4 листопада об 11:00 годині на Площі Героїв відбудеться вшанування памꞌяті 80 роковин розстрілу учнів торговельної школи.

Про це повідомляє Управління культури, національностей та релігій Калуської міської ради, інформують "Вікна".

Пам’ятник юнакам ОУН урочисто відкритий 4 листопада 1993 року на площі Героїв. 30 червня 2019 року в Калуші відкрито оновлений пам’ятник розстріляним учням торгівельної школи.

Коломиян запрошують  на урочисте відкриття пам'ятника видатному українському письменнику-новелісту, громадсько-політичному діячеві та послові Австрійського парламенту від Галичини Василеві Стефанику.

Відкриття відбудеться 1 листопада о 12:00 навпроти ліцею №1 ім. В. Стефаника  (приміщення колишньої Коломийської гімназії, де від 1883 до 1890 року письменник навчався).

1 листопада о 17 год. на давньому коломийському цвинтарі "Монастирок" відбудеться Вечір пам'яті з нагоди 105-ої річниці ЗУНР та панахида  за полеглими стрільцями Лєґіону УСС (Українських Січових Стрільців) та вояками Української Галицької Армії.

 До спорудження першого постійного мосту на р. Дністер (1858) у нашій околиці не було мосту 361 рік – майже чотири століття. Переправа (у трьох місцях) здійснювалася човнами. До цього часу наявність тимчасових мостів у Галичі зафіксована в 1229 (за Данила Романовича), 1403 (згадка про архієпископа Якова Стрепу) та 1497 р. (перебування хрестоносців під містом). Через відсутність мосту місто практично не розвивалося, оскільки головна дорога Станиславів – Львів, Львів – Станиславів проходила у калуському напрямку.

 В ряді наукових праць, які згадують про побудову мосту, кількаразово подається помилкова дата його спорудження – 1860 рік, хоча насправді його введено в експлуатацію у 1858 році.

Однією з найдавніших, збережених до сьогодні, коломийських будівель є та, яка ще донедавна приховувала своє «обличчя» за високими туями, а тепер «молодшає» на очах – тривають ремонтні роботи. Ця розповідь – про будинок під номером шість на вулиці Івана Франка.

26 жовтня у Коломиї на фасаді будинку на вулиці Шептицького, 1 встановили анотаційну дошку Василю Нагірному.

Саме тут відомий краєзнавець, журналіст, автор багатьох видань, телевізійних проєктів, дослідник історії, почесний громадянин міста Коломиї мешкав і творив.

2023 рік міг бути ювілейним для Василя Нагірного. 27 липня йому виповнилося б 65 років. Але важка хвороба забрала його у нас.

Церква Святого Дмитра (за церковними шематизмами ХІХ – поч. ХХ ст., каплиця) вчергове вшановує свого опікуна, святого – мученика за віру.

Храм є діючим, відновленим майже автентично з мінімальними втручаннями; на даний час це пам'ятка архітектури місцевого значення. З метою фіксації стану будівлі церкви, створення візуального туру для всіх зацікавлених нещодавно було проведено 3-D сканування (фахівцями Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу); для популяризації історії поруч храму для мешканців та подорожуючих краєм встановлено туристичний інформатор.

Івано-Франківським окружним адміністративним судом відкрито провадження в адміністративній справі № 300/5611/23 за позовом Бородайко Світлани Мирославівни до Івано-Франківської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської обласної державної адміністрації про:

Цього року виповнюється 110 років з дня заснування церкви святого Архистратига Михаїла у Калуші. З цієї нагоди надрукували пам’ятні листівки, які розповсюджуватимуть безкоштовно.

Про це повідомив у соцмережі калуський краєзнавець і гірський рятувальник Василь Фіцак, інформують "Вікна".

У галицькій історії кінематографу досить помітною фігурою був Броніслав Овчарський, чия діяльність розпочалася успішно, а завершилася численними скандалами і судовими процесами.

Ще до Першої світової війни він працював у Львові лікарем, але згодом різко змінив сферу діяльності і став займатися кінематографом. Крім кінотеатрів у Львові, він придбав кам’яницю «Варшава» (дотепер готель «Дністер») у Станиславові за 5 млн злотих і відкрив там однойменний кінотеатр.

Івано-Франківська міська рада планує прийняти рішення «Про погодження співфінансування та витрат проєкту «Назад до наших спільних коренів». Відповідний проєкт рішення внесений в порядок денний сесії міської ради, яка запланована на 20 жовтня.

Йдеться про співфінансування грантового проєкту «Назад до наших спільних коренів», MIS-ETC 2 SOFT /2.1/133, що реалізується в рамках Спільної операційної програми Румунія-Україна 2014-2020.

Частка міської ради становить 319 тис. євро (близько 3,9 млн гривень). Загальна сума - 938 тис. євро.

Гортаючи давню пресу, ми доволі часто натрапляємо на оголошення про банкрутство того чи іншого купця чи закриття підприємства. Виглядає дивно, адже економічна ситуація тоді була стабільною. В Галичині банкрутство називали пляйтою, і ця пляйта далеко не завжди була нещасливим кінцем чиїхось зусиль і сподівань. Нерідко вона була лише способом уникнути сплати значної частини боргів, чому сприяло гуманне законодавство.

Коли бізнес іде з молотка

Події, які описав у своїх споминах коломийський адвокат, політик та громадський діяч Кирило Трильовський, відбувалися не в нашому місті, а в Києві, але є цікавими, адже стосуються знаного коломиянина і є маленькою ілюстрацією тогочасного життя української спільноти столиці та її зв’язків з галичанами.

«В останніх днях 1904-го чи з початком 1905 року в Києві відбувалося ювілейне свято в честь відомого композитора Миколи Лисенка. Ми з дружиною хотіли взяти участь у тому святі…

У давні часи, аж до початку ХХ століття галичани охоче користувалися послугами цирульників – спеціалістів, які надавали не лише перукарські, а й медичні послуги. Вони голили і стригли клієнтів, лікували рани, а також виривали зуби.

Судячи з давньої преси, ці люди були шанованими особами в галицьких містах і містечках. Так, у 1900 році «Кур’єр станиславівський» повідомив про конфлікт цирульника з Надвірної Вольфа Блау з місцевим старостою, який закінчився гучним судовим процесом. І суд, до речі, виніс вирок на користь цирульника.

У Рогатині на Івано-Франківщині відновив роботу музей у церкві Зішестя святого Духа кінця XV — початку XVI століття. Храм у 2013 році внесли до списку об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО, а от у Державному реєстрі нерухомих пам'яток України його досі немає.

Екскурсійні мандрівки стануть гарною можливістю дізнатися більше про історію та культуру  Болехова, його найвидатніші місця, про видатних людей, що проживали і творили у  місті, подивитися цікаву архітектурну спадщину.

Першу тематичну безкоштовну екскурсію «Історична мандрівка містом Болеховом» провела досвідчена краєзнавиця і гід, наукова співробітниця музею історії міста Болехова імені Романа Скворія Галина Романівна Якимів, пише “Західний кур’єр” з посиланням на сторінку Болехівської міської ради.

Чому люди стають благодійниками? Хтось прагне слави й реклами, а комусь радісно на душі від того, що він зробив цей світ бодай трохи кращим і добрішим. І, на жаль, цих других значно менше, ніж хотілось би. Проте в історії нашого міста було немало людей, готових співпереживати своїм ближнім не лише до глибини душі, а й до глибини свого власного гаманця. Згадаймо хоча б найвідоміших із них.

Баронська щедрість

Протоколи допитів, які вела Служба безпеки Організації Українських Націоналістів у період 1947-1949 років, передав музею Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків.

Про це із посиланням на пресслужбу очільника Івано-Франківська пише “Західний кур’єр”.

Українська спільнота Коломиї ХІХ-го – першої половини ХХ сторіч була багата не лише визначними священниками, правдивими подвижниками національного пробудження Галичини, не лише представниками інтелектуальної та культурної ділянок життя, а й працівниками прикладних професій – численними ремісниками, власниками невеличких майстерень, які шили одяг та взуття, виготовляли сумки та валізи, кожухи та інші вироби з хутра, самобутні глиняні посуд та кахлі, вишукані меблі й багато-багато інших речей, необхідних коломиянам. На жаль, ми дуже мало знаємо про цих трудівників «середнього бізнесу», хоча деякі з їхніх виробів і сьогодні ще можемо побачити, навіть не відвідуючи музеї чи виставки. Наприклад, майстерність коломийських ковалів дотепер вабить око мереживом старих балконів, вцілілих кованих парканів та надверних решіток.

Днями в Івано-Франківську завершився десятий сезон безкоштовних екскурсій. Цьогоріч продовжили минулорічну традицію благодійництва, започатковану Департаментом інвестиційної політики, проєктів, міжнародних зв’язків, туризму та промоцій міста Івано-Франківської міської ради.

Екскурсії проводились за добровільною оплатою. В кінці мандрівки кожен екскурсант міг із доброї волі залишити суму, яку вважає за потрібне, натомість екскурсоводи частину коштів (мінімум 50% від суми) переводили на допомогу ЗСУ. Всього упродовж травня – жовтня 2023 року щонеділі відбулося 23 екскурсії, які відвідали понад 450 осіб.

Директор Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери Ярослав Коретчук закликав демонтувати меморіальну дошку комуністичному діячу Миколі Кіщуку з фасаду будівлі обласної організації Національної спілки художників України. Історик розповів, що Микола Кіщук причетний до депортації сімей повстанців.

Суспільне зібрало думки франківських митців, історика, а також сина Миколи Кіщука, наскільки доречна пам'ятна дошка на фасаді будівлі, і чи треба її демонтувати.

12 жовтня 2023 року об 11:30 в 23 аудиторії Центрального корпусу Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника відбудеться презентація книги декана факультету історії, політології і міжнародних відносин, професора Миколи Кугутяка “Монастирі давнього Галича – духовні обереги української нації”.

На вул. Вовчинецькій, 55 знаходився невеликий будиночок, у якому колись працював цікавий заклад – одна з найстаріших аптек міста. Власне кажучи, про цей будинок уже варто говорити в минулому часі, бо він якраз перебуває на стадії демонтажу.

На думку краєзнавця Івана Бондарева, початки історії цієї аптеки сягають 1916 року. За Польщі вона належала магістру фармації Баннеру, який здавав її в оренду Адольфу Ландесу. Після них аптеку очолила Любов Білобрам (1908–2005), яка стала першою в історії міста українкою з фармацевтичною освітою.

Поціновувачі нашої історії досить чітко уявляють, як одягалися мешканці Станиславова початку ХХ століття, адже збереглося багато давніх світлин і поштівок. А от про одяг ХVII і ХVIIІ століть ми отримуємо інформацію лише з нечисленних портретів, спогадів сучасників, інвентарних описів та інших архівних документів. Тому особливо цікаво дізнатися, як же виглядали містяни у ті давні часи і які модні сукні приміряли «прабабусі наших прабабусь».

Вулична мода Станиславова

"Дараби пливуть у вічність" — документальний фільм про гуцулів, які сплавляли ліс, презентував автор стрічки Іван Харук у мистецькій галереї "Ваґабундо" в Івано-Франківську, повідомляє кореспондентка Суспільного з місця події.

В Івано-Франківській області знайшли три тунелеподібні печери: біля сіл Середній Березів і Шешори-Прокурава Косівського району та біля села Сукіль Долинського району. Печери могли використовуватися для того, щоб заховати від стороннього ока щось цінне.

Про це на своїй фейсбук-сторінці повідомив завідувач відділу Інституту релігієзнавства Львівського музею історії релігії Микола Бандрівський, інформують "Вікна".

Михайла Голинського, оперного співака світової слави, колишнього учня Коломийської гімназії, у 1930-х роках щороку запрошували на виступ до Коломиї чи то хор «Коломийський Боян», чи філія Музичного інституту імені М. Лисенка. Зазвичай співак приїжджав напередодні концерту й зупинявся у Романа Рубінгера, скрипаля, диригента, директора філії, в помешканні якого була велика гостинна кімната з добрим роялем, та й розташовувалося воно майже навпроти Щадничої каси, де й відбувалися концерти.

У Станиславові за адресою вулиця Третього Мая, 7 (тепер вул. Грушевського) колись працювала римська лазня, збудована у другий половині ХІХ століття. Особливістю цієї лазні була помірна температура і висока відносна вологість.

Пара в римській лазні була настільки густою, що люди ледве могли розрізняти одне одного. Проте та пара не йшла ні в яке порівняння з туманом, який утворився навколо питання, хто ж насправді керував лазнею у 1930-х роках.

Довго не наважувалася писати про татових старших братів Ярослава і Мирона Василиків, які загинули в далеких 1940-х роках. Видавалося, що нескромно, та і родинні історії й переживання не хотілося виставляти назагал. Але обірване в такому молодому віці їхнє життя –подвиг (хоч, впевнена, таких гучних слів вони не любили), який не маємо права забувати, адже кожна така історія – маленький крок до Української державності. Для мене Ярослав і Мирон, яких ніколи не бачила, – це розповіді тата про їхні веселі дитячі пригоди, це давні знимки, на яких вони втрьох – усміхнені й дружні, а також маленькі дитячі в’язані рукавички Ярослава, які бабця зберігала в шкатулці й часом діставала, показуючи нам, внучкам. А ще, вона не дозволяла вписувати імена своїх старших синів на заупокійну Службу Божу – вірила, що живі.

На свято Покрови відзначили й 81-річницю створення Української Повстанської армії.
Бійці УПА відстоювали незалежність України навіть після закінчення Другої світової війни – вони не хотіли коритися окупаційні радянській владі.
На сьогодні учасників тих подій знайти вже доволі складно, та свідки боротьби повстанців ще живуть у наших містах і селах.
Журналісти НТК віднайшли і поспілкувались з Анною Тафійчук із Великого Ключева.
Оселя її батьків чимало років була прихистком для багатьох місцевих воїнів УПА. 

Івано-Франківська міська рада звернулася до Верховної Ради України щодо визнання Дивізії "Галичина" учасниками національно-визвольної боротьби.

Текст звернення:

Події довкола майже сторічного ветерана Дивізії "Галичина" Ярослава Гунька, якого було запрошено у канадський парламент і вшановано як "того, хто воював проти росіян", а згодом ганебно зацьковано, вимагають від нас українців чіткої та рішучої реакції.

Коломиї повернули двері, які ледь не опинились на смітнику. Тепер яскрава столітня брама заввишки 4 метри 16 сантиметрів не лише відчиняє двері до під'їзду, але й стала початком масштабної ініціативи з реставрації старовинних коломийських дверей.

До слова, це проєкт організації «Коло Брами». Щоб двері на Чорновола, 9 отримали нове життя, знадобилися 110 тисяч гривень від благодійників, кілька місяців роботи багатьох фахівців, у тому числі працівників столярних, склярних та ковальських майстерень.

Деталі - у сюжеті НТК.

У Печеніжині Коломийського району місцеві знайшли рештки тіл військових часів Другої світової війни. Працівники комунального підприємства "Пам’ять" провели пошукові роботи в селищі.

Про це у коментарі Суспільному розповів директор підприємства Василь Тимків.

Робота над проєктом “Затоплена спадщина” триває: львівські археологи вже відреставрували та оцифрували всі заплановані плівки майбутнього онлайн-архіву археологічних пам’яток долини Дністра. Також вдалося осучаснити кадри кінохроніки з розкопок експедиції поблизу Бурштина. На черзі опис фотокадрів та завершення розробки спеціального сайту, який стане доступним для всіх у жовтні.