Вівторок, 2018-11-13, 5:32 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2018 » Жовтень » 29 » Власники реальності Станиславова ІІ. Кому належали найкращі кам’яниці міста
12:04 PM
Власники реальності Станиславова ІІ. Кому належали найкращі кам’яниці міста

Ці люди залишили по собі справжні архітектурні шедеври. Вони не закінчували будівельних факультетів, але мали достатньо грошей, аби найняти пристойних зодчих.

Їхні садиби викликають захоплення і через 100 років, хоча самі власники й нині не дуже відомі. Настав час подивитись їм в обличчя, пише “Репортер”. 

 

Кокуревич гербу «Коризна».

Вулицю Шевченка замикають три чудові вілли, які полюбляли знимкувати австрійські фотографи, через що маємо багато старих поштівок. Найглибше вклинюється в парк будинок № 104. Цю віллу у 1896-1897 роках збудували на замовлення Олександра Коризни-Кокуревича. Досить чудернацьке прізвище, але власник ним пишався. Насправді, він був просто Кокуревичем, але родина належала до шляхти і мала герб «Коризна». Аби підкреслити благородну кров, пан Олександр де треба й не треба вказував назву свого герба. Згодом усі звикли до подвійного прізвища, яке фігурувало навіть в офіційних документах.

Олександр Коризна-Кокуревич (1859-1922) народився у селі Топорів Бродівського повіту. Вже у зрілому віці перебрався до Станиславова, де працював заступником цісарсько-королівського нотаріуса Адама Прус-Слудзінського, який теж мав шляхетське коріння. Юристи завжди заробляли непогано, тож Кокуревич назбирав на шикарну віллу.

Окрім основної роботи, він мав ще й громадське навантаження – був членом польської освітньої організації «Школа Людова» (аналог української «Просвіти») та членом наглядової ради Міщанського банку. Чудово уживався з усіма режимами. Наприклад, у часи ЗУНР був судовим комісаром Станиславова, а коли владу в Галичині захопили поляки, став нотаріусом у Тлумачі. На новому місці прослужив лише рік – подальшу кар’єру перервала раптова смерть. Віллу успадкував син Юрій, теж нотаріус. Його, разом з іншими польськими інтелігентами, розстріляли німці у 1941 році.

 

Майже американська мрія…

Америку відкрив Колумб, втім, континент назвали на честь манд­рівника Америго Веспуччі, який приплив до берегів Нового Світу значно пізніше. Подібне сталося із кам’яницею на Шашкевича, 5 – збудували її на замовлення однієї власниці, але в історію міста вона увійшла з іншим прізвищем.

У 1894 році на розі теперішніх вулиць Незалежності та Шашкевича виріс великий триповерховий будинок, квартири в якому мали здаватись працівникам колійової дирекції. Кам’яниця належала купчисі Махновській, ця жінка взяла дуже вигідний державний кредит під житло для залізничників. Наприкінці ХІХ століття вона продала кам’яницю Володимиру Домбровському (1870-1937).

Цей добродій був професійним шевцем, заснував майстерню, яка виготовляла до 10 тисяч пар взуття на рік. Його мешти вирізнялися доброю якістю і доступною ціною. Перед Першою світовою Домбровський виграв вибори і став депутатом магістрату. Гідно зарекомендував себе за часів російської окупації, після закінчення війни став заступником міського голови. Піку муніципальної кар’єри досягнув у 1923-му, коли польський уряд призначив його комісаром Тимчасової управи Станиславова – так тоді називалась посада бургомістра. Покерувавши рік, Домбровський знов «опустився» до заступника мера.

Тоді серед багатіїв гарним тоном вважалось займатися громадською діяльністю. Пан Володимир був одним із лідерів польської громади, президентом Каси хворих, керував «Об’єднанням польських міщан». Його життєвий шлях викликає повагу – від простого шевського підмайстра до мера й багатія. Про таких кажуть – «зробив себе сам».

 

Міністр віросповідань

Є такі посади, що просто зобов’язують мати пристойне житло. Наприклад, нині важко уявити головного лікаря обласної лікарні, який живе у скромній «двушці» в панельному будинку. У Станиславові громадським шпиталем (аналогом обласної лікарні) керував Густав Добруцький (1873-1943). Втім, між теперішніми головними лікарями і тодішніми є одна суттєва різниця – свою шикарну кам’яницю Добруцький збудував до призначення на посаду, а не в результаті цього.

Він народився у бойківському селі Мізунь, у родині інспектора лісництва. Закінчив лікарський факультет Ягеллонського університету в Кракові, здобув фах хірурга. Мав практику в Станиславові, де в 1907 році збудував триповерховий будинок на Чорновола, 26.

Кам’яниця називалася прибутковою, тобто мала приносити власнику дохід за рахунок здачі житла квартирантам. Був польським пат­ріотом, очолював парамілітарну організацію Союз стрілецький. Під час війни Добруцького мобілізували до австрійського війська, воював лікар у Карпатах та в Італії.

У часи ЗУНР входив до проводу таємної Польської Організації Військової, що готувала пов­стання у місті. Після успішного захоплення влади 25 травня 1919 року Добруцький став повітовим комісаром. Протягом 1920-1922 очолював громадський шпиталь, а потім його вибрали до сенату відродженої Речі Посполитої. У 1927 пан Густав посів крісло міністра віросповідань та освіти. Запровадив викладання білоруської мови у гімназіях на теренах Білорусі, намагався зробити полегшення українським школам. Через тиск депутатів був змушений піти у відставку. Працював приватним лікарем у Варшаві, де й помер.

 

Найсильніший лікар

На Франка, 17 розташований один із корпусів обласного фтизіопульмонологічного центру. Будівля старовинна, гарно оздоблена ззовні. Вона споруджена у 1927 році за проектом архітектора Тадеуша Ковальського.

Всередині розміщувались не зйомні квартири, а лічниця доктора Гутта. Власнику будівництво обійшлось у 220 тисяч злотих, втім, він міг собі це дозволити, адже вважався найкращим гінекологом Станиславова. У його клініці не лише лікували різні жіночі хвороби, але й приймали пологи. Ціле покоління містян з’явилось на світ у цих стінах.

Життя Яна Гутта (1886-1941) є майже готовим сценарієм для гостросюжетного фільму. Походив з бідної багатодітної сім’ї горянина, служив у війську, дезертирував, тинявся Європою. Вчився на медика у Швейцарії, гроші заробляв боротьбою у цирках.

Під час Першої світової записався добровольцем у армію Галлера, що формувалась із поляків у Франції. По війні одружився на доньці станиславівського бургомістра Штигаря, осів у місті та відкрив клініку. Щасливо пережив перших совітів, однак був замордований німцями на самому початку окупації.

 

Рентген і опера

Батькам знаменитих дітей можна лише поспівчувати, адже вони завжди залишаються в тіні своїх талановитих нащадків. Лікар Осип Маланюк (1873-1949) не став винятком. В першу чергу його знають як татуся оперної співачки Іри Маланюк, що збирала повні зали провідних європейських театрів. Але, окрім донечки, він мав ще цілу низку заслуг.

Був сином священика, вчився у Кракові на лікаря. Грошей на навчання бракувало, тому користався військовою стипендією, за яку зобов’язався служити в армії після випуску. Військову лямку тягнув 20 років, аж до розвалу Австро-Угорщини. В часи ЗУНР командував шпиталем у Станиславові. Після завершення визвольних змагань відмовився служити у польській армії та зайнявся приватною практикою. Був хірургом і рентгенологом, мав перший у місті рентгенівський апарат.

У 1931-му збудував чотириповерхову конструктивістську кам’яницю на Грушевського, 17, куди переніс свою ординацію. Проект розробляв архітектор Станіслав Треля – «батько» нашої ратуші. Більшовики кам’яницю націоналізували, але лікаря не чіпали. Перед повторним захоп­ленням міста червоними Маланюк вирішив не випробовувати долю та емігрував до австрійського Грацу. Сьогодні на його будинку висить пам’ятна таблиця його доньці. Хоча й татусь ніби заслужив.

Іван Бондарев


Переглядів: 8 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2018