Чимало галичан, які виїхали в кінці Другої світової війни до Західної Європи, емігрували потім ще далі - до Австралії та Америки, утікаючи від радянського «раю». Серед них був і наш краянин, піаніст Юрій Цибрівський. Опинившись у США, митець отримав спочатку працю, яка не мала з музикою нічого спільного. Та й вибирати не дуже було з чого – хіба між різними фабриками. В цьому його життя нічим не відрізнялося від життя інших емігрантів, незалежно від їхнього фаху. І все ж він не тільки зумів зберегти свій талант, але й чимало прислужився ним для розвитку музичної культури української діаспори. Юрій Цибрівський належав до третього покоління піаністів у своїй родині. Відомими виконавцями і педагогами були його бабуся по матері Катерина Кміцикевич – сестра скрипаля і композитора Івана Левицького, і мати – Наталія Кміцикевич-Цибрівська. Музично обдарованим був його батько – Дмитро Цибрівський, відомий громадський діяч, хоровий диригент, один з організаторів культурного життя Надвірнянщини. Юрій Цибрівський прийшов на світ у Надвірній на Прикарпатті 20 грудня 1922 року в інтелігентній сім’ї. Хлопчика та його сестру Тетяну батьки виховували в любові до рідної культури, в атмосфері злагоди та взаємоповаги. Про те, як він став музикантом, Юрій Цибрівський вже в Америці писав: «Моя музична освіта почалася в семирічному віці під керівництвом моєї матері, яка була вчителькою фортепіано після закінчення Віденської державної Академії музики. В 1935 р., маючи дванадцять років, я вступив до Станиславівської української гімназії. Водночас із цим став навчатися в Українському музичному інституті [філія Львівського Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка в Станиславові], де закінчив трирічний курс з теорії, гармонії, контрапункту, інструментознавства, нотної грамоти». По спеціальності Юрій Цибрівський вчився у класі одного з найкращих педагогів – Стефанії Крижанівської. Він був дуже здібним, працьовитим і наполегливим, постійно виступав у звітних концертах Станиславівської музичної філії та в річних пописах філій Музичного інституту у Львові, куди допускалися тільки найкращі учні. Про деякі з цих виступів писала преса, зокрема газета «Діло» та журнал «Українська музика». В кінці 1939 року Станиславівська філія була ліквідована. Замість неї постали два навчальні заклади: дитяча музична школа та музичне училище, в якому Юрій Цибрівський провчився один рік. В 1940 році він взяв участь у конкурсі на краще виконання творів Петра Чайковського, на якому виборов друге місце. Закінчивши училище, Юрій поїхав до Львова, де став студентом консерваторії ім. М.Лисенка (клас Г. Левицької). В цей момент, за його словами, він остаточно вибрав музику своєю професією. І хоча навчання перервала війна, з 1943 року юнак знову стає студентом, на цей раз – Віденської консерваторії музики. Тут Ю.Цибрівський не тільки продовжує опановувати фортепіанну майстерність, але й зацікавлюється композицією. Також, на додаток до офіційної освіти, він займається два роки приватно у відомого педагога й піаніста Пауля Пішера. В цей час Пішер працював над видатним підсумком своєї педагогічної праці – «Трактатом про фортепіанну техніку», і Юрій не раз заміняв професора на лекціях, що стало для нього доброю педагогічною практикою. Шестирічне перебування у Відні ознаменоване й розгорнутою виконавською діяльністю Юрія Цибрівського. Разом з кількома студентами різних віденських музичних закладів він створює інструментальний ансамбль, з яким об’їздив мало не всю Австрію. Слухачі приймали концерти молодого колективу з великою симпатією. Працював Юрій і на радіо, виступаючи як соліст та акомпануючи музичним радіовиставам. Коли навчання підійшло до кінця, перед Цибрівським виникло питання, що робити далі. Спершу він переїжджає до Зальцбурга, де працює концертмейстером вокалістів у знаменитому Моцартеумі. У Зальцбурзі він також організовує невеликий хор і стає його диригентом. На початку січня 1950 року хор дуже вдало виступив на радіо з програмою різдвяних колядок. У тому ж році Юрій отримує візу до США і виїжджає за океан. Оселившись у Спрінгфілді (штат Массачусетс), влаштовується на одну з місцевих фабрик. Та хоч цілі дні митець віддавав роботі для хліба насущного, вечори і вихідні належали музикуванню, концертним виступам і приватним урокам гри на фортепіано. В Америці Юрій Цибрівський довершує свою музичну освіту. Закінчивши музичний відділ Єльського університету в Нью-Гейвені, він отримує диплом, який дає можливість працювати в американських музичних закладах. У 1952 році у Нью-Йорку був заснований Український Музичний Інститут (УМІ), філії якого згодом відкрилися в багатьох американських містах. Коли в 1955 р. почали діяти відділи в Нью-Гейвені та Гартфорді, Юрію Цибрівському запропонували не тільки викладати в них фортепіано, але й їх очолити. А трохи пізніше митець став викладачем однієї з американських музичних шкіл. Про цей період життя піаніста згадує його дружина Наталія: «Для Інституту не було домівки (так, як всюди), але були лекції, люди радо прийняли його, і Юра вчив. Інших інструментів не навчали, бо не було охочих. Але були пописи, були іспити. На іспити приїздив проф. Роман Савицький, а по його смерті Ігор Соневицький. З Соневицькими ми дружили ціле життя. Юра увесь час пропагував в УМІ і наші пісні, і музику. Згодом Юра дістав працю в Нейборгуд Мюзік Скул. Там вчив 30 літ, аж до смерті. Його любили і поважали, а в почекальні висів його великий портрет […] Це була стара школа, але добрий і гарний будинок, в гарній секції міста. Була гарна (невеличка) концертова заля, де Юра часто грав». Юрій Цибрівський постійно підтримував піаністичну форму, брав участь як соліст та акомпаніатор у концертах, які влаштовувала українська діаспора у Нью-Гейвені, Гантері, Нью-Йорку, та завжди був організатором музичної частини українських культурних заходів. Прекрасний ансамбліст, він виступав у складі фортепіанного квартету, тріо, акомпанував відомим інструменталістам та співакам – Левку Рейнаровичу, Теодору Терен-Юськіву, Христині Липецькій, Богдану Василишину, Галині Андреадіс, Марті Кокольській та багатьом іншим. Надзвичайно цікавими були виступи Юрія в ансамблях з його сином Нестором – відомим віолончелістом. Декілька разів Цибрівський акомпанував місцевим постановкам оперних вистав, які йшли під супровід фортепіано замість оркестру. Це були музична казка «Амаль і Різдвяна ніч» Дж. К. Менотті та опера «Любовний напій» Доніцетті. Також Юрій Цибрівський працював органістом в українських католицьких церквах - спочатку в Нью-Гейвені, потім – у Вудбріджі, де провів останні роки життя. У 1996 році Юрій приїжджав до України, відвідав численну батькову родину у Львові, побував і в Івано-Франківську, хоч зовсім недовго – вже давалася взнаки хвороба, з якою митцю судилося прожити ще тільки один рік. У червні 1997-го він відійшов. До останніх днів займався зі своїм тріо «Кантилена», готував концерт, в якому йому вже не судилося виступити... Галина МАКСИМ’ЮК, музикознавець |
