Середа, 07.12.2022, 05:34:58

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Травень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
 
Архів новин
Головна » 2021 » Травень » 29 » «Без гострого слівця – що борщ без приправи». Роман КИСЕЛЮК зібрав за півстоліття й видав книжкою майже 5000 гуцульських крилатих висловів
20:31:57
«Без гострого слівця – що борщ без приправи». Роман КИСЕЛЮК зібрав за півстоліття й видав книжкою майже 5000 гуцульських крилатих висловів

14-та числом книжка члена національних спілок письменників і краєзнавців Романа КИСЕЛЮКА з Делятина «Єзик не має слабости» навіть уже своєю назвою зацікавлює читачів, а насамперед – шанувальників фольклору. Бо йдеться про збірник гуцульських приповідок, прислів’їв, замовлянь, які він по праву розглядає як символи мислення та буття гуцулів, і навіть прокльонів. А отже, ці місцеві крилаті вислови символізують і колоритність, самобутність загалом Гуцульщини, якими вона як етнографічний регіон вирізняється на культурній мапі України. Власне, зібрав Р. Киселюк включені до видання майже п’ять тисяч паремій (одиниць фольклору) переважно на Делятинщині – тій значній за площею і населенням частині Гуцульщини, якій дав саме це найменування інший відомий делятинець – історик, краєзнавець, археолог Михайло Клапчук і яка, як він означив, склалася впродовж століть, простягаючись від своєї верхньої межі – Яблуницького перевалу вздовж витоку річки Прут аж до Саджавки.

Зі вступного слова письменника до книжки дізнаємося, що він зробив перший запис тих гуцульських крилатих висловів понад пів століття тому з уст своєї бабці Василини Йосипівни, котра «розсипала приповідками, як маком щедро в кутю на Різдвяний свят-вечір». Автор видання тепер жалкує за тим, що не все з мовленого нею увіковічив на папері: «...Як шкода, що не все записав, бо чимало суцвіть забрала з собою в могилу, а з незаписаного відтворюю лище дещицю з пам'яті. Це стало моїм захопленням, і я вже записував прислів'я, приповідки в мандрівках, у переповнених автобусах, на весіллях. Записував від гуцулів Микуличина, Татарова, Яблуниці, Заріччя, Ослав, Яремчого, Ланчина, Делятина. Як казав мій життєвий вчитель Михайло Миколайович Клапчук, – по всій Делятинщині...». Своєму вчителеві і присвятив цей фольклорний збірник пан Роман.

Отож, аби читач мав уявлення про ці розсипи мудрості гуцулів, перегорнемо сторінки книжки, у якій приповідки і прислів'я розміщено в алфавітному порядку. Я ж приклади їх наведу за тематикою. Життя горянина, якому впродовж віків доводилося й нині ще доводиться вести нелегку боротьбу за своє існування в умовах обмеженості орних земель та бідності місцевих грунтів, відсутності нормальних доріг між селами, суворого порівняно з низинами клімату (довга сніжна й морозяна зима, руйнівні повені внаслідок затяжних дощів та сильних злив) знайшла відображення, скажімо, в таких місцевих крилатих висловах: «Взимі в хаті головне: хліб, дрова і вода», «Хліб на ноги поставит, а горілка звалит», «Борщ, ріпка і каша – страва наша» (ріпою багато жителів Делятинщини називають картоплю), «Борщ без сметани на губоньци не стане», «Моримух до зупи не штимує» (мухомор для супу не підходить), «Єк весна, то й палиці цвіте».

Як гуцулові у непростих гірських умовах забезпечити сякий-такий добробут своїй сім'ї? Як він бачить сенс свого земного буття? Який зміст вкладає в моральні категорії добра і зла? І в цьому ширшому контексті філософію життя гуцула, коли «Хата обростає дітьми, а газда літами», знову ж таки передають його приповідки, зокрема ті, що відтворюють гіркоту ситуацій, у яких часом опиняються декотрі горяни: «Виджу, що біда довга, єк обруч на бочці», «Біда приходит, Йва', не одна, а з біденєтами», «Притисло лихо, єк пальці в дверєх», «Нема кілько біди, кілько чоловік си надумає», «Так в життю не буде, єк ти хочеш, а так буде, єк має бути», «Нема в світі кілько добра, аби на всіх стачило», «Навіть на ровері щістє не догониш», «Брєччику, тилко зло си довго пам'їтає, добро швидко забуває» (брєччику – побратиме, товаришу).

А вихід із тих прикрих ситуацій гуцул має шукати передусім сам – своїми розумом, важкою працею: «Хіба коні винні, шо плуг не зрєхтований?», «Від влади не жди добра, жди від свого мозолє», «Не думай, шо хтос ти мусит робити добро, навчиси сам робити комус», «Працюй гіренько – меш їсти солоденько».

В іншому ж разі людину чекає вельми сумна старість: «Прокапарив життє, єк свинє в стайни», «Старість в Єкима спитає, де була молодість», «Старість виміриш добротов власних дітий». Зрештою, кожен має усвідомлювати, що на людському віку є як весна й літо, так і прийдуть за ними осінь і зима, тому що нічого вічного на цім світі немає, людині судилось народитися, призначено й покинути згодом цей білий світ: «На світі один закон – щьєсливо померти», «Старість плаче за молодістю», «На старість усі болєки вілізут боком», «Від слабости, брєччику, не сховаєшси ні в закутку, ні в запічку», «Така слаба, шо не годна зрані кістки позбирати», «Нема гірших думок, ніж про свою слабість», «Гуцул каже: «Тєжко жити – жєль вмирати».

Як же розуміє він свою місію на землі, як бачить себе у стосунках із Богом і ближніми? Щодо людського оточення, в якому живе, то горянин так оцінює своїх односельців: «Брєччика впізнают не лиш в біді, а й у труді», «Віломивси в газди і думає, що через коліно світ перегне», "Пропхавси до влади, єк коза до гороху», «Такий скупий, шо горобцєм дулю покаже», «Такий добренький, шо навіть себе один раз в рік любит», «Така добра, єк редька в городі», «Так подивиласи, аж молоко скисло», «Така вчепитси і в стіну, не те аби в легінє».

Чимало приповідок і прислів'їв розкривають тему присутності Бога в житті гуцулів: «Нема більшої ласки, єк заслужена в Бога», «Кладе Бог драбинку вгору і вдолинку», «Зароблену копійку і Бог благословит», «Бог не без милості – опришок не без долі», «На силу Бог дав силу», "Бог не б’є – люди б’ют», «Від людських гріхів небо розкололоси, а не землє», «Бог єк хоче покарати, відбере розум», «Молитва залізо ломит», «Боже, Боже, забрав’їс силу – забери й думки», тому що «Живий живе гадає».

А ці думки в гуцулів і гуцулок часто зримо увиразнюються яскравими спогадами про молодече завзяття, якому й найважча фізична праця була під силу, і, певна річ, про палке кохання, яке, втім, із плином часу може й обернутися розчаруванням, подружніми зрадами: «Без милого й сонце не миле», «За доброго мужа жінка єк ружа, за пустого драба за рік, за два – баба», «Така молодиці: сєде посеред ріки – ополонка скресне», «Молода кажда на ангела подібна, стара – на дідька в коноплєх».

Не тільки своїм рідним і близьким, а часто й самому собі горянин адресує приповідки, що складаються йому в голові як результат набутого емпіричного досвіду життя, або відгук на конкретні суспільно значущі події, або ж оцінка діянь конкретної відомої особи: «Мудрішим від себе ніколи не станеш», «Хитруй, себе не перехитруєш», «На души хоч гриби суши», «Нема доброго – пустого не треба», «Кинь козу до овець, то вона заблеє».

Незрідка приповідки народжуються безпосередньо під час спілкування односельців чи й хатніх, ба навіть повсякденний побут спричинює появу таких експромтів, позначених притаманною гуцулам дотепністю: «Та ви тут жиєте, єк цигани в раю», «Закрий двирі, бо по капронах тєгне», «Коби кожен день свєто, а в неділю празник», «Посуньси, тлустий, на два черева далі», «Поцілуйтеси, вуйно, в лікоть», «Не жєль, що мої черешні рвеш, але чого там заліз?».

Власне, одні й ті самі життєві ситуації мовці сприймають із різних ракурсів, а отже, й їхні закладені у приповідках оцінкові судження часом істотно варіюються зі смислового погляду. Але спільним, що об’єднує ці гуцульські крилаті вислови, знаменником можуть слугувати знову ж таки мініатюри приповідкового жанру: «Кілько в Пруті води, кілько правди на землі», «На світі є дві правди: істинна, бо Богова, і сатанинска».

Саме в параметрах першої з цих двох правд горяни прагнуть творити свої приповідки і прислів’я, повсякчас пам’ятаючи, що «Збоку завше не так, єк здаєси», що «Кажде село має своє слово», що «Без гострого слівця – що борщ без приправи», і закликаючи: «На слово не зазіхайте – само визначит, хто шо вартний».

А як щодо згаданих вище прокльонів? Вони теж є у книжці, але порівняно із приповідками і прислів’ями їх – у цьому разі хочеться сказати не «на жаль», а «на щастя» – зовсім мало. Декотрі, правда, навіть якоюсь мірою підтверджують зроблені у двох приповідках фольклорного збірника узагальнення: «Від Гандзуниних проклєть камінь си розходит» і «Бігме, вуйно Михасихо, так не проклинайте, бо стану цапом». Напевно, читачам нової книжки Р. Киселюка, як і авторові цих рядків, видасться, якщо можна так сказати, прийнятним у побутуванні хіба що ось цей жартівливий «прокльон»: «Аби ті їла, Йванєтко, позаторішна міль!».

У післямові до книжки доцент Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Євген Баран та доктор філософії голова обласної організації НСКУ Михайло Косило характеризують як подвижництво невтомну працю письменника в царині збирання приповідок і прислів'їв Гуцульщини, підкреслюють, що Р. Киселюк продовжив етнографічну традицію Івана Франка та інших своїх попередників на цій ниві. Адже саме з ім'ям українського Мойсея пов'язана історія збирання і видання гуцульських приповідок. Результатом багаторазового відвідування Франком Гуцульщини починаючи з 80-х років XIX століття стало і те, що він у1901-1910 рр. упорядкував і видав у шістьох випусках тритомник «Галицько-руські народні приповідки».

Особливо посилився інтерес до гуцульського фольклору в часи незалежності України. Для Р. Киселюка цей інтерес в сенсі збирання й публікування згадуваних місцевих крилатих висловів був не спорадичним. Ще 1996-го він у книзі «Папороть Чугайстра», присвяченій Гуцульському фестивалю в Яремчі, вмістив більше як 2000 гуцульських приповідок, також висліди цього свого життєвого і творчого чину частково представив у книжках «Звізди» (2017) і «Горлице моя гірська» (2018).

Відзначимо також те, що у фольклорному збірнику «Єзик не має слабости» подано пояснення гуцульських діалектизмів та рідковживаних слів, до чого доклався Олег Савчук. А в дизайні обкладинки книжки, що побачила світ в івано-франківському видавництві «Симфонія форте», використано картину «Мій дідо», яку 1977 р. створив художник Михайло Дідик із села Заріччя, сусіднього з рідним для Романа Киселюка Делятином.

Отож побажаймо авторові видання й надалі невсипущого пошуку на терені фольклору, чого, зрештою, він сам собі й іншим ентузіастам дуже потрібної справи зичить наприкінці вступного слова до книжки: «І ось п’ятдесятилітня робота, здається, завершена... Та ні. Ця книга писатиметься, поки буде Гуцульщина, а в ній – гуцули».

Іван ГАВРИЛОВИЧ


Переглядів: 76 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 22. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2022