Середа, 2021-12-01, 11:46 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2021 » Листопад » 23 » Будинки, яких особливо шкода
9:37 AM
Будинки, яких особливо шкода

Коли дивишся на фото цих будинків, у голові мимоволі зринає запитання: ну чому? Чому доля розпорядилася так несправедливо, що ці пам’ятки більше не прикрашають наше місто? Причини їхнього переходу в «архітектурний рай» були різними, але складається враження, що ні війни, ні пожежі не були настільки безжалісними до історичної архітектури нашого міста, як суворі реалії XXI століття. Звісно, цей мінірейтинг є суб’єктивним, і до нього з легкістю можна додати ще з десяток будинків.

Євангелістська кірха

Храм для місцевих євангелістів збудували у 1885 році. В листопаді цього ж року його урочисто освятили за присутності п’яти пасторів та численних гостей і представників місцевої влади. Журналіст Владислав Цесельський залишив детальний опис євангелістської святині: «Кірха має форму рівнобедреного прямокутника, що має приблизно 25 м у довжині. Його приземна частина складена з тесаного каменю, покладеного торцевою кладкою, а його поверхня оброблена грубо. На цій основі височіють стіни з цегли, вкриті штукатуркою, а пілястри, по п’ять з кожного боку, зміцнюють мур. Наріжні пілястри, розміщені на чотирьох кутах будівлі, є подвійними, але нічим не відрізняються від тих, які розташовані всередині стін. Світло, що падає досередини крізь сім вікон з кожного боку, відібрало у святині той містичний напівморок, який завжди має великий вплив на релігійні обряди.

Фронтон кірхи є зібранням геометричних конфігурацій, що являють собою прямокутники, трапеції й трикутники. Однак у поверховості, в якій вони складені, не видно жодної символічної думки. Нижня стіна, в якій розміщені вхідні двері й два готичні вікна, є рівнобедреною до самого карнизу. На ній частину архітраву займає трапеція, яка своєю основою відповідає ширині приземного муру. Чимось на зразок наріжних аттиків служать йому загострені кінці пілястрів. То є, власне, фасад головного корпусу кірхи, до якого можна ввійти через передпокій. Зверху над передпокоєм кірхи розташована вежа. Її портик випинається своїм шпилем над дахом, і на ньому розміщений залізний хрест. Два округлі вікна і отвір на стіні вежі мають на собі покриття, що нагадує луску. Вони доповнюють передній фасад разом із протяжністю карнизів».

У 1971 році храм підірвали, бо він «не вписувався у концепцію».  Праворуч від кірхи планували встановити пам’ятник Леніну, і, очевидно, хтось із партійних босів вирішив, що храм тут зайвий.

Кам’яниця Реґенштрайфа

Цю кам’яницю збудували в 1827 році на замовлення єврейського купця Шмаї Реґенштрайфа. Вона пережила Мармулядову пожежу 1868 року, яка знищила третину всіх будівель у місті. У підвіконних нішах другого поверху були зображення ангелів, які відпочивають у райських кущах, а під крайнім лівим вікном фасаду на Січових Стрільців можна було побачити сцену жертвопринесення Ісаака – той момент, коли з’являється ангел і забороняє Аврааму вбивати сина.

У 1850-х роках тут діяла чоловіча чотирикласна школа. До 1909 року власниками будинку були нащадки Шмаї, а протягом наступних п’яти років власники часто змінювалися. В 1886 році ресторатор Герман Басс відкрив тут кав’ярню «Уніон». У 1892 році власником закладу став ресторатор Вільгельм Тюркель, який дав кав’ярні назву «Габсбурґ». У 1918 році кав’ярню викупив Маврицій Гаубеншток і перетворив її у ресторан. Гаубеншток був не лише ресторатором, а й депутатом міської ради, головою Товариства господарів та гастрономів. Заклад вважався престижним і складався з двох залів.

11 лютого 2012 року в кам’яниці впали перекриття між поверхами та горищем. На щастя, обійшлося без жертв. У 2014 році обвалилася ще й частина стіни другого поверху. Тоді з-під завалів рятувальникам довелося визволяти відвідувачів і працівників крамниці, що знаходилася на першому поверсі. Стару кам’яницю розібрали, а на її місці спорудили нову чотириповерхову будівлю з мансардою.

Початок лінії А-Б

На зламі ХІХ і ХХ століть початок вул. Сапєжинської називали «лінією А-Б». Ця назва використовувалася і в інших європейських містах. Тоді було прийнято називати певний ряд будинкових фасадів «лінією» і позначати ці лінії буквами. Наприклад, у Кракові на площі Ринок була не лише «лінія А-В», а й лінії C-D, E-F і G-H. Станиславівська лінія А-Б була найрозкішнішою частиною міста, яка починалася від бакалійної крамниці Каетана Копача у кам’яниці Гартенберґів і закінчувалася біля готелю «Під оленем». Тут знаходилися вишукані крамниці, затишні кав’ярні й ресторани. Тепер це відрізок від початку вул. Незалежності до вул. Шашкевича.

Кам’яниця Гартенбергів.

Кам’яниця Гартенберґів була чи не найпрестижнішим житловим будинком Станиславова. Це був триповерховий житловий будинок довжиною 86 метрів із 27 вікнами по фасаду. На його внутрішньому подвір’ї брати Гартенберґи в 1904 році збудували пасаж. Тут також розміщалися крамниці та контори, зокрема саме тут довший час працював відомий у місті адвокат, поет і публіцист Леон Бораль. На початку ХХ століття в цій будівлі розміщалася популярна бакалійна крамниця Каетана Копача. Вона працювала там до травня 1906 року, а потім переїхала у новозбудовану кам’яницю Ґрауера (нині вул. Незалежності, 21). З 1908 року тут розміщалася крамниця Еміля Штаубера, де можна було придбати американське взуття марки «King Quality», англійські капелюхи «Scott» і краватки «Castle Make». Численні рекламні оголошення пропонували також циліндри, рукавички, чоловічу білизну, палиці, парасолі, шкіряні вироби, парфумерію, англійські ракетки та м’ячі для тенісу.

У січні 1907 року на даху будівлі спалахнула велика пожежа. Сторож помітив, що в трубах під дахом кам’яниці замерзла вода, і почав їх розігрівати. Робив він це, очевидно, дуже необережно, бо дах загорівся, і будівлі були нанесені збитки на 40 тис. корон.

Під час Першої світової війни влітку 1917 року деморалізовані російські солдати влаштовували в місті погроми з підпалами. Були повністю знищені будинки навколо пасажу Гартенберґів, і сам пасаж суттєво постраждав. Після розчищення руйнувань і завалів територія біля пасажу Гартенберґів залишилася незабудованою.

Кам’яниця з вежкою

У 1838 році купець Озіяш Більднер збудував кам’яницю на розі теперішніх вулиць Бельведерської та Мазепи. На той час це був єдиний триповерховий будинок на обох цих вулицях. Аж до 1880-х років тут розміщувався готель «Під залізною дорогою», який у народі називали «заїзд у Хаїмка». В 1870-х роках будинок став власністю відомого в місті фінансиста Каселя Кіслера. Тоді ж у кам’яниці запрацювала найбільша українська крамниця «Народна торгівля». У різні періоди тут працювали ресторація, пиварня, магазин випічки, перукарня Натана Шраєра, крамниця содової та фруктової води.

Владислав Цесельський описував цей будинок так: «Наріжна кам’яниця є, без сумніву, оригінальною. З наріжною баштовою вежею округлої форми вона кладе провокаційний початок усьому крилу. Зі щитовим куполом наверху висотою в поверх, а для додаткової висоти ще й з ліхтарною вежкою і шпилем, прикрашеним кулями. Перехожим здається, що то з Пруссії. Зараз французи прикрашають сади такими вежами і називають їх «чарівними хитрунами». Довгий балкон із залізною ґраткою надає цій триповерховій будівлі оригінальності, а купол із додатками може служити за четвертий поверх. Ряди вікон на першому поверсі чергуються з пілястрами із загостреними вершечками і гладкою основою. Вікна прямокутні з тонкими надмурівками у стилі рококо над контурами віконниць».

Під час Першої світової кам’яниця сильно постраждала від артобстрілів, тому після війни її розібрали. Ділянку придбав купець Бертіш, який спорудив там нову кам’яницю.

Бровар Седельмаєра

Кафе швидкого харчування «Royal Burger» на вул. Гузара полюбляють студенти й підприємці з ринку. Про споруду, яка була на місці кафе, нагадує лише напис на фасаді «Browar parowy Sedelmajera, 1767». Дуже сумно, що одна з найцікавіших архітектурних пам’яток нашого міста майже відійшла у забуття. А починалося все так.

Броварня в Станиславові збудована в 1767 році й була одним із перших промислових об’єктів міста. Точно не відомо, коли підприємство перейшло у власність Пьотра Седельмаєра – вперше він з’являється у хроніках як власник підприємства в 70-х роках ХІХ століття. Пьотр Седельмаєр був досить відомою особою в місті, зокрема виконував функції засідателя Господарського суду в Станиславові, володів також аптекою і рестораном.

Пьотр Седельмаєр був власником броварні десь до 1890 року. Після його смерті керівництво підприємством перебрав на себе його син Станіслав.

У 1911 році підприємство перетворилося у товариство з обмеженою відповідальністю. Газетна публікація від 5 листопада 1911 року називає імена одинадцяти учасників товариства, серед яких найбільші частки належали Станіславу Седельмаєру та Міщанському банку в Станиславові. Проте деякі польські дослідники вважають, що нових власників було аж 29, а газета вказала лише основних.

Реклама повідомляє, що броварня пропонувала пиво сорту «marcowe lezak». Пиво «Marcowe», тобто березневе, варилося протягом перших тижнів весни, звідки й походить назва. Для його приготування використовувалися останні запаси минулорічного солоду. Пиво зберігалося цілу весну й літо аж до вересня. Слово «lezak» якраз і означає, що пиво певний час «відлежувалося» на складі. Пінний напій розливали у «чвертки» й «вісімки», тобто пляшки ємністю 0,4 і 0,8 л. Пропонувалася також доставка по місту й усій провінції.

До речі, тодішні пивовари надавали великого значення кольору пляшки. Вважалося, що найкращий колір – темно-рубіновий. Проте при виробництві такого скла використовувався оксид золота, тож воно було рідкістю. Найменш вартісними вважалися пляшки із зеленого та прозорого скла. Скло тодішньої пивної пляшки було досить товстим, адже пиво було «живим» і в ньому продовжувався процес ферментації.

Броварня перервала свою роботу в часи Першої світової війни, але вже у 1920 році відновила виробництво. Потім варила пиво аж до 1942 року. Пізніше члени родини Седельмаєрів загинули від рук фашистських окупантів. За радянської влади броварня продовжила успішно варити пінний напій вже як державне підприємство, а за часів незалежності, відзначивши 230-ту річницю, завод збанкрутував. Проте остаточна «смерть» броварні настала лише у 2007 році, коли будівлю розібрали, й згодом відбулася її сумнозвісна «реставрація». Тепер на її місці – стилізований під пам’ятку фастфуд.

Олена БУЧИК


Переглядів: 8 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 21. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2021