Одним з актуальних питань сучасного розвитку міста Галича є обговорення існуючих можливестей та створення нових атракцій для практичного залучення до міста туристів; розуміння того, що туризм є одним з секторів, який сприятиме додатковій популяризації міста і в майбутньому може стати одним з суттєвих джерел наповнення бюджету даного історично населеного пункту.

Над цими питанням вже майже три десятиліття фахово працює Національний заповідник "Давній Галич" та ряд окремих громадських ініціатив, як з самого Галича, так і небайдужі з обласного центру.

Коли у березні 2014 року совкові бабусі у Криму закликали Росію прийти, вони робили це не просто так. Більшість розраховувала отримати російську пенсію, значно більшу за українську. Вони її отримали, але не зовсім ту, на яку сподівались.

При перерахунку виплат Центробанк РФ застосував курс 38 рублів за 10 гривень, хоч ринковий був 31. Так пенсії путінолюбивих бабусь виявилися меншими на 20 %. І такий фінансовий трюк росіяни утнули не вперше, пише Репортер.

Найдавніший некрополь Івано-Франківська веде свою історію з 1782 року. Тоді, згідно з декретом цісаря, по всій Галичині ліквідовували цвинтарі біля храмів і засновували нові – за межами міста. Вони призначались для всіх християнських конфесій і мали на меті убезпечити міста від епідемій.

Саме тоді, на околиці Тисменицького передмістя виник цвинтар, який нині вважається одним із найстаріших в Україні, пише Репортер.

Резонансні поховання

Нарешті з’явилась 9-поверхова хрущовка. І не де-будь, а в історичному центрі Івано-Франківська. Причому просунута не лише вверх. Бо якщо до будівництва замість архітекторів залучити виробників гіпсових цвинтарних огорож і накласти їхню майстерність на житлові ідеї Хрущова-Лагутенка, то отримаємо дім з вікнами на одну голову, висунуту на півшишечки, з яких чути голосний пук невдалого минулого.

Зате скупа квадратура цих вікон опоясана пишнотворною лиштвою, мізерність коронована пінопластовими сандриками, а балкони ефектно запсевдобалясено гіпсовими псевдобалюстрадами.

Про Степана Бандеру написано чимало. Петро Мірчук, Данило Чайковський, Петро Дужий, Галина Гордасевич, Микола Посівнич та чимало інших дослідників в своїх книгах і статтях висвітлювали його життєвий шлях, його революційну боротьбу та його національні ідеали. Зрештою, є й збірка текстів самого Бандери «Перспективи української революції», нещодавно перевидана в Києві. Здавалося б, що ще нового і цікавого можна запропонувати читачам…