Середа, 07.12.2022, 06:36:05

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Травень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
 
Архів новин
Головна » 2021 » Травень » 15 » Такі різні долі Шашкевичів
21:12:21
Такі різні долі Шашкевичів

Коли ми чуємо прізвище «Шашкевич», то, насамперед, у  нашій пам’яті зринає  постать «будителя Галицької землі», відомого галицько-українського діяча  Маркіяна Шашкевича, який приніс славу не тільки своєму родові, але й Галичині в цілому. Він як один із творців-засновників «Руської трійці» вписав своє ім’я золотими літерами на сторінках нашої історії.  Професор  Кирило Студинський назвав його «першим русином в Галичині, який проникнувся ідеєю національності». Про його просвітницьку діяльність відомо доволі багато, менше про нього знаємо як священника. А ще менше відомо про родину о. Маркіяна. Проте, як виявилося,  родинне дерево Шашкевичів має свої розгалуження, про які мало хто знає.

Але, насамперед, коротко зупинимося на постаті Маркіяна Шашкевича. Він народився 7 листопада 1811 р. у с. Підлисся Золочівського повіту на Львівщині в домі свого діда о. Авдиковського. Батько Маркіяна, о. Семен Шашкевич, був парохом у Княжім.

Навчався М. Шашкевич у домініканській гімназії (1823—1825) у Львові та Бережанській гімназії, був вільним слухачем Львівського університету. 1838 року закінчив Львівську духовну семінарію, висвячений на священника 20 травня 1838 митрополитом Михайлом Левицьким. Перед висвяченням одружився з Юлією Крушинською.

Маркіян познайомився з Юлією у жовтні 1837 року. Йому тоді йшов двадцять сьомий рік, їй – двадцять третій. Цікаво, що Юлію сподобав собі Маркіянів молодший на два роки брат Микола. Обидва до неї залицялися, але вона обрала Маркіяна, який передумав висвячуватися в безженному стані. У нього були думки присвятити себе служінню Церкві, але доля розпорядилася інакше. У лютому 1838 року молоді люди обвінчались. На плебанії у Деревні відбулося весільне прийняття, бо гучних весіль тоді не справляли.

Старший син Маркіяна і Юлії Володимир народився в Деревні, й там у дідуся виховувався, там ходив до школи. Згодом, підрісши, Володимир вчився у Львові, а потім рідний брат батька Антін Шашкевич запросив його до Відня, де він вивчав юриспруденцію в університеті, але працював згодом фінансовим урядником. Молодший син Шашкевичів Святослав народився у Новосілках у грудні 1842 року й, не проживши місяця, помер немовлятком. Ця втрата дуже ускладнила перебіг хвороби Маркіяна.

Тепер про родину. У сім’ї Маркіян був найстаршим (мав чотирьох братів і двох сестер). Брат Микола, 1813 р.н., був священником у с. Лолин Перегінського деканату, Антін як капітан служив в австрійській армії – «при піонерах» у Будапешті, Захар, 1826 р.н., був корабельним капітаном, який відплив до Америки, звідки вістки перестали надходити (за іншими відомостями, загинув трагічно у війську) та Осип, 1821 р.н., який пропав безвісти. Сестра Марія, 1822 р.н., померла в молодому віці, а Юлія (Юстина), 1824 р.н., вийшла заміж за священника о. Терентія Сметану. Цікаво, що їй тоді  було 15 років. Вона єдина з родини залишила спомини про Маркіяна.

 

Із Маркіянових братів найбільше відомостей маємо про Миколу. Він народився 6 грудня 1813 року в Підлиссі на Золочівщині. Як і Маркіян Шашкевич, Микола навчався на богословському факультеті Львівського університету та був вихованцем Львівської духовної семінарії. Після закінчення навчання і був висвячений в священичий сан у тому ж році, що й Маркіян, тобто 1838 року, хоча вступив до семінарії та до університету на два роки від нього пізніше. Перед висвяченням Микола Шашкевич одружився з сиротою колишнього товариша Маркіяна Шашкевича о. Миколи Базилевича - Маріанною.

Після закінчення навчання та висвячення о. Микола Шашкевич працював у селах Мізунь Долинського повіту та  Монастирчани Богородчанського повіту. В Монастирчанах 1841 року в нього народилася дочка Теофілія. 1842 року о. Микола перейшов парохом у село Лолин, де була церква святого Миколая. Село адміністративно до 1842 року належало до Долинського (пізніше — Перегінського) деканату. Саме у Лолині 13 квітня 1845 року народилась його дочка Олександра, яка померла молодою 10 листопада 1857 року.

19 вересня 1847 року народився син Антон. Він пізніше одружився з німкенею Вільгеміною Ростлінг з Долини, вивчився на провізора, але з невідомих причин повернувся до Лолина, де купив невелику хату і трохи землі. У цьому селі він виконував функції громадського писаря та поштаря.

У 1849 році у родині Шашкевичів народився син Михайло, про долю якого не відомо, у 1851 року народилась дочка Марія (померла маючи шість років). У 1853 року народився син Володимир, який помер через десять років, у 1864 року народився син Теодор, а в 1858 році народився син Хома, про якого  теж відомостей немає. 17 березня 1860 року померла дружина отця Миколи Шашкевича Маріанна з Базилевичів. Наприкінці 1863 року найстарша дочка Теофілія вийшла заміж за випускника Львівського університету та Львівської духовної семінарії Теофіла Гумецького.

У листопаді 1864 року отець Микола Шашкевич подався до Львова, щоб знайти якесь більш пристойне місце праці, оскільки жилось йому у Лолині з великою сім’єю нелегко. Він зупинився в готелі «У Юдки», який ще називали Молдавським готелем, де й отруївся чадним газом. Тіло його було відвезене у міський шпиталь, де зроблено розтин, а відтак поховано на Личаківському цвинтарі з шпитальної каплиці. Могила не збереглась.

По смерті о. Миколи Шашкевича вся відповідальність за виховання дітей лягла на плечі його сина Антона. Йому в цьому допомагала сестра Маркіяна Шашкевича Юлія, яка була одружена з о. Сметаною. Саме вона забрала до себе братового сина Теодора, влаштувала його на науку у другій, так званій німецькій, гімназії у Львові. Після четвертого класу Теодор вступив у кадетську школу, а восени 1874 року - до престижної військової академії Вінер Найштадт. Він дослужився до чину майора австрійської армії, мав численні нагороди, почесті і славу. З 1905 року аж до виходу у відставку в 1911 році він служив у Львові в команді плацу 11-го армійського корпусу.

В Антона Шашкевича, сина Миколи та його дружини Вільгеміни народилось три дочки: Ольга (1880 р.н.), Стефанія (1883 р.н.), Ірена (1886 р.н.), а 22 червня 1888 року - син Богуслав. Після народження Богуслава сім’я перебралась жити в містечко Велдіж. 5 квітня 1931 року помер Антон Шашкевич у віці 84 років. Він був похований у Велдіжі, однак могила його не збереглась. Про його дочок Ірину та Стефанію не відомо нічого. Ольга стала вчителькою, була одинокою і працювала у школі с. Велдіж, де і померла у 1949 році.

Цікаво склалось життя Богуслава Шашкевича. 1908 року він закінчив кадетську школу у Львові, служив у 58 піхотному полку в Станіславові. З початком Першої світової війни Богуслав Шашкевич був мобілізований до служби, за бої на горі Магура 1914 року був нагороджений медаллю «За хоробрість» 1-го класу. В районі Дуклі 1915 року потрапив у російський полон і був відправлений у Середню Азію, побував в Ашхабаді та Ташкенті, але вже при кінці 1915 року йому вдалося з полону втекти.

У червні 1916 року він добирається до Австрії і вступає до лав Січових Стрільців, працюючи в оперативних штабах. 1918 року він знову у своєму 58 піхотному полку, який дислокується у Любліні, бере участь у листопадовому військовому виступі за встановлення української державності. Пізніше він  добирається до Львова і дістає призначення військовим комендантом у Кам’янці-Струмиловій. 22 червня 1919 року  Б. Шашкевич був іменований отаманом. У серпні 1919 року він очолив Золочівську бригаду і воює з нею до самого кінця національно-визвольних змагань. Вів запеклі бої з Червоною армією і в березні 1920 року з’єднується з частинами армії УНР під командуванням О. Удовиченка. Польський уряд неодноразово вимагав видачі Богуслава Шашкевича за події в Любліні 1918 року, але він перебирається до Чехії, де потрапив у табір військовополонених і перебув у ньому два роки, після чого втік до Німеччини. А звідти вирушив до Канади, де 1936 року помер. Залишив по собі трьох синів — Всеволода, Ізяслава та Ігоря.

Тепер розглянемо як склалися долі Шашкевичів з гілки іншого брата Маркіяна – Антона (1817–1875). Він, як було сказано вище, був військовим і служив у Відні. Саме Антон Шашкевич опікувався після смерті брата Марківновим сином  Володимиром та вдовою Юлією. А. Шашкевич був одружений із Юдитою Попович. Спочатку служив гауптманом (капітаном) австрійської армії, а службу закінчив майором в Будапешті. Мав маєток в Будимі (тепер це західна частина угорської столиці – Будапешту).

Набагато далі пішов за батька його син Олександр. Він народився 31 грудня 1853 р. в Офені (Будапешт). Після навчання в гімназії також вступає до інституту кадетів у Гайнбурз. Після цього він навчався у військової академії Марії-Терезії у Вінер-Нойштадті і по її закінченню у 1874 р. він, отримавши звання лейтенанта імператорської армії.

У листопаді 1877 р. вступає на навчання до Офіцерської військової школи у Відні (австрійської академії Генерального штабу). 1879 р. по її закінченні, він був приділений до корпусу офіцерів Генерального штабу (еліти австрійської армії), що для українця було подією вкрай винятковою.

Після призначення у Генштаб О. Шашкевича направили для подальшого проходження служби до Львова, спочатку до штабу 1-ї піхотної дивізії, а далі, у листопаді 1880 р. — начальником штабу 21 -ї піхотної бригади цієї ж дивізії (також розташовану у місті). З квітня 1882 р. він вже начальник штабу 22-ї піхотної бригади 11-ї піхотної дивізії у Львові.

У травні 1882 р. - гауптман 1 класу Топографічного бюро. З травня 1886 року - проходить службу у телеграфному бюро Генштабу. 21 грудня 1889 р. призначений начальником штабу 35-ї піхотної дивізії у Колошварі. З травня 1890 р. за особистим розпорядженням австрійського імператора був підвищений у званні до майора Генерального штабу. У 1892 році його переводять до Офіцерської військової школи у Відні. 1 травня 1893 р. він став підполковником, а 1 травня 1896 р. — полковником. 2 жовтня цього ж року він закінчує свою успішну науково-викладацьку діяльність і переходить на службу до військ. 1899 р. він стає Генеральним інспектором піонерів — найвищою посадою у тому роді військ, в якому він починав свою офіцерську кар'єру. Вже 10 листопада 1900 р. отримує звання генерал-майора.

25 жовтня 1907 р. Шашкевич призначається командиром 12-ї піхотної дивізії 1-го армійського корпусу у Кракові. Одночасно за великі заслуги з реформування піонерних частин він був нагороджений імператором Францом Йосифом І кавалерським Хрестом ордена Леопольда — однією з найвищих нагород Австро-Угорщини. Згодом він отримує звання фельдмаршала-лейтенанта (генерала-лейтенанта) — найвищий ранг, який досягали українці в австро-угорській армії.

У зв'язку із різким погіршенням стану здоров'я, О. Шашкевич змушений у 1909 р. піти у відставку. У Відні 18 грудня 1910 р. після важкої хвороби О. Шашкевич помер. Відспівували його у віденській греко-католицькій церкві Св. Варвари. Там же, у Відні, його і поховано. Олександр Шашкевич, як і його двоюрідний брат Теодор, син Миколи, були холостяками, і не залишили по собі потомства.

У родині Антона Шашкевича крім Олександра виховувалися  також  дочки Францішка Меланія та Елізабет Олена і сини Маркіян Юлій та Михайло Василь Шашкевичі. Михайло Шашкевич (1860-1940), закінчивши політехніку в Будапешті, став знаменитим спеціалістом і працював на будові залізниць у Хорватії, Словенії й Сербії. Він був одружений із Софією Трифунович, мав двох синів Уроша та Володимира та дочку Персиду, заміжню Теодорович. Володимир був одружений із Смілікою Караматою і мав дочку Софію, а Урош – сина Олександра, який вивчився на інженера. Один із нащадків цієї гілки професор Михайло  Шашкевич – професор математики у Чикаго. Він у 2018 р. видав книгу «Сім’я Шашкевича: історія, щоденники, оповіді, перекази».

Окремішньо простежується й доля о. Григорія Шашкевича, який теж був відомим громадсько-політичним і церковним  діячем. Він народився 24 січня 1809 року в с. Сусолівка (нині Сосулівка) Чортківського  району на Тернопільщині. Батько Іван помер за два місяці до його народження сина, тому ним опікувався стрий Роман Шашкевич — парох в селі Устечко. За його сприяння Григорій навчався у головній школі та гімназії при монастирі василіян у м. Бучач. У 1831 році закінчив Львівську греко-католицьку духовну семінарію. Вивчав теологію у Львівському університетів 1827-1831 рр. З 1833 року адміністратор парафії Чернелиця, з 1835 року парох Долішнього Угринова неподалік від Станіслава (нині Івано-Франківськ).

У 1848 році Г. Шашкевич став співзасновником і заступником голови Станіславської окружної руської ради - філії Головної Руської Ради у Львові; також послом до австрійського парламенту. У 1848-1865 роках був радником міністерства освіти у Відні, керував департаментом (референт) галицького шкільництва, був цензором шкільних підручників. Від 1852 року - канонік, згодом архипресвітер капітули в Перемишлі. Від 1858  року - ректор «Барбареуму» - греко-католицької духовної семінарії у Відні.

По поверненні до Галичини Г.Шашкевич став послом до Галицького сейму (1870-1876 роки). Пізніше був парохом катедрального собору в Перемишлі, членом Перемиської повітової ради (з 1867 року). Почесний громадянин Коломиї, почесний член Ставропігійського інституту. Член-засновник Галицько-Руської матиці. Меценат Народного Дому. Помер 18 серпня 1888 року у м. Перемишль, де був похований.

Збираючи відомості про гілки родинного дерева Шашкевичів, я знайшов відомості про одруження Г. Шашкевича. Вікіпедія подає, що його дружиною була Тереза Холодницька, яка померла у 1848 році. В іншому джерелі Степан Шах, директор української гімназії у Перемишлі пише, що перемиський крилошанин Г. Шашкевич був зятем фельдмаршала Федоровича (імені його він не подає), який теж походив з родини греко-католицького священника. У Григорія Шашкевича було двоє дітей: син Михайло та дочка  Тереза (по чоловікові Несторович). Михайло Шашакевич (1833-1890) вивчився на юриста, був старостою в Переворську та Пільзно, але скоро помер на 57 році життя.  Він був одружений із Теофілею Левицькою, рідною сестрою батька Костя Левицького. А з його донькою Терезою оженився перемиський адвокат д-р. Кирило, син о. Мирона Черлюнчакевича.

Тепер спробуємо заглибитися до коренів Шашкевичів, щоб зрозуміти відносини між її представниками. У цьому нам допоможе заповіт прадіда Маркіяна Шашкевича, який віднайшов Кирило Студинський. Він, зокрема, пише, що «прадідом Маркіяна був Іван Шашкевич, який був жонатий з Оленою з роду Гаванських. У 1795 році він був парохом с. Годова. Мав п’ятьох синів: Семена, Романа, Ілію, Григорія та Івана. Найстарший син Семен народився 23.01 1759 року. У 1782 році він закінчив риторику у Золочеві. Був одружений із Маріанною Мацкевич. Після висвячення у 1784 році, він став парохом у Городилові. Сеї парохії він зрікся у 1807 році. З 1816 по 1828 рр. він був завідателем капеланії Ясеновецької. Помер о. Семен у 1831 році.

Син Семена при хрещенні теж отримав ім’я Семен. В Шематизмі за 1832 р. подано, що він народився у 1785 році, а помер 30.01.1833 р. на 48 році життя. Був одружений із Єлизаветою Авдиковською. Сей Семен був отцем Маркіяна. Третій син Івана у заповіті Ілля отримав с. Годів. Він був жонатий з Маріанною з роду Сабатовських. Цей Ілля Шашкевич мав сина Івана, який народився у 1801 році і після закінчення Бережанської гімназії та богословських наук одружився 6.10.1826 року з Марією де Шумовська Мойсейович (1813-1885), дочкою залозецького декана і пароха у Мілені Золочівського округу. У 1827 р. отримав  духовний сан. В році 1832  був завідателем Годова, а небавом – парохом. У с. Годів, Зборівського повіту він помер 10 грудня 1855  року.  У шлюбі мав п’ятеро дітей: синів Діонісія та Михайла та дочок Анну (по чоловікові Перфецька), Катерина (по чоловікові Волошинська) та Юліана (по чоловікові Луцик). Діонісій (Денис) Шашкевич (1847-1893) працював народним учителем у с. Жабині Золочівського повіту, а Михайло Шашкевич (1841-1880) капеланом у Куропатниках Бережанського деканату. Останній був одружений із Іванною Перфецькою (1848-1910), яка померла у домі свого зятя о. Іларія Гучковського у с. Скнилові поблизу Львова.

Унівський парох Роман Шашкевич, другий син Івана, допустився супроти свого молодшого брата Івана поганого вчинку. Роман був бездітним удівцем. Дня 1.03 1803 року він передав все своє майно Іванні (Агафії) Гологорській, дочці унівських міщан Григорія та Євдокії і оженив із нею свого молодшого брата, який мав вести господарку на парохіяльному обійстю. Та вже після весілля він почав його зневолювати, вигнав із дому і той опинився на посаді мандатора (це посадовець, який в Австрії до 1848 виконував поліційно-судові функції щодо кріпосних селян, утримувався поміщиком, але затверджувався на посаду австрійською владою. – І.Д,)  у Боричівці під Тернополем. Жінку  Івана о. Роман затримував у себе через що чоловік змушений був звертатися до суду. Однак, коли справа дійшла до того, що у Романа можуть забрати парохі, він відкликав свою заяву. Як видно ця ситуація пояснює походження о. Григорія Шашкевича, про якого мова йшла вище. Виходить, що Григорій двоюрідний брат Маркіянового батька Семена, значить останньому приходився стрийком, хоча по роках вони майже ровесники.

Ось такими були долі Шашкевичів. Як бачимо, серед них були священники, військові, інженери та урядовці. Про когось відомостей достатньо, про когось обмаль. Однак кожен на своєму місці старався принести користь і суспільству, і людям.  Зважаючи на їхню наполегливість, активність та жертовність це їм вдавалося. Тому і залишилися в історії їх імена, над якими найяскравішою сяє зоря Маркіяна Шашкевича.

Іван Драбчук


Переглядів: 178 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 22. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2022