Про те, як легендарна кулінарка Дарія Цвєк пішла “перший раз у перший клас” у мережі розповів журналіст і художник Ігор Роп’яник.

Він опублікував спогади, записані рукою Дарії Цвєк.

“У моїй сім’ї зберігається чималий архів славнозвісної Дарії Цвєк, авторки багатьох кулінарних бестселерів (донька Христина допомагала їй у написанні її головної праці – “Енциклопедії галицької кухні”, яка, однак, не вийшла у світ), – розповів Ігор Роп’яник. – Серед паперів – її спогад про “перший раз у перший клас”.

“Була війна російсько-австрійська. По тій місцевості, де жили мої батьки, ішов фронт. Люди від куль ховалися по пивницях і за стінами мурованих домів. Школи були закриті. Моя мама відшукувала кусочки чистого паперу, рисувала на ньому лінійки і вчила мене писати букви. На клаптиках старої газети вчила мене читати. Нашою сусідкою була вчителька і дуже радо нам допомагала.

На площі перед хатою моєї бабусі стояла воєнна австрійська кухня, і кухар часто скликав нас, дітей, і давав нам в долоні по ложці каші. Деколи давав печиво і заохочував нас їсти. Називав то цвібаком і казав все: “Ессен зі, ессен зі, даст іст ґут!”. Видно, дуже любив дітей, бо часто нас чимось годував.

Фронт посунувся далеко від нашої місцевості, то і відкрили школу, появилися зошити, олівці і букварі. Мене, як вже знаючої букви, оприділили відразу до другого класу, де вже писали пером і чорнилом. Якщо набралося забагато чорнила на перо, то робилися плями на зошиті, яких ми називали “жидиками”.

Пам’ятаю прізвище своєї першої вчительки, називалася Марія Йорданова. Навчання велося на українсько-польській мові. Під час великої перерви роздавали всім дітям то какао, то каву, а часом була квасолева зупа. Всі діти мали свої горнятка і ложечки. Говорили, що то американська допомога дітям. І так виглядав мій “перший раз у перший клас”, – описала Дарія Цвєк.

КУРС писав, як Дарія Цвєк розповідає про Різдво і святвечірні традиції, – останнє інтерв’ю легендарної кулінарки оприлюднив журналіст і художник Ігор Роп’яник. 

Дарія Цвєк народилася 10 жовтня 1909 року і прожила 95 років. Померла в 2004 році у Франківську.

Після закінчення Станіславської гімназії Дарія Маркевич вступила до педагогічного семінару “Рідної Школи” у Коломиї. Мріяла вчитися в університеті, але польський уряд на той час не приймав українців на навчання. Панна Дарія грала на флейті в оркестрі Коломийського педагогічного семінару.

Разом із чоловіком пані Дарія переїхала з-під Львова на Тернопільщину, вчителювала в містечку Чорткові, селі Солоному, а потім родина оселилася у Станіславові (Франківськ). Щасливий шлюб, двоє доньок. У Станіславові працювала у вечірній школі, у технікумі сільського господарства, на станції юних натуралістів.

Довкола Дарії Цвєк завжди гуртувалися люди, бо вона була наділена надзвичайним даром – запалюватися ідеєю і йти до мети. Заохотила її до укладання кухарських книг відома українська письменниця Ірина Вільде, яка з близькою родичкою Дарії Цвєк ходила до одного класу Станіславської гімназії.

Одного разу Ірина Вільде, якій дуже полюбилися ласощі від Дарії Цвєк, взяла її за руку, повела до директора “Каменяра” і сказала йому: “Примусьте її писати книжку з куховарства”. Було це в 1958-му, а вже 1960 року побачила світ перша книга Дарії Цвєк “Солодке печиво”. Книга розійшлася миттєво. “Солодке печиво” мало дев’ять перевидань, наклади були просто космічні! А далі пішли й інші книги, згадують у видавництві “Старий Лев”, де вийшла книга Дарії Цвєк “Малятам і батькам” про традиції святкувань і святкової кухні.