П`ятниця, 24.05.2024, 15:08:44

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Серпень 2023  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
 
Архів новин
Головна » 2023 » Серпень » 23 » Фінансова установа з культурно-мистецькою славою: про будівлю на вул. Театральній, 27 у Коломиї (продовження)
19:46:08
Фінансова установа з культурно-мистецькою славою: про будівлю на вул. Театральній, 27 у Коломиї (продовження)

За тривалий час діяльності неодноразово в Коломиї, в тому числі й у залі Каси ощадності, давав театральні представлення Руський (Український) народний театр Товариства «Руська бесіда». Тож в різні роки зачаровували у цій будівлі коломиян своїм мистецтвом перевтілення театральні знаменитості Галичини.

Найпам'ятнішими були гастролі театру восени 1905 року, коли згідно з річним контрактом від 1 травня цього року його очолив корифей української сцени Микола Садовський. Від 25 вересня до 5 листопада театр ставив нові спектаклі, проводив репетиції, показав 20 вистав саме в залі Каси ощадності. М. Садовський був задоволений умовами, наданими в Коломиї, адже в інших містах чи містечках, де перед цим виступав театр, доводилося послуговуватися не зовсім відповідними приміщеннями. Згодом у споминах Микола Садовський писав: «Вже в Коломиї заля мене трохи задовольнила, бо й сама була велика, і сцена підхожа … тут було краще, хоч би вже тим, що малось аж дві вбиральні (приміщення для переодягання акторів – М. К.) і не треба було перегороджувати якоюсь рядниною одну на дві». За припущенням краєзнавця Богдана Волошинського, певну роль у тому, що дирекція Каси ощадності погодилася надати зал до послуг українського театру, відіграв працівник каси, колишній багатолітній директор цього ж театру Іван Біберович.

Отже, маючи в Коломиї непогані умови, театр зміг здійснювати нові постановки, удосконалювати майстерність та злагодженість. М. Садовський згадував: «В Коломиї я з трупою затримався на довший час. Тут уперше пішла чеська опера «Продана наречена». Трупа з кожним днем все вирівнювалась, набирала ансамблю і почала вже цікавити публіку не тільки з патріотичного боку, але й з артистичного. Коломийське громадянство дуже радо ходило до театру…».

Петро Трильовський, син знаменитого політика, адвоката і громадського діяча, щирого поціновувача театрального мистецтва, згадував: «Коли приїжджав до Коломиї театр «Руської бесіди», все місто переживало винятковий духовий підйом. Учні позбувалися менше потрібних книжок, щоб роздобути гроші на квиток вступу – «стояче місце»... Я був щасливий, коли батьки брали мене з собою до театру». М. Садовський, згідно зі споминами Петра, ще й «виховував» коломийську публіку: «Як відомо, наша публіка не любить точности, але директор театру Микола Садовський навчив її шанувати точність. Якщо вистава була назначена на пів до восьмої, то без уваги на те, скільки людей було в залі – вона починалася у визначеній годині. Побачивши, що Садовський не панькається з публікою, всі приходили до театру на час». Сам Кирило Трильовський товаришував з акторами, навіть позичав на «реквізит» дещо зі своєї квартири, тим більше, що вона розташовувалася неподалік Каси ощадності. Син Петро писав у споминах: «В нашім же помешканні бракувало хатньої обстановки, бо її визичували до театру для декорації, а зате наша служниця діставала даровий білет на виставу». А одного разу Січовий Батько запросив акторів з М. Садовським на чолі до себе на гостину, після якої всіх гостей разом із господарем сфотографував знаний коломийський фотограф Александр Кіблер. Цю унікальну знимку – єдине «матеріальне» свідчення гастролей 1905 року – вдалося віднайти Богданові Волошинському.

З гастролями театру товариства «Руська Бесіда» під управою М. Садовського пов’язаний міф про виступ на сцені коломийської Каси ощадності в одній з вистав театру славетної Марії Заньковецької. Цей міф навіть був закарбований на меморіальній таблиці з прізвищем акторки, встановленій 1988 року на фасаді будівлі. Але, на жаль, в Коломиї М. Заньковецька так і не побувала – це вже достеменно досліджено краєзнавцями Миколою Савчуком і Богданом Волошинським. Тож спогади І. Рубчака, які дали початок цьому міфові, є помилковими, але, сподіваюся, лише щодо особи головної героїні. Замість М. Заньковецької у цих спогадах мала б фігурувати Катерина Рубчакова. Та написані ці спогади так колоритно, що, незважаючи на помилку, таки хочу їх зацитувати: «Про хід свята багато розказувати, але для нас найцікавіше було, коли на сцену виступили з вітанням-відповіддю від театру М. К. Заньковецька (К. Рубчакова – М. К.) і М. К. Садовський, Рубчакова і Ґембіцький. Легіні після їх виступу почали танцювати на сцені і взяли в коло Марію Костянтинівну. Славетна актриса сяяла від радості, а кругом неї легіні під звуки цимбалів, скрипки, сопілки вихром викручували «аркана». Стародавні пістолі блищали за чересом, а прекрасно різьблені металеві топірці в руках легінів зі свистом прорізали повітря. Здавалось, якась стихія збудилася з віковічного сну і задавить Марію Костянтинівну, а вона стояла весела, життєрадісна і підбадьорювала легінів. Ті, розійшовшись, на команду заводила «Раз прибий» так щиро стукнули, що зі стелі почала відпадати штукатурка. А місцеві «власті» заборонили надалі винаймати українцям приміщення, і дійсно довгий час не хотіли віднаймати зали українському театрові. Ввечері йшла «Наймичка». Заньковецька грала з такою наснагою, як ніколи. Гуцули теж не щадили ні оплесків, ні квітів, а після вистави провели нас по місту. Трембіти заграли на прощання – і всі почали розходитись, кому куди. Звідусіль лунали радісні голоси. Перекликалися верхи з верхами, полонини з полонинами. Здавалося, вся Гуцульщина перекликалася й співала, здавалося, велетенські простори, гори, полонини і доли поєднані одною луною, одною великою думкою».

Це колоритне дійство, хоч насправді не з М. Заньковецькою, а К. Рубчаковою в головній ролі й з іншою виставою, відбулося в Касі ощадності. Цього дня 28 жовтня 1905 року в сусідній будівлі – Українському Народному домі (тепер – НМНМГП) – пройшло політичне віче, скликане громадсько-політичною організацією радикального спрямування «Народна воля». Дізнавшись про віче та про численну участь у ньому селян з Гуцульщини та Покуття, директор театру М. Садовський запропонував їм квитки зі значною знижкою на оперу С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», що була запланована на вечір. Тож селяни, серед яких особливо вирізнялися чудовими народними строями члени товариства «Січ» з Печеніжина, заповнили зал Каси ощадності. Перебіг подій того вечора на основі віднайдених газетних публікацій описав Б. Волошинський: «Серед виконавців в опері найбільше відзначилися грою та співом М. Садовський і К. Рубчакова. Глядачі переповненої зали, вражені й зачаровані театральним дійством, влаштували артистам бурхливі овації. Після другої дії на сцену в супроводі делегатів-січовиків вийшов К. Трильовський. Січовики стали колом, а їхній очільник виголосив до К. Рубчакової подячну промову, після чого січовики піднесли їй лавровий вінок, прикрашений «січовою звіздою гуцульської роботи» і перев’язаний стрічками малинової барви з написом «Катерині Рубчаковій – покутські «Січи»!» Після третьої дії М. Садовського вшановували делегатки «Кружка українських дівчат» під проводом Марії Колцуняк, яка також вручила видатному артистові лавровий вінок. Приємно вражений таким щирим і теплим пошануванням гри акторів, М. Садовський після закінчення вистави влаштував ще й театральний концерт, на якому сам декламував вірша Т. Шевченка «Чернець», а К. Рубчакова співала пісні. Січовики у відповідь виконали на сцені кілька складних гімнастичних вправ – т. зв. «піраміди» або «вежі», а тоді затанцювали для артистів «Аркан» і заспівали січових пісень».

Завершилися приблизно півторамісячні гастролі театру 5 листопада драмою І. Карпенка-Карого «Батькова казка». А після її закінчення представники громадських організацій міста склали М. Садовському подяку й вручили золотого персня з діамантом.

У спогадах М. Садовського про коломийські гастролі є цікавий момент, що не має стосунку до будівлі Щадничої каси, якій присвячена ця стаття, але вартий того, щоб про нього згадати: «... навіть москвофіли, такі, як от Дудикевич та й інші, частенько в театрі бували. Дудикевич, познайомившись зі мною, страшенно хотів побалакати по-московському, але я уперто вдавав, що по-російському говорити не вмію. А самі москвофіли говорили по-московському таким язичієм, що задля мене, який знав добре російську мову, було й смішно і ніяково».

©Наукова співробітниця Музею історії міста Коломиї 

Мирослава Кочержук


Переглядів: 60 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024