З 30 квітня до 15 травня в Івано-Франківському обласному краєзнавчому музеї в рамках християнського фестивалю «Вгору серця» буде представлена виставка ікон Олександра Охапкіна. Художник відомий Україні і світу як послідовник традицій національного іконопису. Унікальна манера майстра полягає в синтезі стародавньої автентики українських «домашніх» образів із сучасною технікою виконання. Такий стиль мистецтвознавці називають творчою іконою, поставленою на національну основу. А глядачі - «релігійною поезією у фарбах». «На первісних іконах майстри прагнули відтворити істинне світло душі й духу. Ті ікони не випромінюють болю, не відтворюють мук каяття, не закликають до аскези й усамітнення, а саме ці настанови згодом було покладено в «канонічний» іконопис. У стародавні часи, до VIII століття, ікони були світлими й добрими, подібно до того, якими постають ікони Охапкіна», - характеризує творчість іконописця професор історії мистецтв Київської духовної академії Дмитро Степовик. Для франківців, які уперше побачать твори Олександра Охапкіна, експозиція стане відкриттям.
Під проводом «Не можна без Бога в душі будувати своє життя. Я це відчував з самого дитинства, - аналізує Олександр Охапкін. - Ніби хтось веде мене. Ніби оберігає для чогось...» Художник вважає, що його шлях і покликання визначив саме цей постійний діалог із святими силами. Малював, скільки себе пам'ятає. Пригадує, як малим хлопчиськом утішався від самого запаху фарб, від можливості змішувати кольори й водити пензелем. Був залюблений у малювання настільки, що не уявляв себе ніким іншим, тільки художником. Під час навчання в художньому училищі отримав перший промовистий знак про те, який шлях варто обрати. Однак зрозумів його значення вже значно пізніше. Художнику-першокурснику замовили копію ікони. «Ця робота була найкращою в моєму навчальному періоді творчості», - каже майстер. Вперше саме на іконі святого його малюнок «зазвучав» по-новому. Здавалось, він ожив і засяяв. Відчуття радості полонило і залишило глибокий відбиток у пам'яті. Повернувся до теми іконопису пізніше, в художньому інституті, коли наполегливо шукав власний «почерк». Коли пробував себе в різних стилях і напрямках. Намагався обрати тему, якій міг би присвятити себе, в якій міг би висловити свої почуття і яка несла би радість та будила почуття довколишніх. Почав виставлятися. І знову отримав знак: перша робота, яку купили, була «Янгол, який несе свій хрест»...
До коріння Цілком присвятив себе іконографії Олександр після третього доленосного повороту в житті. Коли після інституту вивчав історію християнства, біблійні сюжети і життя святих, відображення релігійної тематики в образотворчому мистецтві, звернувся до Музею народної архітектури та побуту Національної академії наук України. Завідувач Карпатського відділу цього музею, етнограф і мистецтвознавець Романа Кобальчинська відкрила художнику древню традицію українського народу - домашню ікону. «Так звані «хатні образи» - це ні на що не схожий напрямок національного мистецтва, в якому втілені правдиві почуття і сподівання людей. З такою іконою людина народжувалася, з нею йшла по життю, переходила в інший світ. Мистецька традиція народної ікони стала моїм джерелом натхнення на довгі роки», - продовжує художник. ...Поступово переймався історичною красою та мистецьким багатством рідної землі. Вивчав регіональні особливості орнаментів і колористику вишиванок та рушників, стилі гончарства, різьблення. Після дослідницької поїздки Західною Україною почав ґрунтовно вивчати все народне мистецтво. Майстер відзначає, що саме та подорож відкрила йому красу України. Архітектура і музеї Львова, ікони в тамтешніх церквах і соборах. Експозиція Закарпатського скансену - Музею народної архітектури та побуту в Ужгороді. Іконостаси в давніх лемківських і гуцульських дерев'яних церквах. Побачене і пережите надихнуло на створення серії ікон. Враження від мандрівки досі живуть у душі художника і допомагають йому у праці.
Нести добро «Мені завжди хотілося красу, яку бачу, розумію, відчуваю, передати людям. Щоби вони зупинилися серед суєти і подумали: світ, в якому живемо й любимо, кимось створений. Що треба шукати Творця, вірити в нього, намагатися наблизитись до нього. Разом із тим, я сучасна людина. І споглядаючи, яким чином все навколо змінюється в бік прогресу, усвідомлюю, що потрібно змінюватися самому і змінювати ставлення до своєї праці, наближувати її до сучасної людини», - розмірковує художник. Як відомо, дух проявляється через енергетику, вкладену у фарби. «Усвідомлення такої великої відповідальності дисциплінує, а спілкування з Богом через молитви наповнює душу внутрішнім спокоєм та впевненістю», - відзначає іконописець. І розповідає, як саме створює святі лики. Спочатку малює олівцем. Робить начерк для того, щоби уявляти, як виглядатиме образ у кольорі, щоби побачити кінцеву роботу, полюбити її. Бо лише тоді, коли любиш, відчуваєш значення кожної лінії, її значущість. Це синтез душі та розуму. Такий період синтезу іконограф переживає постійно, працюючи фарбами. На той час чорно-білі малюнки знищуються, використовуються тільки враження і напрацювання, які залишаються в уяві майстра. «Накладаю перший шар фарби - це головні кольорові співвідношення. На цьому етапі все, як у тумані: ледь видніються крапки очей, замість о6личчя та рук - плями. Відставляю на кілька днів: фарби сохнуть, а я розмірковую, вдивляюся у зображене. Потім продовжую роботу з постійним пошуком відголосу вищих сил. Це для мене дуже цікаво. Це здається мені покликанням - творити добро i нести його людям у своїх іконах», - каже художник. Олександр пояснює, що малює щоразу із проханням-молитвою, щоби Божа сила проявилася на полотні і допомогла образу «засвітитися». Він переконаний, що весь творчий процес відбувається під орудою Господа. Наголошує, що його присутність є незримою, проте відчутною. І що саме Він дає розуміння, чи художник зумів досягти отого чистого світла, яке струменить із ікон, чи потрібно ще і ще працювати для створення святого образу-лику.
Відкрити батьківщину Моя мета - формувати красу, реальну й віртуальну, що має символічний контекст, - підсумовує іконописець. - Вона покликана переносити глядача в інше буття. Може, це фрагмент нашої небесної батьківщини, про яку нагадує земна - та ідеальна Україна, яку кожен із нас собі вимріяв і до якої прямує». Атрибутом багатьох ікон Олександра Охапкіна є квіти. З першого погляду може здатися, що він змальовує образи у квітах тільки для краси. Та це глибоко символічно. Квіти - це алегорія життя. Окрім того, розкоші флори й декоративного багатства - не екзотичні, а близькі, українські. Квіти - це мальви, маки, чорнобривці, волошки, які кожна українська господиня плекає біля хати і які просто квітнуть на полях. Це кольори й орнаменти української вишивки. Вся символіка ікон підпорядкована духовному досвіду нашого народу. Через неї намагається Олександр передати ідею єдності людини і світу природи, в якому вирує життя. Розуміння і переживання цієї єдності в усі часи було притаманне українцям, допомагало віднайти Бога і жити з ним.
Підготувала Наталія КУШНІРЕНКО
Досьє: Олександр Охапкін, 50 років. Народився на Житомирщині, живе і працює в місті Олександрія (Крим). Закінчив Дніпропетровське художнє училище та факультет живопису Київського державного художнього інституту (зараз Національна Академія образотворчого мистецтва). Більше 30-ти років викладає в дитячій художній школі. Як іконописець, працює у галузі станкового малярства. Мав більше двох десятків виставок в Україні та за кордоном. Його роботи зберігаються у фондах національних музеїв та у приватних колекціях в кількох десятках країн світу. Ікони виставлені у знакових храмах, зокрема у церкві Святого Володимира в Парижі, у соборі Святого Юра у Львові, церкві Святого Миколая на Аскольдовій Могилі у Києві. |
