Понеділок, 2020-11-30, 10:44 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2020 » Вересень » 20 » Рибальство і риботоргівля у давньому Станиславові
5:15 PM
Рибальство і риботоргівля у давньому Станиславові

Як не дивно, рибальство і рибний промисел відіграли помітну роль в історії нашого міста. На зламі ХІХ і ХХ століть у Станиславові була Рибна площа, а у міжвоєнний період наше місто було справжнім рибальським осередком, адже тут діяло багато рибалок-любителів, які об’єднувалися у товариства. І хоч місцеві рибалки не завжди могли похвалитися хорошим уловом, вони не втрачали спортивного запалу і вміли сприймати свої невдачі з гумором – пише “Західний кур’єр“.

Рибна площа і «рибна революція»
У кінці ХІХ століття риба займала досить скромне місце в раціоні мешканців Станиславова перш за все через високі ціни. Станом на 1893 рік середня ціна щуки становила 1 злотий ринський і 6 центів, форелі – 90 центів, коропа – 97 центів, лина – 77 центів. Водночас заробітна плата, наприклад, учителя складала близько тисячі злотих ринських у рік.
У Станиславові продавали рибу в основному на Рибній площі, яка знаходилася на місці сучасної синагоги (темпля). Колись там стояла церква Святого Воскресіння, яка спочатку була православною, але потім прийняла унію з Римом. У 1815 році вона завалилася й на тому місці утворився пустир, де торгували рибою. 24 січня 1894 року місто подарувало цю земельну ділянку Товариству ізраїльської святині, яке незабаром спорудило тут синагогу. Рибну торгівлю перенесли в інше місце, у район вул. Галицької.
Як зазначала газета «Кур’єр станиславівський», торгівля тут розпочиналася дуже рано: «Ще світанок не заяснів на небі, а вже розпочався рух на Рибній площі, де у величезних кадках сотнями лежать риби, призначені для того, аби їх якнайшвидше купили наші чарівні господині». Через дорожнечу риби її часто крали. Так, у жовтні 1904 року в торговця рибою Герша Делмана вкрали сім коропів на суму двадцять корон.

29 липня 1910 року в місті відбулася своєрідна «рибна революція». Біля рибних рядів зібралася юрба людей, що складалася приблизно з двохсот осіб. Присутні висловлювали своє обурення поведінкою торговців рибою, що безбожно накручували ціни на свій товар. Серед учасників «рибної революції» особливо відзначилася шинкарка пані Ґрюнберґова, яка емоційно вигукувала звинувачення на адресу продавців риби та закликала покупців не купувати їхній товар. Оскільки вона ще й погрожувала продавцям фізичною розправою, діяльністю «активістки» зацікавилася поліція. Тож і самій «рибній революціонерці», і ще десятьом її товаришам довелося спілкуватися з представниками закону.
Станом на 1902 рік у Станиславові було вісім торговців рибою. Особливо великий асортимент можна було придбати у крамниці Якуба Кисілевського на площі Міцкевича. Там продавали морську рибу, свіжу і морожену, річкову, зокрема коропів та щупаків, а також голландських оселедців.
Найбільший експорт рибної продукції здійснювався через залізничну станцію Підволочиськ, де, наприклад, у 1903-1904 роках перевезли 457 485 кг живої риби. Риба з Підволочиська поставлялася і до Станиславова. В міській пресі початку ХХ ст. можна побачити багато рекламних оголошень, у яких купець Н. Розенбаум з Підволочиська пропонував жителям Станиславова живих коропів, линів і щупаків ціною по 2 корони за кілограм. Живу рибу торговець висилав одразу після отримання оплати.

Місцевий рибний промисел
У 1912 році «Кур’єр станиславівський» надрукував статтю з промовистою назвою «Риби і раки», в якій зазначалося, що на Станиславівщині недостатньо рибних ставків, хоч тут значна кількість мешканців більш чи менш регулярно споживала рибу згідно зі своїми традиціями – євреї у шабат, українці і поляки на Святвечір. Серед порядних рибних господарств в околицях Станиславова згадувався лише став Ляшкевича в Княгинин-Колонії.
Раків мешканці Станиславівщини споживали рідко, тому їх активно експортували до інших регіонів. Зі Станиславова єврейські торговці надсилали раків колією до Будапешта й Баварії. Найбільшими виробниками раків були рибні господарства Більшівців, які щороку відправляли по 10 тонн раків до Австрії й Німеччини. Але й у Німеччині галицькі раки не затримувались. У Баварії їх спеціально догодовували і вже дорожче перепродували до Франції.
У Станиславові також працювала фабрика рибопродуктів, яка постачала свої вироби далеко за межі Галичини. Кореспондент газети «Кур’єр стани­славівський» у 1905 році відвідав цю фабрику й описав її так: «Дві великі зали, в них стоять звичайні столи, а за ними працюють дівчата віком від 14 до 18 років. Одні ріжуть цибулю, інші чистять паприку, заносять підготовану рибу без голів до сушарні, потім пакують її до великих бочок з маринадом. Через кілька днів цю рибу виймають і розкладають у бляшанки. В рік фабрика переробляє близько мільйона кілограмів риби. Звідси її розсилають мало не по всьому світу. Власник, пан Розенблат, заснував це підприємство в 1893 р. з капіталом 800 злотих ринських. Поряд з фабрикою міститься цех, де виробляють бочки й бляшанки. Оплачують роботу працівниць дуже погано – вони отримують лише 6 корон у тиждень». Як повідомила газета, це була перша фабрика рибопродуктів у Станиславові.
Немало було в нашому краї й рибалок-любителів. У 1901 році Галицький сейм ухвалив резолюцію про створення рибальських «ревірів» на місцевих ріках, тобто місць, дозволених для рибальства. Станом на 1902 рік у Станиславівському повіті діяли двадцять рибальських ревірів на Бистриці Солотвинській та Надвірнянській. Наприклад, вісімнадцятий ревір охоплював Бистрицю Солотвинську від устя річки Саджавки до межі між селами Пасічна та Загвіздя. На жаль, рибалки-любителі не завжди дотримувалися правил безпеки, тож нерідко траплялися нещасні випадки. Так, у січні 1907 року загинув місцевий рибалка Петро Козій, який уночі ловив рибу з прорубу і випадково впав під лід. Очевидно, він відплив задалеко від прорубу, бо вибратися назовні не зміг.

Рибальські товариства
Значне пожвавлення любительського рибальства спостерігалося на Стани­славівщині у міжвоєнний період. З 1925 року у Станиславові діяло «Товариство любителів вудкового спорту», до якого належали близько 300 членів. Це товариство спільно з іншим станиславівським товариством «Вудлище» та зі старостами повітів Станиславівського воєводства вживали заходів у боротьбі з захворюваннями риби у водоймах та вимагали надання дотацій рибальським організаціям. У травні 1925 року преса повідомила про зариблення Бистриць фореллю. Активну участь у цій операції взяли члени рибальських товариств під керівництвом досвідченого спеціаліста пана Ожеховського. В 1927 році члени рибальських товариств намагалися вплинути на орендарів та власників ставків, які не зарибнювали власні угіддя, і переконували їх закупити ікру для зариблення Бистриці Солотвинської. Місцеві рибалки також боролися з браконьєрами. В липні 1932 року на їхню вимогу поліція конфіскувала у помешканні жителя Станиславова Яна Стичова 14 кг артилерійського пороху. Він використовував цей порох для виробництва петард, за допомогою яких глушив рибу.

Не всі члени цих товариства були дуже вмілими рибалками, але зазвичай ставилися до своїх невдач з гумором. У червні 1939 року один з місцевих рибалок надрукував коротку розповідь про нелегкі рибальські будні: «Що таке вудка? То такий інструмент, який на одному кінці має черв’яка, а на іншому –ідіота. Так говорять недоброзичливці. Але рибалки-аматори не звертають на них уваги. Адже рибальський спорт – це найкращі ліки від нервів, він навчає терплячості. Сидіти десять годин на одному місці, нічого не впіймати і не переламати зі злості вудки – з таким завданням справжній рибалка впорається легко.

Справжній рибалка о третій ночі вже біля води, бо тоді, за рибальським повір’ям, найкраще «клює». Адже зав­дання рибалки – ловити, а шлях від «ловити» до «зловити» часом буває довгий. Інколи навіть довший, ніж від заручин до шлюбу. Знову й знову закидає рибалка вудку, а витягає водорості, брудні шмати, листя чи гілки. Все, що завгодно, тільки не рибу. Рибалки зовсім не приносять шкоди зарибленню ставків та інших водойм, вони – справжні благодійники риб. Наші рибалки по кілька годин годують їх черв’яками, мушками, картоплею, хлібом та іншим смачним кормом. Деякі навіть ставлять кілька вудок, і риби навколо них влаштовують щось типу загальних зборів. Тільки закинув приманку – а її вже з’їли. Риби товстішають. Товариство опіки над тваринами мусить наших рибалок ставити всім у приклад за зразкове поводження з рибами.
Коли стоїш над водою, можна спостерігати ще й таке цікаве явище. Ось гоноровий рибалка з першокласним спорядженням. Навколо нього бляшанки для риби і корму, складане кріселко і наплічник. Сам він у фірмових гумових чоботах і закидає у річку справжню англійську вудку. І що? Витягає порожній гачок або залишки старого мешта, який, мабуть, лишився від якогось потопельника. Тут же неподалік сидить сільський хлопчина, який зробив вудку з ліщини та шматка шпагату. Тягне і тягне ту рибу, аж нудно дивитися. Ні в кого так не розвинений патріотизм, як у наших риб. Вони горнуться тільки до місцевих жителів».
Однак траплялися у місцевих рибалок і досягнення, якими можна було пишатися. В 1938 році вони зловили у Дністрі сома довжиною близько двох метрів і вагою 32 кг. Риба була настільки сильною, що коли її витягали, мало не затопила човен.
Мемуарист Тадеуш Ольшанський зазначав, що у Бистрицях у міжвоєнний період можна було незле порибалити: «Бистриця Надвірнянська сильно відрізнялася від Бистриці Солотвинської, що обтікала Стані­славова із західного боку. Вона підходила майже до самого міста, була мутною, жовтуватою і називалася Золотою. Надвірнянська Бистриця текла з південного сходу, просто з Карпат, зі швидкістю гірського потоку, у верхній течії паралельно Пруту. У ній була кришталева вода, вдень схожа на срібло, а ввечері чорна, саме тому її називали то Срібною, то Чорною. Інколи вона чорніла і вдень. Тоді потрібно було швидко складати речі, бо це сповіщало,що наближається буря. У цій Бистриці було багато риби – від маленьких плотв до досить великої форелі». Тож не дивно, що для місцевих любителів береги Бистриць були маленьким рибальським раєм.


Олена БУЧИК


Переглядів: 15 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 20. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2020