Середа, 07.12.2022, 06:35:10

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Грудень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
 
Архів новин
Головна » 2012 » Грудень » 11 » Загублені сліди першої галицької еміграції
08:46:08
Загублені сліди першої галицької еміграції
Найдавніші предки нашого народу не раз через природні, економічні, військові чи політичні обставини змушені були покидати батьківщину і вирушати в тимчасову чи довічну еміграцію. Політична боротьба, яка розгорнулась у Галицькому князівстві в середині ХII ст., спричинила до утворення вільної республіки «галицьких вигнанців» — Берладського князівства, що простягнулося від Покуття аж до гирла Дунаю. Одного з їхніх володарів — прославленого князя івана Берладника підступна смерть наздогнала в далекому візантійському місті Фессалоніках /1161/.
На сліди наймаcштабнішої галицької еміграції в княжі часи ми натрапили, зовсім не ставлячи перед собою такої мети. Нас цікавила одна археологічна пам’ятка, відкриття якої мало значний науковий і суспільний резонанс на початку 80-х років минулого століття, але результати її вивчення так і не опубліковано до нинішнього дня. Влітку 1981 року археологічна експедиція під керівництвом відомого археолога Вітольда Ауліха натрапила в давньому Галичі-Крилосі на сховище-комору невідомого галицького ювеліра. Досі практика всієї європейської археології не знає випадку, щоби було виявлено наявність такого велетенського бронзоливарного та ювелірного виробництва в епоху середньовіччя. Якщо з усіх ювелірних майстерень Київської Русі ми маємо не більше 20 знайдених на розкопах глиняних посудинок-тигельків, призначених для плавлення благородних металів, то тут на одному об’єкті їх було знайдено понад 160 штук.У сховищі майстра-умільця ХIII ст. виявилося п’ять іконок такої дивовижної краси і художньої досконалості, що окремі дослідники стали зараховувати їх до творів романського мистецтва. інші вчені вважали їх витвором грецького майстра, який начебто оселився в Галичі після захоплення Константинополя хрестоносцями у 1204 р., де налагодив ювелірне виробництво.
Наше завдання, власне, полягало в тому, щоби довести місцеве, галицьке походження високохудожніх творів та їх належність до української сакральної традиції. Реальну підказку міг дати особливий вид знахідок, так званих хрестів-енколпіонів, яких у ямі-сховищі виявлено 17 фрагментів, причому чотири вдалося реконструювати майже повністю. Однак іконографічних зображень на них не вдалося прочитати, оскільки сильне вогнище, в якому спочатку перебували пам’ятки, а згодом і корозія, майже повністю з’їли їхню поверхню.
Хрести-енколпіони — один із найпоширеніших видів християнських реліквій у Візантії та Давній Русі. Вони складалися з двох стулок: на одній було зображення Розп’яття, а на другій — Пресвятої Богородиці. Всередину такого хреста-складня клали мощі — частинки нетлінних рештків котрогось із християнських святих. Як правило, їх носили на грудях поверх сорочки, під плащем-корзном.
Російський академік Борис Рибаков, розпочавши ще в роки Другої світової війни свою працю над знаменитим дослідженням «Ремесло Давньої Русі», звернув особливу увагу на енколпіони із поміщеним на них написом, який помилково був зроблений не в природному вигляді, а в дзеркальному зображенні — справа  наліво. Науковець розумів, що звернення «Пресвята Богородице, допоможи» мусило з’явитися напередодні якоїсь очікуваної трагедії. і справді, вивчення показало, що виявлені археологами хрести-складні такого типу в Києві та на Райковецькому городищі перебували в культурному шарі землі 1240-1241 рр. У культурному шарі старої Рязані та інших міст Північно-Східної Русі, знищених татаро-монгольським нашестям 1237-1238 років, таких хрестів не траплялося. Таким чином, наявність на хрестах молитовного звернення по допомогу до Богоматері підтверджує, що їх виробництво було налагоджено незадовго до навали Батия або вже в період його просування Руссю.
Хрести-енколпіони зі зворотним написом зарубіжні археологи відкривали в містах Польщі, Румунії, Білорусі й Молдови. Вони є нині в експозиціях Афінського археологічного музею, Музею прикладного мистецтва в Бєлграді, Угорського національного музею в Будапешті, Музею християнського мистецтва у Ватикані. Але чомусь досі майже всі дослідники пояснювали їх появу в ХIII ст. у західних країнах як результат торгово-економічних, культурних чи релігійних контактів. Найбільш переконливим прикладом давньорусько-європейських релігійних зв’язків є хрест-енколпіон, який виявили польські археологи в процесі розкопок катедрального собору в Гнєзні — осідку місцевих архієпископів. Порівняння цієї пам’ятки з галицьким енколпіоном з комори-сховища ювеліра наводить на думку, що цілком імовірне його виготовлення в бронзоливарній майстерні княжого Галича.
Ще більше несподіванок нас чекало при дослідженні наступного хреста. Його вдалося, як і попередній, повністю ідентифікувати. Енколпіон розміром 7,8х7,3 см належав до найпоширеніших на Русі складнів-тільників. Лицевий бік релікварію прикрашений Розп’яттям. Фігура Христа майже пряма, руки трохи зігнуті в ліктях. Навколо голови — німб. Ноги стоять на прямокутній підставці — «голгофі». Над Христом зображено святого з бородою, а з двох боків від Розп’яття розміщені Богоматір та Йоан Богослов. Зображення Богородиці-Одигітрії на зворотному боці виконано невисоким литим рельєфом. Лівою рукою Пречиста Діва тримає Дитятко, права рука притиснута до грудей. У верхньому медальйоні зображено архангела Гавриїла, а в бокових — святих апостолів Петра і Павла. Дослідники датують енколпіони такого типу досить широко, починаючи від ХII до ХIII ст. Знахідка хреста у виробничому комплексі галицького ювеліра дає можливість конкретизувати хронологію поширення цього типу релікваріїв саме 1240—1241 роками. Тільки з археологічних досліджень давнього Галича знаємо десятки аналогічних енколпіонів, крім того, вони відомі з розкопок Звенигорода, Львова, Теребовлі, Перемишля та інших міст Галицько-Волинської Русі.
Але жоден з інших давньоруських хрестів-енколпіонів не представлено у пам’ятках зарубіжної археології так масово, як складень із Розп’яттям та з фігурою Богородиці-Одигітрії на повний зріст. Його знайдено в місцевостях Дзіордзів, Спорвіні, Телятин, Червен, Ярослав /Польща/, Капучани /Словаччина/, Ракошаолота і Секешфехервар /Угорщина/, Ботошань, Браєшти, Ворнічени, ібанешти, Калараш, Сирет /Румунія/, Сороки /Молдавія/, Стамбул /Туреччина/, Велико Тирново, Відін, Каварна, Михайловград, Піленево /Болгарія/, Белград /Сербія. У дуже багатьох випадках археологи віднаходили в своїх країнах давньоруські релікварії саме в комплексах речових пам’яток, які датують другою половиною ХIII ст.
На нашу думку, всі ці знахідки дають змогу реконструювати науковцям шляхи найбільшої за всю середньовічну епоху еміграції українців. Навіть Галицько-Волинський літопис не спроможний був у повному обсязі показати трагедію, яка відбулася в 1241 році на Галицькій землі. Її криваві наслідки зримо прочитали археологи, розкопуючи руїни Десятинної церкви в Києві, Райковецьке і Колодяженське городище на Волині, при дослідженнях різних мікрорайонів княжого Галича. В одній із праць вченого Ярослава Пастернака знаходимо згадку про маловідомий факт, який стосується трагедії 1241 р. в княжому Звенигороді. У 1716 р., коли інженер Кампенгаузен  здійснював будівництво оборонного замку на місці столиці Звенигородського князівства для дідича Адама Сенявського, то знадобилося сотні возів, щоби вивезти з дитинця загиблого міста черепи і тлінні рештки наших загиблих предків.
А ще цей, недостатньо вивчений епізод з минулого є вражаючим прикладом теплоти і взаєморозуміння міжлюдського спілкування. Бо, опинившись перед смертельною небезпекою на своїй Батьківщині, давні галичани знайшли притулок у чужих землях — від Повіслення аж до Балкан, де сусідні народи розділили з ними їхнє горе і страждання.
Ігор КОВАЛЬ, Наталія ДУХОВИЧ

Переглядів: 510 | Додав: limnytcja









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 22. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2022