Субота, 18.05.2024, 22:57:06

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Липень 2022  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Архів новин
Головна » 2022 » Липень » 7 » На Івано-Франківщині науковці дослідили наскельні рельєфи скельно-печерних монастирів ХІІ – ХІІІ століть
20:40:15
На Івано-Франківщині науковці дослідили наскельні рельєфи скельно-печерних монастирів ХІІ – ХІІІ століть

Відбулося відкриття унікальних наскельних рельєфів ХІІ – ХІІІ століть в печерній обителі біля села Поділля Більшівцівської громади на Івано-Франківщині. Про це повідомили на кафедрі етнології та археології ПНУ.

Над дослідницьким об'єктом тривалий час активно працювала Карпатська історико-археологічна експедиція Інституту історії, етнології і археології Карпат Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника в складі М. Кугутяка, Б. Томенчука, Б. Хруслова, Р. Кобильника.

Серед обителей середньовічного періоду виділяється група скельно-печерних монастирів, які не згадуються в жодних каталогах чи шематизмах ХІХ – ХХ ст., обійшли їх археологічні та історичні дослідження. До них належить і оборонний скельно-печерний монастир біля села Поділля Більшівцівської територіальної громади Івано-Франківського району, який розташований в урочищі Скала, або Монастир у північно-східній частині села, на лівому березі невеличної річки Уїздний Потік, що впадає в Дністер. Урочище Скала/Монастир розташоване на високому пагорбі, що сягає 320 м над рівнем моря на вершині якого стрімко піднімаються скельні останці гіпсовиків.

Перша згадка про оборонний скельно-печерний монастир біля села Поділля подана івано-франківським археологом Богданом Томенчуком у 1995 р. на науковій конференції у м. Львові. Дослідник здійснив польове обстеження пам’ятки в результаті чого дійшов висновку, що вона складається з двох частин: нижньої, культової, і верхньої – житлово-господарської. Через шість років, в 2001 р. обстеження пам’ятки було проведено науковцями Івано-Франківського краєзнавчого музею і обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Дослідники зосередились над вивченням печерного комплексу, в результаті дійшли висновку, що східна стіна зали слугувала вівтарем. На думку М. Вуянко, весь монастирський комплекс складав цілісну систему внутрішніх дворів, захищених скельними стінами і дерев’яними брамами. За усною легендарною традицією урочище Скала/Монастир було освоєно ченцями ще в княжий період.

Польове обстеження оборонного скельно-печерного монастирського комплексу в селі Поділля провела у 2009, 2010 , 2021 і 2022 рр. Карпатська історико-археологічна експедиція Інституту історії, етнології і археології Карпат Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника в складі М. Кугутяка, Б. Томенчука, Б. Хруслова, Р.Кобильника. Обстеження пам’ятки дало змогу не тільки уточнити в ряді питань висновки попередніх досліджень, але й розширити наші уявлення про особливості унікальної чернечої обителі, виявити іконографічні наскельні рельєфні образи ХІІ – ХІІІ ст.

Обстеження показало, що досліджувана пам’ятка має трьохрівневу структуру: 1) нижню – печерну; 2) середню – наземну у вигляді внутрішніх оборонних дворів; 3) верхню, що складається з оборонних укріплень з напільного, східного боку.

Детальне вивчення чернечої оборонної пам’ятки дало змогу виявити три викуті в скелі печери. Всі вони мають вхід з південної сторони. Перша з них має вигляд продовгуватої зали, по лінії південь-північ, що сягає в довжину 14,5 м, шириною 2,2 – 3,5 м, висотою 2,5 – 3,5 м. Вхід до печери має 2,2 м висоти, ширина внизу становить 1,3 м, звужуючись у верхній частині. Печера прикривалась дверима, сліди від кріплення яких залишились у вигляді врубів з лівого боку. Праворуч від входу у зовнішній скельній стіні на висоті 0,5 м виявлено викуту підпрямокутну заглибину, ліворуч від неї ледь помітні сліди зображення людини. Зовнішній простір перед печерою, включаючи похилі схили, очевидно, був місцем для учасників богослужінь. На зовнішніх стінах біля печери колись були нанесені численні знаки, символи, образи, сліди яких ще вгадуються сьогодні.

Ліва, західна, стіна печери становить особливий інтерес. Біля самого входу до печери на першому скельному виступі зауважено заглиблене і оконтурене рельєфне зображення Пресвятої Богородиці, яка тримає на лівій руці маленького Ісуса. Праворуч від рельєфного зображення 40-ка сантиметровий виступ, який відділяє образ Богородиці від ще одного зображення,очевидно Ісуса Христа. Саме така іконографія Пресвятої Богородиці та Ісуса Христа притаманна більшості відомих нам ікон намісного ряду іконостасів, що дійшли до нас з ХVІ – ХVІІ ст. і євангельських мініатюр ХІV – ХV ст.

Зважаючи на те, що рельєфи нанесено на вапнякову скельну стінку печерного храму, вони виконані в узагальненому вигляді, до того ж рельєфні зображення дійшли до нас пошкодженими, з втратою багатьох елементів. Висота скельних образів сягає одного метра, ширина до 50 см, глибина рельєфу більше 10 см. Образ Богородиці, ближче до входу тому краще освітлений, образ Христа ховається в тіні печери, особливо у верхній частині. Краще проглядається округле обличчя Богородиці. На грудях зауважено круг з хрестом всередині. Її шати покрито численними хрестами та іншими знаками і образами. Права рука Богородиці вказує на Ісуса. Сам же образ маленького Ісуса у верхній частині пошкоджений пізнішим написом, що окреслений прямокутною рамкою. По контуру образу Богородиці виявлено більше десяти більших і менших хрестів, деякі з них зображені з розширеними раменами, конфігурація яких притаманна для середньовіччя, інші позначені так званими могилами Адама в нижній частині. Таким чином, перед нами наскельне зображення Одигітрії, образ Богородиці з Ісусом, який був широко поширений в іконографії ХІІ – ХІІІ ст. Іконописний канон із зображенням Богородиці і маленьким Ісусом оточений хрестами чи зірочками зберігся до наших днів і дійшов до нас на деяких чудотворних іконах, зокрема Гошівської Пресвятої Діви Марії та інших.

Рельєфне зображення Христа викуте, так само, в узагальненому вигляді. Воно пошкоджене пізнішими двома горизонтальними написами. Обличчя Ісуса виділено чітко означеним рельєфом. Голова Христа ледь повернута вліво, до Богородиці. На голові очевидно корона, орнаментована невеличкими кружками з Хрестами всередині. Загалом характерним для постаті Спасителя є численні зображення хрестів у крузі, зокрема на грудях, на передпліччі. Сонячні знаки у вигляді хрестів у крузі відомі, ще з енеоліту. Вони широко поширені в сучасних християнських храмах. У нижній частині рельєфу викуто великі й малі хрести різноманітної форми. В цілому наскельне зображення Богородиці й Ісуса, взяті з намісного ряду чи євангельських мініатюр очевидно відігравали роль храмового вівтаря.

Сорок сантиметрів вище над рельєфами викуто дві ніші (40х50 см), ймовірно для ікон і свічок. Через три метри від входу у західній стінці вирубано в скелі пристінну лаву довжиною 2,5 м, шириною 0,85 м, висотою 1,2 м., яку часто означують як «лежанку», хоча первісно вона могла мати інше призначення. Ліворуч від пристінної лави на стінці вирізьблено двораменний хрест, висота вертикального рамена 0,32, горизонтального – 0,25 м. Важливо зазначити, що хрест має трикутне завершення рамен, вістря якого спрямоване в середину. Такі хрести мають давнє походження. На Близькому Сході і в Криму вони висічені на кам’яних плитах VII – VIII ст., чимало їх нанесено на скельних святилищах Карпат, в той же час вони трапляються на пам’ятках давнього Галича ХІІ – ХІІІ ст., зокрема на кам’яних блоках церкви Святого Пантелеймона де виявлено більше тридцяти таких хрестів.

Ліворуч від хреста розташований наскельний плоскоріз у вигляді розп’яття Христа, а внизу, під хрестом, дві постаті представлених – ліворуч – Пресвятої Богородиці,праворуч апостола Івана. Все наскельне графічне зображення має 0,45 м висоти і 0,30 м ширини. В нижній частині печери виявлено заглиблене й оконтурене наскельне зображення групи людей.

Менше ніж за метр від пристінної лави у західній стінці викуто другу пристінну лаву довжиною 3,8 м, шириною – 0,6 м, висотою – 1,2 м. Пристінні лави є важливою складовою інтер’єру середньовічних скельно-печерних обителей краю. Як правило вони дійшли до нашого часу у вигляді так званих «лежанок», або «престолів», які кардинально відрізняються одне від одного. Зокрема вони виявлені в печерних монастирях, що в селах Томашівці, Підпечери, Бубнище, Крехів, Розгірче, Страдч, Одаї та інших. Проте проблема їх походження і призначення є складною і не до кінця вирішеною. Ніяких писемних джерел про їх застосування досі не виявлено. Поширена версія про їх утилітарне призначення, зокрема відпочинку, не завжди виправдана, оскільки значна частина з них не має опалення у вигляді печі, або ж відкритого вогню. У зв’язку з цим, лише частина печерних обителей, які мали пристінні лави можна віднести до тих, що використовували їх як місце відпочинку оскільки опалювались відкритим вогнем чи печами. Пристінні лави типу «престолу» мають ще енеолітичне походження.

Між першою і другою пристінними лавами на скельній стінці видряпано зображення, очевидно, двох монахів. В одного з них, який стоїть у профіль, на лобі видно хрест – обов’язковий атрибут зображень ченців, виявлених в печерних монастирях біля с. Розгірче, с. Бубнище. Плоскоріз супроводжується знаками, написами, які важко піддаються дешифруванню.

На протилежній, східній, стінці на висоті 0,5 м від долівки печери викуто у скелі грот, висотою 0,6 м, шириною біля одного метра, очевидно для зберігання богослужебного посуду. Праворуч від грота розташована продовгувата по вертикалі ніша, очевидно, для поміщення в ній образа, а перед нею викуто невеличку заглибину ймовірно для свічки перед іконою. На задній стінці ніші продряпано двораменний хрест. Розміри ніші становлять 0,3 м висоти і 0,2 м ширини. Ліворуч від ніші видно велике затерте зображення людського обличчя.

Отже, печера має своєрідні два відділення. Якщо перше з них є храмом-каплицею, з унікальними рельєфними зображеннями то друге очевидно мало побутове призначення з використанням відкритого вогню для опалення і приготування їжі. В кінцевій, північній частині печери обвалилися зі стелі дві великі брили, які частково перекрила вихід з неї до внутрішнього дворика. Довжина печери без плити могла сягати 20 м. Для доступу повітря в печері було викуто кілька округлих люків.

Друга печера розташована у скельному виступі, що південніше від першої, неподалік зовнішнього скельного комплексу. Вона не одразу помітна, бо вхід до неї знаходиться на висоті біля п’яти метрів від рівня землі. Печера простягається в глиб скелі біля 20 м по лінії південь-північ, після чого звужується і заглиблюється. Третя печера у вигляді вузького скельного проходу знаходиться за 20 метрів на захід від другої. Прохід сягає біля 15 метрів по лінії південь-північ з поворотом вліво і вглиб. Друга, як і третя печери потребують детального вивчення.

Середній, наземний рівень пам’ятки постає у вигляді нагромаджень скельних останців, які утворюють своєрідну систему внутрішніх дворів-майданчиків, захищених з трьох сторін скелями, а з четвертої були перекриті дерев’яними оборонними стінами, про що свідчать сліди площинних підправлень, пазів і врубів у місцях прилягання дерев’яних конструкцій до скель. Оборонні двори між собою з’єднувались переходами і печерними ходами, тим самим становлячи єдину мережу оборонних майданчиків. Вхід до скельного оборонного монастирського комплексу розташований з південного боку неподалік від печери-храму. Вище від першого закритого оборонного двору, на північ, знаходився другий оборонний майданчик, а поруч третій з подальшим виходом на верхній ярус. У скелі другого оборонного двору є вхід до другого печерного комплексу.

У верхній частині оборонного скельно-печерного комплексу розташований другий вхід/в’їзд з напільного східного боку, прикритий потужним валом висотою біля 4 м і довжиною до 80 м, а також ровом до 15 м глибини. Зверху простежуються сліди квадратних дерев’яних веж та будівель з переходами, основи для яких вирубано глибиною до 3 м у скелі. У північно-західній частині укріплення виявлено криницю, що колись функціонувала.

З усіх виявлених досі пам’яток, оборонний скельно-печерний комплекс в селі Поділля є найоригінальнішою пам’яткою, що досі зберегла сліди середньовічного печерного монастиря з настінними рельєфними зображеннями святих християнських символів і образів, який до того ж мав оборонний характер. Подальше археологічне й історичне вивчення пам’ятки відкриє ще чимало невідомих сторінок його багатовікової історії.


Переглядів: 200 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024