Середа, 2018-10-17, 10:17 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Жовтень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
 
Архів новин
Головна » 2018 » Жовтень » 1 » «Пластунам, що не зламали своїх присяг»
8:10 PM
«Пластунам, що не зламали своїх присяг»

У видавництві «Місто НВ» побачила світ нова книга відомого прикарпатського краєзнавця, письменника-публіциста Василя Романюка «Пластунам, що не зламали своїх присяг». Вона присвячена історії розвитку національної скаутської організації «Пласт» на західноукраїнських землях та в еміграції. Розглядаються її організаційно-ідеологічні засади, а також підпільна діяльність. В. Романюк розповідає про культурно-освітню, виховну та видавничу діяльність українського «Пласту», висвітлює особливості виникнення скаутського руху на основі організацій молоді та національної традиції виховання в Галичині.

Автор знайомить читачів із витоками та розвитком світового скаутського руху, заснуванням скаутських організацій на Прикарпатті, і, зокрема, в Івано-Франківську (колишньому Станиславові), а також з історією розвитку української скаутської організації «Пласт» в інших населених пунктах.

У книзі В. Романюк наголошує, що для розбудови українського скаутського руху було використано організаційний досвід і зв’язки вже наявних товариств, як-от «Січ», «Сокіл», «Луг». Національна традиція виховання була представлена також братськими і січовими школами з їх системою самоуправління, народницькими гуртками молоді, самоосвітніми середньо-шкільними і студентськими гуртками, спортивними товариствами, окремими навчальними закладами. До товариств, які безпосередньо наближалися до скаутської організації у сполученні з національним вихованням, слід віднести і «Запорізьку Січ». Серед предтеч руху був голова товариства «Сокіл-Батько» І. Боберський, який з’єднав спортивно-гімнастичний рух із національним і виховав ряд пізніших скаутських діячів, зокрема Олександра Тисовського, Петра Франка та Івана Чмолу.

Історія розвитку «Пласту» в 20-30 роках ХХ ст. в Галичині пов’язана з важкими умовами національної боротьби та переслідуванням його польською адміністрацією. За часів окупаційного режиму хлопці й дівчата розповсюджували в краї націоналістичну літературу, займалися підготовкою і проведенням протестних акцій. Пластові осередки діяли як з власної ініціативи, так і за вказівками провідників націоналістичного підпілля. Пластуни відкривали банківські рахунки, на які надходили кошти для місцевих осередків УВО-ОУН. Відповідно до оунівських директив, молодь збирала гроші на «бойовий фонд УВО» та у «фонд політв’язнів».

Українська історія знає багато особистостей, які цінували ідеали української державності вище за своє життя. До них відносимо і пластуна 3-го куреня УСП «Лісові Чорти» Григорія Пісецького. Саме про нього та про інших скаутів іде мова у книзі В. Романюка «Пластунам, що не зламали своїх присяг». Український «Пласт» зміг пережити «ревізії» поляків і довгу окупацію радянським режимом.

У книзі автор підкреслює, що «…саме в «Пласті» найтісніше поєднуються різні види виховання – громадянське, моральне, трудове, фізичне та інші. В документах цієї організації записано, що мета «Пласту» – проводити всебічне патріотичне самовиховання української молоді, виховувати свідомих, відповідальних і повноцінних громадян, плекати серед молоді традиції предків. Відповідно до пластового закону, головне у вихованні пластуна – щоб він був славним, сумлінним, точним, ощадливим у ділах; справедливим, ввічливим, братерським, доброзичливим у поводженні; корисним, слухняним, пильним, який дбає про своє здоров’я – для добра України; щоб любив красу, турбувався про неї, завжди був у доброї гадки…»

У міжвоєнну добу Станиславів був одним з найбільших економічних і культурних центрів Галичини. Попри порівняно незначний відсоток українського населення, місто стало центром національного руху. Тут діяли політичні партії, культурно-просвітницькі та громадські організації, які послідовно відстоювали національні інтереси. Станиславів мав свої традиції повсякденного життя. Скажімо, жодне інше місто Галичини не могло похвалитися такою організованістю й масштабністю проведення Зелених свят, відзначення пам’яті полеглих вояків Української Галицької Армії (УГА).

«Безперечно, до знакових подій у житті українців міжвоєнного Станиславова належали їхні щорічні величаві походи на місцевий цвинтар на панахиду за полеглими українськими січовими стрільцями (УСС) та вояками Української Галицької Армії (УГА), які відбувалися на Зелені свята. По суті, усе свідоме українство міста й околиць, без огляду на партійну приналежність, збиралося цієї пори, аби віддати належне загиблим українським воякам. То була велика консолідаційна акція українців міста, вияв їхньої згуртованості, який ставав предметом пильної уваги польських спецслужб…», – пише В. Романюк.

22 квітня 1928 р. в Тисмениці відбувся урочистий вечір, у підготовці якого взяли участь члени 54-го та 56-го пластових куренів. «… Все це відбувалося в атмосфері незвичайно високого патріотичного піднесення усього українського громадянства і народних мас на тлі живих ще спогадів про власну державу і трагічну боротьбу за неї, серед частих шикан і переслідувань нової окупаційної влади. Недавні визвольні змагання і культ поляглих героїв був канвою, на якій мережалися всі пластові гутірки, на якій будувалися програми пластових ватер, святкувань, виступів. «Поклін героям» засвідчувався не тільки стрункими пластовими лавами у зеленосвяточних походах, – він визначував шляхи пластових прогулянок і мандрівок до численних стрілецьких могил УСС і УГА у ближчих і дальших околицях міста, – він спонукав пластові частини змагатися в оправлюванні і прикрашуванні соток стрілецьких могил на міському кладовищі та в декоруванні їхніх хрестів надписами «За Україну», – розповідається у книзі «Пластунам, що не зламали своїх присяг».

Тут читачі можуть отримати інформацію про те, як пластова традиція зберігалася в еміграції у міжвоєнний та післявоєнний періоди історії, ознайомитися з процесом відродження, становлення і сучасного розвитку «Пласту» в Українській державі.

Коли Василь Романюк готував до друку цю книгу, то провідав уже літню жінку Мирославу Литвинович-Радловську, колишню вихованку Українського педагогічного товариства (УПТ) «Рідна школа», активну пластунку (псевдонім Ромашка). У своїй книзі автор помістив, окрім розповідей про героїню, ще й декілька рядків жартівливих пластових і гімназійних пісень, які пані Мирослава любила співати разом з товаришками по навчанню:

 

Пусти мене, мамо, до табору –

До сонця, до волі, до простору.

Пусти мене, мати, з Пластом мандрувати,

З Пластом мандрувати до табору.

Вставала б я, мамо, рано-вранці,

Бігла б я по воду по полянці.

Бігла б я по воду до річки, до броду,

До річки, до броду рано-вранці.

Стояла б на стійці за наказом,

Всю ніч не здригнувшись ані разу.

Стояла б я певно, хоч страшно і темно,

Хоч страшно і темно – за наказом.

Сиділа б при ватрі кожний вечір

При любій розмові молодечій,

Гляділа б досхочу, як зірки мигочуть,

Як тріскоче ватра кожний вечір.

 

За української незалежності патріотичні переконання, світлий розум і незламна життєва енергія подруги Мирослави причинилися до того, що вона була однією з найактивніших учасниць пластового руху в Івано-Франківську. А досвід національного шкільництва, який тепер може виявитися надзвичайно актуальним, можна вивчати за біографією Мирослави Литвинович-Радловської, колишньої випускниці дівочої гімназії Українського педагогічного товариства (УПТ) у Станиславові.

Брат Мирослави Богдан Литвинович був пластуном, потім вояком дивізії «Галичина». Другий брат Омелян-Андрій – також пластун, член ОУН, політв’язень, вивезений на каторжні роботи до Росії, де й помер при загадкових обставинах…

Цікавою є така деталь. У Станиславові народився син першого Патріарха Київського і всієї України Мстислава. «Скрипники, їхні діти та внуки, пов’язані ідейно з «Пластом», беруть активну участь в його діяльності: Ярко ще з 1928 року, коли став членом новацького рою «Круки» в Станиславові. До речі, Ярослав (Ярко) Скрипник любив гуляти вулицею Липовою (тепер Тараса Шевченка). Збереглася його Пластова Виказка, видана 1 липня 1930 р. Приналежність – ІV Зв’язок Уладу Новаків, гурток – «Круки». Вступив у вересні 1928 р. Його дружина Софія, з дому Ярмолюк, також була пластункою гуртка «Калина» в Міттенвальді (Німеччина)», – пише у книзі Василь Романюк.

Із проголошенням незалежності України діяльність «Пласту» і, зокрема, пластове таборування були відновлені. До ювілею «Пласту» – 100-річчя українського скаутського руху – в Івано-Франківську відкрили й освятили пам’ятник «Пластунам, що не зламали своїх присяг». У своїй книзі В. Романюк розповідає про наше місто, яке називають другою після Львова столицею українського пластунства.

Автор книги пише і про видавничу діяльність «Пласту»: «Багато друкованих матеріалів про життя й діяльність пластових організацій на українських землях пропали у вирі двох світових воєн і внаслідок переслідування «Пласту» польською владою. Усе, що залишилося для відтворення його історії, – це пластові виховні та інструктивні часописи, що дійшли до нас неповною мірою, деякі приватно збережені друки й документи і… пам’ять колишніх учасників пластової діяльності в Україні».

Ідейно-моральні та виховні засади «Пласту» відповідають інтересам української нації, адже ґрунтуються на її культурно-історичних традиціях. Творче відродження патріотичних дитячих і юнацьких організацій є нині вельми актуальним. Тому історія, традиції, здобутки, теорія і практика «Пласту» мають вагомо прислужитися розбудові вільної та незалежної Української держави.

Цікавою є ще така деталь. Письменник Василь Романюк знайшов в установах Національного архівного фонду України двотижневий повітовий вісник «Богородчанський Ціп», який видавав адвокат Осип Когут у 20-30-х роках минулого століття. У числі 3-му часопису за 31 грудня 1929 р. є такі відомості: «Пластове свято – присяга жіночого куреня Пласту в Богородчанах – відбулося дня 13 жовтня ц. р. Це є другий курінь пластової організації в нашім повіті, бо перший курінь засновано в Саджаві минулого року…» У першому номері цього часопису є відомості про те, як пластун Олекса Бойко з Саджави зібрав на пресовий фонд «Ціпа» 20 злотих.

Читаючи книгу Василя Романюка «Пластунам, що не зламали своїх присяг», не раз ловив себе на думці, що мету свого життя, його ключовий і визначальний сенс пластуни завжди вбачали в одному – в боротьбі за Україну. Якби не ці хлопці й дівчата, не було б подвигу УПА, не було б шістдесятників, не було б незалежної України!

Ця вагома праця письменника-публіциста, члена НСЖУ і краєзнавця Василя Романюка – цінна підмога у роботі й навчанні як для викладачів, студентів, краєзнавців, так і для тих, хто цікавиться історією рідного краю. Вона містить достовірні спомини про українське товариське життя, документальні світлини й ілюстрації з архівосховищ, емоційну інформацію про сучасний стан пластового життя в Івано-Франківську.

Тарас ЗЕНЬ, член 7-го куреня уладу старших пластунів «Чота Крилатих» ім. Є. Коновальця,

голова станичної пластової ради станиці Івано-Франківськ Пласту НСОУ


Переглядів: 5 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2018