Вже 6 – ий рік Збройні Сили України захищають нашу державу від східної орди. Про їхні нелегкі будні, а іноді й трагічні втрати, ми отримуємо щоденні інформаційні повідомлення.
100 – років тому попередники сучасної східної орди, бажаючи вкорінити свої революційні ідеї на теренах європейських держав, вирішили здійснити контрнаступ в польському напрямку, зокрема на Варшаву. Якщо сучаснику відомі терміни радянсько – польська війна, «чудо на Віслі», то події локального характеру є практично забутими.
Якщо ще кілька років тому, зусиллями польської сторони було відновлено, як в історичній пам’яті, так і в фізичному вигляді військовий меморіал в с. Дитятин Галицького р-ну (місце, яке відоме в польській військовій історії, як «польські Термопіли»), то проблематика висвітлення військових дій і вшанування полеглих під Галичем з боку союзних польсько – українських сил, залишається практично непорушною. А питання ці досить цікаві – адже століття тому Зарікою проходила Червона Армія, навіть більше – окремі її підрозділи вступили до конвенту францісканів Св. Станіслава (сучасна церква Св. Пантелеймона) – який був ними пограбований, а гвардіяну (настоятелю) з братами чудом вдалося втекти… Відбувалися бої в околицях міста, під Більшівцями – тут відзначилися кавалеристи армії УНР, відомі під назвою «Чорні Запорожці»…
Оскільки висвітлення боїв серпня – вересня 1920 р. є значним масивом інформації, який потребує більшого висвітлення, доцільно першочергово звернути увагу на військове захоронення учасників тих боїв з польської сторони, яке знаходиться в Галичі і частково уціліло до нашого часу. Це могили тих воїнів, які сто років тому поклали своє життя за те, щоб ідеї соціалістичної революції не були впроваджені в життя; це могили тих, які загинули, як за свою національну державу, так і за вільну Європу. Звичайно, польсько – українські стосунки і зараз мають достатньо «гострих кутів», але в той час, з різними нюансами, Військо Польське та Армія УНР були союзниками.
Даний меморіал знаходиться в м. Галичі, перпендикулярно вул. Замковій, у південно-східній частині Замкової гори. Це територія знищеного старого міського кладовища; до місця поховання можна дійти дорогою, яка веде від колишнього адмінкорпусу цегельні до замку. Тут поховані військовослужбовці Війська Польського, які загинули в радянсько – польській війні у вересні 1920 р.
Орієнтовна площа військових поховань 148 м2. У західній частині ділянки розміщений меморіальний знак, що має вигляд трьох різнорозмірних накладених одна на одну бетонних плит (у формі зіккурата). На верхній плиті є залишок металевої основи, до якої кріпився хрест (за спогадами очевидців, його висота становила 3 м). На схід від пам’ятного знака проглядаються вісімнадцять гробівців, розташованих у чотири ряди. Кожна могила первинно була увінчана дерев’яним хрестом (згодом, заміненим на бетонний), зорієнтованим на схід.
В 20 – 30 - их роках ХХ століття кладовище було частково облагороджене, на кожній могилі встановлено бетонні хрести. Комплекс поховань складався з пам’ятного знака, який увінчував високий металевий хрест та 18 (19?) могил, розмежованих по центру алеї.
Звичайно, що у період володіння краєм ІІ Річчю Посполитою, пам’ять загиблих належним чином вшановувалася. Львівський часопис у серпні 1929 р. повідомляв: «… На цвинтарі, що міститься на історичній замковій площі, кс. Ангер (місцевий священнослужитель – А.Ч.) відправив польову службу, на якій були присутні представники урядової та міської влад, 6 полку уланів, ескадрон саперів 6-ої кавалерійської дивізії, оркестр 6 полку уланів, також громадськість.
Після відправи виголошено ряд промов, після чого відбувся парад військових відділів та похід, який вирушив до міста при звуках оркестру. Урочистість мала дуже піднесений характер».
Наприкінці 30 – их років кладовищем опікувався Зв’язок Резервістів (тогочасна комбатанська організація) у Галичі. У своєму звіті за серпень 1939 р. вони повідомляли: «…здійснено земляні роботи на військовому кладовищі, пересадку, садження дерев, вирівнювання надгробків тощо; на кладовищі спочивають польські воїни полеглі в 1919 - 1921 роках на галицьких полях. У найближчі місяці на цьому кладовищі буде встановлено пам’ятник загиблим за рахунок коштів і роботи членів З. Р.».
У вересні 1939 р. розпочалася Друга світова війна – тому заплановані роботи (зокрема, встановлення пам’ятника) не вдалося виконати.
В період радянської влади кладовище було зруйноване в першу чергу, оскільки тут спочивали ті, які захистили ціною свого життя Європу від більшовицького поневолення. Надмогильні хрести було знищено, також зрізано великий металевий хрест з пам’ятника. Місце поступово занедбувалося і забувалося його первинне призначення. В 70 – их рр. ХХ ст. ймовірно, частина могил була розкопана «чорними археологами».
З 2011 р. місцевими дослідниками розпочато вивчення питання поховань учасників радянсько – польської війни в межах міста Галича. Даний меморіал був цілком забутий – надгробки ідентифікувалися місцевим населенням або як залишки невідомих поховань, або як покинуті будівельні конструкції.
За 9 років вдалося зробити наступне: 1. Локалізувати дані захоронення на Замковій горі, як основне місце поховань учасників радянсько – польської війни; 2. Зібрати спогади про вигляд цього місця наприкінці 30 – их років ХХ століття серед старожилів міста Галича; 3. Віднайти в тогочасній пресі часткову інформацію – згадки про це кладовище; 4. Скласти ситуаційну схему захоронень; 5. Здійснювати щорічну фотофіксацію даного об’єкту; 6. Надати даному меморіалу статус нововиявленого об’єкта культурної спадщини; 7. Найважливіше – частково встановити прізвища похованих; 8. Розпочато обговорення можливостей реновації даного об’єкту.
На даний час вдалося встановити 12 прізвищ полеглих, 6 залишаються невідомими. Польські воїни загинули 11 та 14-15 вересня 1920 року. За військовими званнями, тут поховані 1 підпоручник (укр. відповідник - молодший лейтенант) та 11 шереговців (стрільців). Десятеро з них воювали у складі 21-го піхотного полку «Діти Варшави» («Dzieci Warszawy»), двоє у 36-му «Академічна Легія» (“Legija Akademicka”).
У звіті про бої під Галичем згадується про бої цих частин з неприятелем: «…відділи 16 бригади піхоти, 21 полк піхоти і 1/36 полк піхоти форсували міст під Галичем і розбили відділи 365 полку радянської піхоти…».
У квітні 2019 р. коштом родини Пшемислава і Магдалени Ясколовських та історичного клубу «Традиційний підрозділ ц. і. к. полку фортечної артилерії № 2 барона Едварда фон Беші» виготовлено і встановлено анотаційну таблицю і дерев’яний хрест для ознакування польського військового кладовища.
14.06.2019 р. наказом (№27 – ОД) Генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» п. Володимира Костишина, військове кладовище Війська Польського на терені Замкової гори отримало статус нововиявленої пам’ятки історії, було доручено підготувати необхідну облікову документацію.
У серпні - вересні 1920 р. виповнюється 100 – років з часу славної Варшавської битви та інших боїв, які зупинили більшовицькі орди в поході на Європу, вірилося що до цієї дати зусиллями різних чинників обох держав буде належно вшановано пам’ять полеглих - у формі відновлення кладовища. На жаль, так не сталося…
Звичайно, що ні місто, ні національний заповідник не мають належного ресурсу, як і окремого завдання, щодо відновлення подібних меморіалів. Натомість, дане кладовище відвідували в цьому році Генеральний консул Польщі у Львові Еліза Дзвонкєвіч, консул Рафат Коцот – під час цих відвідин було констатовано, що «…багато залишків поховань ще помітні серед високої трави… Встановлено тут новий хрест і таблицю з написами польською та українською мовами, що це військовий цвинтар з 1920 р. Припускаю, що був більш розлеглим, але радянська влада його зруйнувала. В черговий раз задумуюся над її ницістю – оскільки в Польщі могили червоноармійців є прибрані, незважаючи на те, що прийшли на цю землю, як завойовники… В Галичі потрібні роботи з благоустрою на військових похованнях, також дослідницькі та архівні пошуки…» - і все… Місцева полонія (потужний осередок якої є в Івано-Франківську, а в Галичі є римо – католицька громада та її осередок – костел) теж не береться до елементарної праці – зібрати гілля від старих дерев, викосити траву…
Все ж віриться, що ситуація повинна змінитися – і тоді всі будуть пошановані належним чином, а кладовище буде відновлено згідно первинного вигляду.
Зараз, на сторіччя тих подій, залишається промовити молитву за душі полеглих і сказати «Честь їхній пам’яті!”.
Андрій Чемеринський,
Почесний краєзнавець України |
