П`ятниця, 2019-08-23, 3:40 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Грудень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
 
Архів новин
Головна » 2012 » Грудень » 7 » Масляки: батько і сини
10:27 PM
Масляки: батько і сини
Масляки – знатний галицький  рід, представники якого  здавна мешкали на Галич-Горі, а  їхні нащадки проживають там і дотепер. Але якось в історії ставалося, що окремі із представників цього роду відривалися від свого родинного гнізда і шукали собі пристанища деінде. Тоді там, на новому місці, зароджувалась нова вітка роду. Так сталося із Масляками, про яких ми поведемо мову.
Перший із них – Володимир Масляк – український письменник, сатирик, перекладач, публіцист, педагог народився 14 вересня 1858 року у селі Сарники Середні (тепер с. Діброва Рогатинського району) на Івано-Франківщині. Про його походження маємо дві версії.
За першою: батько Володимира Іван походив із староміщанського роду з м. Галича, але часто любив подорожувати Галичиною. Серед міст йому дуже припав до вподоби Перемишль (тепер у Польщі), розташований на мальовничих пагорбах по обох боках Сяну. Тому, як тільки Володимир закінчив початкову школу, батько записав хлопця до гімназії в Перемишлі, яку він з успіхом закінчив. Після неї Володимир навчався у Краківському університеті на факультеті класичної філології. Перемишль та Краків сформували його світогляд. Про це пізніше напише сам Володимир. Вже у Перемишлі він рішуче стояв на позиціях народовців і твердив, що обов’язок кожної свідомої людини – бути вірним сином України. На його світогляд мали вплив видатні діячі того часу Омелян Огоновський, редактор часопису "Зоря” Омелян Партицький та інші. За другою: рід Масляків походить із села Залукви, коло Галича. Звідси і псевдонім Володимира – Залуквич. Батько його був управителем панських дібр і помер  1865 р. у селі Свистільники. Після смерті чоловіка вдова переселилася із дітьми (Володимиру тоді виповнилось сім років) спочатку до Липиці Горішньої на Рогатинщині, де мала невелике господарство, а через два роки, продавши будинок і землю, переселилась до Бережан. Тут Володимир Масляк закінчив народну школу і п’ять класів місцевої гімназії, а на дальші студії перенісся уже до Перемишля, де у 1879 році склав іспит зрілості.
Узагальнивши та проаналізувавши дві версії, приходимо до висновку, що батько В. Масляка Іван таки був уродженцем міста Галича, який, однак, деякий час мешкав із сім’єю у селі Залуква (ми не виключаємо того, що він там одружився). Саме про це село у Володимира добрі дитячі спогади, що відбилося у найпоширенішому псевдонімі майбутнього письменника – Залуквич. Проте з часом, у силу своїх професійних обов’язків, він змушений був часто переїжджати з місця на місце. Саме тому для цієї вітки Масляків не було якогось усталеного поняття про одне місце проживання. Це, зрештою, і наклало відбиток на життя іншого покоління представників цієї родини.
Треба зазначити, що Володимир Масляк був, як і батько, невтомним мандрівником. Ще будучи учнем середньої школи, він обійшов села на Перемищині. Потім він подолав цілі простори не лише в Галичині, Буковині, подорожував і центральною Україною та записував свої спостереження. Ця мадрівка до певної міри відзеркалилася у його вже зрілому віці. Він часто міняв місця проживання. Коли 1883 р. помер Володимир Барвінський, В. Масляк почав співпрацювати з львівською газетою «Діло», а також зблизився з редакцією журналу «Дзеркало», в якому друкував свої сатиричні та політичні твори під псевдонімами «Бережанець», «Судислав», «Яромир», «Шило», «Паляничка». Та найбільш поширеним був його псевдонім «Залуквич». Після закінчення гімназії В. Масляк продовжив навчання на філологічному факультеті університетів Львова та Кракова. Спочатку він «шукав хліба» у журналістиці, був співробітником ряду часописів. У Кракові дописував також до «Нової Реформи», а згодом повернувся до Львова. 1885 р. він став редактором журналу «Дзеркало», назву якого змінив на «Нове Дзеркало». В короткім часі знову виїхав зі Львова до Кракова, а вже у 1888 р. перебрався до Перемишля і почав працювати педагогом в гімназії. Згодом педагогічною працею займався у Золочеві, Бучачі і Станиславові. З 1901 року його іменовано професором польської мови в українській гімназії міста Коломиї.
Вперше виступив із своїми віршами й оповіданнями в «3орі» 1880 р., якщо не рахувати першого вірша, що був надрукований 1879р. в «Ластівці». Першу збірку поезій видав у Кракові 1886 р. В 1898 році упорядкував збірник «На великі роковини», присвячений І. Котляревському. В 1885 р. редагував «Нове Дзеркало», як уже повідомлялося вище. В 1886 р. видав збірку «Поезії» народно-пісенного складу. С.Єфремов у другому томі своєї «Історії української літератури», згадуючи про письменників 1870-их років, пише і про В. Масляка, називаючи його поетом «не без іскри таланту, але вона не розгорілася». І. Франко бачив у Масляка спершу велику літературну силу, але Масляк «не оправдав надій у дальшій своїй діяльності і не встиг піднестися вище понад перші свої спроби». Проте, незважаючи на такі критичні зауваги, своїми віршами й гуморесками В. Масляк здобув собі досить широку популярність. Деякі з них мають гарну форму і легкий стиль. До слова, В. Масляк є автором відомого вірша «Учися, дитино», який  передавався і передається з покоління в покоління. Писав він також політичні й літературно-історичні статті.
Перша світова війна застала Володимира Масляка у Львові, де він займався педагогічною і творчою працею. З приємністю слід відзначити, що в тому періоді він видавав свої літературні твори, у яких виступав проти русифікації України царською Росією та з винятковою теплотою писав про Т.Шевченка, І.Котляревського, Ю.Федьковича та інших письменників, роль яких була значною у виховному національному процесі. Варто пригадати також, що його поетичні твори «В гаю зеленім», «Де Дніпро наш хвилі котить» та інші композитори о.М. Вербицький, В. Барвінський, О. Нижанківський, Т. Ярославенко поклали на ноти і вони стали народними піснями. Володимир Масляк також відомий як перекладач. Перекладав Ненадовича, Прерадовича і Конопніцьку на українську мову, а з української – на польську оповідання Федьковича й Сапогівського.
Академік Агатангел Кримський (1871-1941) назвав переклади В. Масляка "...найкращими” і додав, що "...він один із великих патріотів України, який бачив зорю свободи, як сходяче сонце правди, яка засіяла у 1848р.”. В. Масляк видав три книги нарисів "Кістяки Гольбайна” та ряд інших цікавих творів. Надзвичайно болісно пережив В. Масляк невдачі у визвольних змаганнях українців у 20 рр. ХХ століття. У той час він припинив свою творчу діяльність, почав часто хворіти, а 15 липня 1924 р. помер. Його похоронили на Личаківському цвинтарі у Львові. На жаль, могилу Володимира Масляка більшовицькі окупанти знищили, звинувачуючи його посмертно в націоналізмі.
Принагідно хочеться сказати, що слідами батька Володимира пішов його син Степан-Юрій (1895-1960), що народився 19 листопада 1895 р. в м. Станиславові. Був він, як і батько, поетом, письменником, перекладачем і педагогом. Багато перекладав з польської, чеської та інших мов. Серед його перекладів найбільшу популярність здобув твір "Пригоди бравого вояка Швейка” Ярослава Гашека. Степан-Юрій брав активну участь у визвольних змаганнях. Переслідувала його польська влада за симпатії до комунізму. Тому 1924 р. емігрував до Чехії. У Празі 1928 р. він закінчив Український педагогічний інститут і здобув ступінь доктора музикології. Після війни 1945 року повернувся до Львова і викладав у Львівському університеті чеську і словацьку літературу. 
У 20-х роках ХХ ст. появилися друком його писання у львівській лівій пресі (в журналах «Нова Культура» й «Вікна»). У 1930 р. поему «Пролом», яку писав 12 років, вислав в УРСР. В довгому листі просив Василя Бобинського, щоб той її видав. Але поема не появилась друком в УРСР. С.-Ю. Масляк все ж таки видав її 1934 р. своїм коштом, накладом 120 примірників. Писав С.-Ю. Масляк також ліричні твори не тільки українською, але й польською, чеською та німецькою мовами. Проте більшість із них так і залишилася в рукописах. Після Другої світової війни написав роман «Будівля здоров’я». Помер С.-Ю. Масляк 1960 р. у Львові від хвороби серця і похоронений на 16 полі Личаківського цвинтаря.
Син Володимира Масляка Омелян (1893-1972) народився в м. Яслі на Лемківщині. Це був талановитий і визначний художник, графік і письменник. Навчався у Львівській академії мистецтв. З 1915 до 1918 років продовжував своє навчання за кордоном у приватних студіях мюнхенських майстрів. Як художник О. Масляк спеціалізувався на акварельному малярстві. Здобув також політехнічну освіту у Віденському університеті, а пізніше опанував фах бібліотекознавства у Львові. Був це, без сумніву, також великий патріот України, який врятував цілий ряд унікальних старовинних книг перед неминучою загибеллю і хотів їх зберегти для бібліотек в Україні. На жаль, вже під кінець 1949 р. НКВД арештувало Омеляна Масляка і 2 січня 1951 р. його було засуджено на десять років позбавлення волі та заслано до Магадану, а зібрані поверх 100 тисяч примірників унікальних книг було конфісковано і перевезено у Москву. Дотепер не знаємо, яка доля тих книг.
Перейшовши тортури в таборах та на засланні, він втратив здоров’я. На підставі амністії в грудні 1954 р. Омеляна було звільнено з ув’язнення, а у 1964 р. повністю реабілітовано. Повернувся в Україну, але у нього згасла іскра давнього ентузіазму до праці. 
О. Масляк почав хворіти і 19 червня 1972 р. помер у Львові. Місце його поховання невідоме, але в пам’яті народу він так, як і його батько та брат, залишився назавжди яскравою постаттю в історії української культури.
Невеличким скромним нарисом-спогадом про родину Масляків та про їхні заслуги ми нагадуємо про тисячі тих велетнів духа, які творили нашу справжню історію, а їхні імена безслідно губляться у мороці нашого безпам’ятства, бо справжня культура визначається передусім тим, щоб зберігати цивілізаційні цінності минулого і попри усі катаклізми передавати наступним поколінням. Ми будуємо майбутнє з тих цеглинок минулого, які вдається розшукати, а з їхньогю допомогою відтворити образ вічної істини.   
Іван ДРАБЧУК

Переглядів: 718 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019