П`ятниця, 2019-09-20, 1:11 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Грудень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
 
Архів новин
Головна » 2011 » Грудень » 16 » До історії священичої резиденції в Старому Угринові
9:29 AM
До історії священичої резиденції в Старому Угринові
В 1893 році в Старому Угринові парафіяни села силами місцевої громади почали зводити резиденцію для місцевого священика. Вона вміщала 8 кімнат: велика зала, кухня, покоївочна, спальня, канцелярія,  спіжарка (кухня-котельня), вітальня  і  невелика кімната-вітальня зі сторони господарства (вхід від дороги). Від дороги знаходилась велика веранда, а зі сторони вітальні (парадний вхід)  - ганок.  
Першим священиком, який поселився в плебанії був отець Володимир Глодзінський, котрий до цього мешкав в сусідньому селі Бережниця. На той час до парафії належали два села - Старий Угринів та Бережниця Шляхотська. За рішенням громад обох сіл було вирішено будувати резиденцію в Старому Угринові, оскільки на той час в Угринові було більше вільних земель. Після закінчення будівництва отець Глодзінський із сім’єю переїхав у нову будівлю, при цьому залишаючи за собою право інколи, при потребі, зупинятись в резиденції в Бережниці. Уже в 1905 році на допомогу отцю Глодзінському було направлено молодого священника, який на той час ще вчився, Андрія Бандеру. Як молодий помічник, Бандера відправляє богослужіння як в Угринові так і  в Бережниці. В 1906 році він одружується із дочкою Глодзінського Мирославою, а коли помирає його тесть, в 1913 році, то він стає повноправним парохом на даній парафії, відповідно зайнявши резиденцію. Починаючи із 1907 року будинок почав наповнюватись дитячим галасом. Саме цього року у Андрія та Мирослави Бандерів народилась перша дитина, дочка Марта-Марія, в 1909 – син Степан, згодом, впродовж до 1921 року, ще шестеро дітей – Олександр, Володимира, Василь, Оксана, Богдан та Мирослава. Тут, в цьому будинку, отець Андрій справив два похорони: на початку 1921 року він передчасно похоронив дружину Мирославу, яка померла від туберкульозу, а незадовго після неї похоронив дочку Мирославу, яка була ще немовлям.
В 1933 році місцева влада добровільно-примусовим способом переводить отця Андрія на парафію в Долинський район. Його намісником на даній парафії став отець Володимир Соломка. В ті часи центром громадського життя села була церква. Священики, будучи найбільш освідченими людьми в селі, вчителювали, були порадниками для своїх парафіян. Продовжуючи просвітницьку діяльність Бандери, отець Соломка організував в селі хор, проби якого неодноразово проходили в стінах резиденції. В музеї Степана Бандери на даний час зберігається світлина, на якій зображений отець Володимир із учасниками хору та сільською малечею. Та залишався вищезгаданий священик в резиденції недовго. Уже в 1934 році на парафію прибув новий служитель, отець Дмитро Березовський.
Не маючи сім’ї, отець Дмитро найняв собі кухарку Марценю  Каменську та молодого хлопця із Грабівки Дмитра Штайдина для роботи по господарству. За даними шематизму на 1934 рік священику належало  36 моргів орного поля, майже 3 морги городу, 20 моргів сінокосів, понад 8 моргів пасовищ.
В 1950 році  одну із кімнат резиденції місцева влада надає місцевому дільничному Михайлу Вишневецькому із дружиною, яка працювала в місцевій бібліотеці. Та уже через два роки в будинок переїхав новий мешканець, який залишався там впродовж 1952-1953 років Дмитро Башкірцев, начальник опергрупи. Сам гарнізон  розташувався в сусідньому селі Новиця.
Ще з початку ХХ століття в селі діяла початкова школа, яка була філією Середньоугринівської семирічної школи. Для шкільного приміщення було надано будинок, в якому раніше проживала родина Саєвичів. В цьому будинку розмістилось чотири класи. Після закінчення чотирьох класів, місцеві дітлахи змушені були продовжувати навчання в Середньому Угринові. Не всім це давалося, а особливо взимку. Проживаючи за межею бідності, маючи багатодітні сім’ї, багато батьків просто були неспроможні забезпечити дітей одягом та взуттям і діти змушені були залишати школу. Щоб якоюсь мірою хоч трошки полегшити ці умови навчання, в 1957 році житель села Антон Васютяк, який мешкав навпроти школи віддає в своєму будинку одну із кімнат  під п’ятий клас. Та діти там провчились всього один рік. Це створювало деякі незручності як для дітей так і для сім’ї Васютяка. Літом 1958 року місцева влада вирішила дещо потіснити священика в резиденції, віддавши частину будинку для школи. Священик зайняв один зал і кухню, а одну із кімнат було віддано для п’ятого класу. Уже після смерті Дмитра Березовського, в лютому 1959 року, будинок було відремонтовано і там запрацювала  школа. В будинку ще деякий час залишалась кухарка Марценя Каменська, а згодом Богдан Штайдин забрав її до себе на Грабівку. Він же тоді розпродав частину речей із резиденції, дещо забрав із собою, а дещо роздав бідним селянам. Після цього будинок повністю перейшов під шкільне приміщення і там запрацювала п’ятирічна школа – філія Середньоугринівської семирічної школи. Основними вчителями були: Дадак Микола Іванович – вчитель початкових класів, сім’я Погайдак – вчителі української мови, сім’я Прокопових – Мирослав Михайлович вчитель географії та Ганна Василівна вчитель початкових класів. Інші ж вчителі, це були вчителі Середньоугринівської школи, які в Старому Угринові мали додаткові уроки. Директором філії був Тарнівський Мар’ян Дмитрович, який був директором Середньоугринівської школи.
Оскільки семирічна освіта уже ставала обов’язковою, а вона була доступна не усім, то  жителі села неодноразово звертались до місцевої влади із проханням утворити семирічну школу в селі. В 1963 році школу було реорганізовано і вона дістала назву Староугринівська семирічна школа, директором якої став Діжевський Микола Васильович. Оскільки для семирічної школи приміщення було замалим, то ще два класи розташувались в сусідній будівлі, яка теж знаходилась на території садиби.
Після смерті отця Дмитра Березовського парафію зайняв священник із Івано-Франківська Петро Могила. Він постійно доїзджав, а при потребі переночувати, залишався у будинку одного із місцевих жителів. Працював  він на парафії не довго. Уже в скорому часі серед місцевого населення поширились чутки, що даний священик працює на КДБ і спеціально сюди засланий. Його  поведінка, яка ніяк не личила священику та постійне бажання, а згодом й потреба «випити», стали підставою для селян у проханні зняти його із парафії. Літом, 1959 року, місцевим парохом стає отець Яків Тауцький, який проживав в сусідньому селі Новиця і відповідно помешкання в селі непотребував.  Отець Яків працював в селі до  1960 року. Цього ж року  церква була закрита.
В резиденції продовжувала працювати школа. Вже в 1977 році в селі було відкрито нове шкільне приміщення, яке дуже швидко будувалося, а ще швидше здавалося в експлуатацію, оскільки завданням місцевої влади було якнайшвидше знищити будинок, в якому раніше проживала родина Бандер. Перед відкриттям нової школи, по радіо було зроблено оголошення про урочисте відкриття, і врешті решт, все, що на той час нагадувало про родину Бандер уже буде стерте з лиця землі. Помилились, пам’ять людську не можливо стерти… Резиденцію закрили. Та не надовго. В 1982 році даний будинок зайняла сім’я дочки ветерана Великої Вітчизняної війни, місцевого жителя, який, як свідчать документи,  вони купили того ж 1977 року. Тоді  усю територію було поділено на декілька господарств і продано різним господарям( ще трьом). В цьому ж році на території садиби було знищено капличку, яка знаходилась на території садиби. Жителі села неодноразово звертались до вищестоячих органів із проханням віддати будинок в розпорядження сільської ради, але йшли постійні відмови і сам тодішній голова сільської ради на запитання «Чому знищити?»- відповідав: «Наказ прийшов згори і я нічого не можу змінити».
Довший час жителі села не могли змиритись із «наказом згори». Неодноразово вони погрожували мешканцям будинку, щоб  вони і не сміли його розвалювати, дітвора по дитячому пакостила їм. Змінити долю та історію не можливо. Все склалося так, що уже наприкінці 80-х про родину Бандер знову заговорили. Нажаль, на той час вціліла тільки одна восьма частина будинку. Готуючись до відзначення 100-річчя з дня народження Степана Бандери, хату-плебанію повністю відновили. І зараз, по праву,  будинок, де народився, де зробив перші свої кроки Степан Бандера,  де під впливом розмов батька і його товаришів формувався світогляд хлопчика та в серці розгоралась любов і прагнення до незалежності українського народу,  занесено до Державного реєстру пам’яток історії та культури.
                                                                             Науковий співробітник музею
                                                                              Любов Іванюк

Переглядів: 503 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019