Його називають учнем і продовжувачем мистецьких традицій Заливахи. «Так тепер вже ніхто не малює», – каже про Юрія Матвієнка куратор виставки його робіт, яка відкрилася минулого вівторка у Музеї мистецтв Прикарпаття, мистецтвознавець Мирослав Аронець. «Камертоном високого мистецтва» вважає роботи майстра відомий франківський художник і критик Мирослав Яремак. Виставка має назву «Червоне і чорне», що одразу наштовхує на асоціації з українською класикою. Так воно і є. Живопис франківчанина Юрія Матвієнка, на думку критиків, є продовженням традицій українського модернізму 60-х років минулого століття. Що тепер власне вже вважається класичним мистецтвом. «Це велика подія для музею і для громадськості міста, що ми маємо можливість бачити саме такий живопис, – відзначає Мирослав Аронець. – Бачимо продовження і розвиток традицій Опанаса Заливахи. Так ніхто не малював, як Заливаха. І сьогодні ніхто так не опрацьовує ці теми, як Юрій Матвієнко. Учень чи побратим, не знаю, як краще сказати, увібрав від Майстра не тільки зовнішню видиму форму, техніку, рисунок, але й внутрішню суть і філософське бачення теми. Ці узагальнені образи – України і українців, матері, боротьби, волі, скорботи – мають внутрішню монументальність, значущість і смислову лаконічність. Це яскраво виражене чуття – що рідко у наших художників зустрічається – українськості. Зараз художники орієнтовані більше на формальні пошуки кольору і ліній, на формальні кольорові плями, що є похідним від імпресіонізму. А тут ми маємо приклад класичного мистецтва – образне бачення цілого передано в лінії, кольорі, композиції і закладено в смислі. Цим роботам притаманна сконцентрованість на національному, ідейність. Це своєрідна точка ідентифікації митця». «Все на цьому світі має свої витоки – так, як річка, як життя, як почуття. Має свої витоки і моє мистецтво, – розмірковує автор. – Я дуже гордий з того, що в 70-х роках закінчив «Гуцульську академію» – Косівський технікум народних художніх промислів. Мій мистецький смак сформувався там, на роботах передовсім таких видатних майстрів гуцульської різьби, як Корпанюки й Шкрібляки. То були художники потужної енергетики, унікальної естетики й надзвичайно великої потуги. Я взяв все це на озброєння. Багатоплощинність, композиція, лінії – все це я виніс з естетики гуцульської штуки, все це запало мені в голову і в серце. І те, що я – українець, також цілком усвідомив тут, на Прикарпатті, у Франківську. Дякую долі, що звела мене з Опанасом Заливахою. Свого часу він мною заопікувався, відкрив для мене цілий світ монументального мистецтва. Мене дуже вразила його національна потуга. Пригадую, що думав тоді: ти диви, як воно збігається із тим, що я сам узяв із гуцульської різьби. Пам’ятаю, коли ми познайомилися і він побачив мою роботу – а я саме малював у своїй майстерні, то поклав руки мені на плечі і сказав: «Знаєте, Юрку, у нас із вами багато спільного…» Відчуття спільності в роботах Матвієнка і Заливахи відзначає і Мирослав Яремак. «Співпраця, безумовно, взаємовплинула, – визнає мистецтвознавець. – Та на цій виставці автор вперше відкрився у всій своїй повноті. Його роботи – це камертон високої культури. Коли наш музей, а я переконаний, що так воно і буде, спроможеться виділити в своїй колекції окремі мистецькі лінії, то обов’язково роботи Юрія Матвієнка будуть демонструвати розвиток українського модернізму в 1950-70-х роках. Нам усім ще треба буде добре обдумати, чому цей модернізм сьогодні відкривається тут поміж нами…» «Нарешті наше місто змогло побачити дуже шляхетні твори дуже світлого автора, – підсумовує організатор виставки, художниця Світлана Хміль. – Дуже довго художник Юрій Матвієнко був невостребуваний, не залучений у мистецький простір Франківська. Але це можна пробачити консервативному Франківську – за те, що в ньому стаються ось такі, як ця виставка, несподівані відкриття. І ти раптом бачиш присутність надзвичайно великого напластування – культури, інтелекту, думки, пошуку, творчого неспокою, глибокої рафінованої українськості. Бачиш особливого митця й унікального майстра». Виставка, за словами Світлани Хміль, представляє тільки частину доробку художника, що створений від кінця 1980-х до початку 2000-х років. Тож відкриття будуть тривати. Наталія КУШНІРЕНКО |
