Понеділок, 2019-09-16, 1:21 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Квітень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
 
Архів новин
Головна » 2012 » Квітень » 4 » Зрадників у групі «Грома» не було
12:05 PM
Зрадників у групі «Грома» не було
Відгук на статтю «Анна Попович — жива повстанська легенда» Iвана Кметюка
Прочитав статтю, гарно написано, але, очевидно, автор користувався лише спогадами самої героїні і не має повної інформації про події тих часів. Пишу тому, що деякі епізоди виходять трохи спотворені, а це кидає тінь на чесне ім’я окремих учасників тих подій. Колись, якщо буде відкрито архіви КДБ, можливо, про це буде написано всю правду, та в 90-ті роки цю кримінальну справу забрали до Києва, де вона й по нинішній день. Звідти час від часу на сторінках газет з’являлись статті, котрі паплюжать учасників тих подій.
Тому хочу сказати, що жодного зрадника в оточенні «Грома» не було, тобто ніхто з учасників тих подій не «здав» ні одного зі своїх побратимів. Були муки, катування, кожен, хто потрапляв за тюремні мури, проходив ці тортури, але не став зрадником.
Пишу це, бо мої життєві обставини склались так, що тоді я, член сім’ї спецпоселенців, активний рухівець, член «Меморіалу», брав участь в розкопках у Дем’яновому Лазі в лісі біля села Посічі, став депутатом обласної ради першого демократичного скликання. А в 1994 році мені як голові депутатської комісії з питань прав людини запропонували роботу в СБУ. На зборах «Меморіалу» всі одноголосно підтримали це і так я опинився в СБУ.
Коли ж почався процес реабілітації членів ОУН—УПА, мені теж давали кримінальні справи для готування довідок для реабілітації. Ці справи давали всім співробітникам, бо треба було відрапортувати «на гору», що реабілітацію зроблено в короткі терміни. Потім ці довідки підписував начальник слідчого відділу і їх надсилали в прокуратуру, де і відбувалась реабілітація. Якщо прокуратура області відмовляла в реабілітації, то багато кримінальних справ надсилали до обласного суду, котрий виносив останній вердикт. Якщо когось затримали зі зброєю, то він реабілітації не підлягав. Мені часто доводилось сперечатись із начальником слідчого відділу, з суддями: «А з чим мали воювати вояки УПА, з віниками чи що, зрозуміло, що у них була зброя», — говорив я. Та відповідь була одна: закон про реабілітацію  невблаганний — не положено! 
В той час було піднесення, багато хто з учорашніх працівників КДБ почав переосмислювати історичні події. Вони здивовано говорили, що їх змалку вчили, що бандерівці це бандити, що це агенти ЦРУ, а виявляється, їм брехали. Були й такі, що, прийнявши присягу народові України, в душі так і залишились КГБістами. «А куди я піду, якщо я більше нічого не вмію», — казали вони. і справді, наші «силовики» — це дзеркало суспільства. Там за переконанням є патріоти України, патріоти Росії, там є і комуністи. 
Ми тоді робили все можливе, щоб хоч перед смертю люди відчули, що держава Україна визнала їх борцями за незалежність. Та багато хто так і помер, не дочекавшись визнання від своєї ж держави. Так було і з групою «Грома». Усі, якщо не помиляюсь, 12 томів кримінальної справи в архіві видали мені. Думаю, що це було зроблено навмисне, та я, перечитавши їх, підготував довідку на реабілітацію. Минуло багато років, і я не можу з пам’яті відтворити усе, але дещо запам’ятав.
«Довбуш» пішов на завдання, де його схопили КДБісти. Була домовленість: якщо когось схоплять, то він повинен протриматись, не пам’ятаю, три чи п’ять днів, а тоді може розповідати про криївку, бо за цей час, якщо хтось не повернеться вчасно, «Грім» повинен був змінити криївку. Та «Грім» зігнорував це, бо чекав на інших вояків, що пішли на завдання, і коли «Довбуш» не повернувся вчасно, вони так і не покинули криївки. «Довбуш», витримавши у домовлений термін усі допити, врешті, вважаючи, що його побратими покинули криївку, сказав про місце її розташування. Коли ж він довідався, що його побратими залишились у криївці і їх там оточили КДБісти, відірвав шматок рушника, обмотав навколо шиї і ложкою почав скручувати, щоб задушити себе. Це побачили охоронці і розрізали удавку. Тобто «Довбуш» не винен. Пізніше його розстріляли.
Тож я підготував довідку на реабілітацію і віддав начальникові слідчого відділу. Але той відмовився її підписувати. Навіть Ганну Попович не хотіли реабілітовувати. «Чому? — запитав я. — Що такого зробила жінка, яка перебувала в криївці без руки? За те, що хлопцям там їсти варила?». Та він відповів мені, що «в матеріалах кримінальної справи є дані про те, що вояки УПА в якомусь селі вночі зламали замок на дверях магазину і взяли звідти собі одяг та їжу. Ганна Попович стояла тоді на охороні, а це вже не політична стаття і тому її не можна реабілітовувати. інші вояки УПА стріляли в КДБістів, «стрибків», підірвали вузькоколійку, тобто вони вороги радянської влади, то про яку реабілітацію може йти мова».
От такий закон про реабілітацію вигадала наша Верховна Рада. і його із задоволенням виконували покручі. Далі справа пішла в прокуратуру, до обласного суду... Я просив суддю реабілітувати хоча б Ганну Попович, але суддя побоявся. «Я навіть брата двоюрідного не зміг реабілітувати», — відповів мені суддя. А звідти справу витребував Верховний суд... Почались кучмівські часи, і в Україні пішли зворотні процеси. Так і до сьогодні ми маємо незалежну Україну, в якій людей, що боролись за її незалежність, не визнають. і таких справ сотні, якщо не тисячі в кожній області лежать в архівах СБУ під грифом «секретно», і до них не можуть доступитись навіть історики. Тому й паплюжать пам’ять та правдиву історію.
А на закінчення ще кілька слів про Романа Шухевича. Недавно прочитав, як історик В’ятрович описував пояснення СБУ щодо смерті командира УПА. «Очевидно, що, намагаючись подобатись президентові Ющенку, СБУ збрехала йому про те, що Шухевича облили бензином та спалили», — сказав В’ятрович. Його слова підхопили інші історики і пішло-поїхало. А насправді було так: начальник УСБУ у Львівській області, генерал Войтович закликав мене і сказав, що він на прохання громадських організацій опитав усіх колишніх працівників КДБ і ті розповіли йому, що на Шухевича вже мертвого справді вилили дві каністри бензину та підпалили. Вони показали і місце, де це відбулось, та сказали, що офіційно не даватимуть ніяких показань, бо бояться, щоб їх не вбили. Войтович звернувся до голови СБУ за дозволом оприлюднити ці дані. Це було десь у 1999 році. Дозвіл надійшов аж при Ющенку. Тож я б хотів, щоб історики спокійно могли оперувати цим фактом.
Роман ШЕВЧУК

Переглядів: 428 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019