Осінній сезон є чудовою порою для проведення археологічних польових досліджень. Відсутність зелені, добра погода, відповідний настрій пошуківців сприяють розвідкам та археологічним розкопкам і досить часто завершуються успішним результатом робіт. Саме так все відбулося у жовтні 2021 р., під час польових досліджень на терені с. Тустань Дубівецької ОТГ Івано-Франківського району.
Підставою для досліджень, як найчастіше стається, була випадкова знахідка. Поруч храму Пресвятої Трійці, під час копання ями для компосту було первинно виявлено надмогильний камінь, а нижче невідоме поховання у оцинковій труні. Цікаво, що саме сільське кладовище розташоване в іншому місці, а наявний картографічний матеріал різних періодів, дозволяє ствердити, що поруч храму не було кладовища у XVIII – XIX ст. Постало питання вивчення невідомого поховання і за можливості з'ясування його приналежності. Саме тому парох церкви Пресвятої Трійці с. Тустань о. Михайло Яблонь та парох церкви Різдва Христового в Більшівцях о. Василь Завірач звернулися до науковців з проханням провести дослідження.
До участі було залучено працівників комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з питань пошуку та перепоховання жертв воєн, депортацій та репресій тоталітарних режимів “Пам'ять” (директор Василь Тимків), а згодом Національного заповідника «Давній Галич» (наукових співробітників відділу охорони культурної спадщини та відділу археології і збереження історичних ландшафтів).
Як часто буває при проведенні подібних робіт, на терені досліджень перебували різні зацікавлені особи. Ними висловлювалися різні гіпотези щодо часу поховання та приналежності тлінних останків. Одні говорили (з огляду на наявність надгробної плити з кириличним написом) про те, що поховання ймовірно «княжого періоду» (оскільки певні нащадки княжих родів могли бути при перепохованні «захованими» від можливих пограбувань); інші стверджували, що це могла бути могила шляхтича і датували її середньовіччям.
Напис криличними буквами на надмогильній плиті складається з 10 рядків. На жаль, на даний час вдалося прочитати його тільки частково:
«Боже мой!
Боже мой!
Всью огд……..аєсі
Нє войса гроба
..…Бога……
Нє отстьпіьть оть тєбє
…є остав……ьта
Вь дєнь
…
Воскрєсєніа».
Крапку у гіпотезах поставило дослідження тлінних останків та знахідки з могили, опрацювання джерельних матеріалів. Специфікою знайденого поховання було його розміщення в оцинкованій труні та наявність піскової суміші на тлінних останках – що дало підставу для виникнення версії про те, що тіло можливо привезли десь здалеку, і тому було обрано відповідний спосіб тимчасової консервації. Череп похованої особи утримувався в правильному положенні за допомогою металевої пластини, котра кріпилась до труни. Попередні дослідження грудної частини, ребер, інших кісток призвели до думки про можливе проведення якоїсь хірургічної операції (відповідно, особа мусіла мати якусь серйозну хворобу).
Огляд скелета, зубів та ін. дозволили зробити висновок, що тлінні останки належать особі жіночої статі, віком орієнтовно до 30 років. Важливою знахідкою став шлюбний перстень, який в подальшому, дав можливість відкрити таємницю даного поховання і визначити особу.
Дана ювелірна прикраса виготовлена з золота. На внутрішній її частині нанесено пробу металу та клейма ювеліра; також, на ній є приватне гравіювання з датуванням та ініціалами можливого власника (19.II.1884; Л.Q.В – кириличний напис). Наявність датування дала змогу розпочати черговий етап досліджень пов'язаних з опрацюванням церковних шематизмів та метричних книг парафії с. Тустань.
Неоцінну допомогу на даному етапі надав Державний архів Івано-Франківської області (директор Любомир Харук) та співробітник архіву Тарас Галян. На основі опрацювання архівних документів вдалося встановити приналежність поховання і чітко назвати ім’я і прізвище похованої особи. Виявилося, що на терені церковного подвір'я наприкінці ХІХ ст. було захоронено доньку місцевого пароха – Лавру Леокадію Молчковську (в шлюбі Войтиховську).
Зібраний масив інформації допоміг встановити певну хронологію подій у невеличкому селі поруч Галича. Більше 130 років тому, в 1884 р. та 1887 р. у с. Тустань відбулися дві події. Одна носила веселий та життєрадісний характер, інша стала трагічною і викликала жаль та співчуття. Але все по порядку…
У 80-их рр. ХІХ ст. село Тустань належало до Галицького деканату Львівської єпархії. Це була парафія Пресвятої Трійці. Власником був Самуель Фальк, жид. До парафії відносилося 3 села: Тустань (394 особи), Семаківці (587 осіб), Хоростків (110 осіб).
У 80 – их роках ХІХ століття парохом с. Тустань був о. Теодозій Молчовський. Він народився 23 лютого 1822 року, висвячений 16 березня 1851 року. Після цього душпастирював на парафіях: у Маняві (від 24.04.1851 до 06.05.1852 р.), Лесівці (від 07.05.1852 р. до 23.01.1856 р.), Красній (від 29.01.1856 до 13.03.1858 р.), Нивочині (від 29.03.1858 до 17.04.1858 р.), Пневі (з 26.04.1856 до 03.03.1859 р.), у Богородчанах (від 04.03 до 03.05.1859 р.; був Богородчанським деканом з 1869 р.), Старих Богородчанах (від 20.05. 1859 до 26.06.1866 р.) у Кричці (від 27.06.1866 до 31.03.1873). Звідси його було переведено до м. Галича, але й тут він довго не затримався, бо через деякий час (з 01.04.1876 року) став парохом сусіднього с. Тустань, де довший час працював, зберігши за собою титул Галицького декана. Помер о. Т.Молчковський 7 липня 1910 року. Похований у спільному похованні з родиною Дольницьких у Тустані.
У шлюбі з дружиною Марією Михаелою Гадзінською (родом з с. Пнів), в о. Молчовського народилася донька, яка за тогочасною традицією отримала два імені – Лавра Леокадія. Побачила вона світ у 1864 р., ймовірно, у Старих Богородчанах. Як донька священника, відповідно виховувалася.
У ті часи, не рідкісним був шлюб між представниками священничих родин, що й сталося у цьому випадку. У метричній книзі парафії у с. Тустань під датою 19 лютого 1884 р. (дата відповідає напису на шлюбному перстені знайденому при тлінних останках) занотовано шлюб між Антонієм Войтиховським, абсольвентом теології головної греко-католицької семінарії у Львові та Лаврою Леокадією Молчковською. Батьками Антонія були Константин Войтиховський та Йозефа де Петро Климович (проживали у Станиславові). Метричні записи, згідно тогочасних вимог ведено латинню. Відповідно, ім’я нареченої викладено, як Laura Leocadia; нареченого – Antonino Wojciechowski.
Про час та обставини знайомства молодої пари нам не відомо. На момент шлюбу нареченому було 25 років, нареченій – 20. Свідками на весілля були поважні представники духовенства: о. Дмитро Гузар (парох с. Завалів) та о. Рудольф Моф (парох с. Острів).
Після шлюбу у молодих почався новий самостійний етап життя. Чоловік Лаври Леокадії – Антоній Войтиховський був висвячений 23 березня 1884 р. (місяць після одруження) і молода сім’я розпочала свій побут на парафіях, де служив чоловік. На жаль, це тривало дуже короткий час – вже на початку червня 1887 р. (через 3 роки після одруження) після важкої і тривалої хвороби Лавра Леокадія Войтиховська померла і була похована на парафії, де служив її батько.
Про відчуття і переживання о. А.Войтиховського, його відношення до померлої, можемо довідатися у «Подяці», яку він надрукував, як посмертну згадку про неї і вислів вдячності до духовенства, яке підтримало його у важкий період життя. В цьому творі він називає померлу своїм «другом», а її життя охарактеризовує, як «тихе і побожне»:
«…Воля Всевишнього управителя перетяла нитку молодого, 23-літнього життя моєї найлюбішої дружини, Лаври з Молчковських, яка після тяжкої та довгої недуги, з безприкладною терпеливістю винісши всю тяжкість передсмертної хвороби з правдиво християнським спокоєм, дня 4 червня в Тустані, в домі своїх возлюблених батьків, віддала душу свою своєму Сотворителю.
Благоволив Бог в її тихому і побожному життю і дізнавшись, що і той короткий час час проби є достатнім, щоб зробити її учасницею ліпшого життя, вибрав і прийняв її Господь.
Проте, нещасний я, бо втратив щирого, найсердечнішого друга. В цьому безвідрадному моєму становищі, де печаль і скорбота збизили мене з відчаєм, в цьому тяжкому горі і по цій невіджалуваній втраті, була не малою для мене втіхою участь Всчх. Духовенства обох обрядів, як і інтелігенції, як руської, так і польської з Галича, яка взяла участь в похороні мощей покійної дня 7 червня ц. р. і заявивши словом і ділом співчуття, як возлюбленим батькам покійної, так і мені.
Святий обов’язок щирої вдячності сповнюючи, заявляю цим Всч. Оо. Рудольфу Моху, який вшанував пам'ять покійної теплим словом, і відслужившому службу Б. і похорони оо. Гошовському - декану галицькому з Блюдник, Стотанчику - митр. Раднику і пароху з Устя Зеленого, Копистянському – містодекану і пароху з Галича і його шановній дружині, Янкевичу з Межигірців, Дворянину з Дубівців, Шеферу з Більшівців, І.Левицькому з Галича, як і всім гостям з галицької інтелігенції, Братствам церков і Вірним за працю і молитву, сердечну подяку і щиро-руське спаси Боже!
Устя зелене, д. 10 червня 1887.
Антоній Войтиховський, гр.-кат. сотрудник, чоловік покійної».
Після похорону тіло Лаври Леокадії було захоронене поруч церкви Пресвятої Трійці в Тустані. Чому її там було захоронено, якщо сільське кладовище на той час було в іншому місці – важко відповісти. Можливо, такою була воля її батька – священника та чоловіка – священника.
Проживши з чоловіком 3 роки, Лавра Леокодія повернулася на парафію свого батька і знайшла тут вічний спочинок. Її могилу доглядав батько до кінця свого життя (1910 р.) – таким чином, вона завжди залишалася з ним до завершення його земного шляху.
Як і першому щасливому випадку життя (вінчанні), так і другому (похороні), в обох подіях приймав участь відомий в Галичині душ пастир о. Рудольф Мох – спершу, як свідок на шлюбі; згодом, як душпастир, що виголосив жалібне слово.
Звичайно, до певного часу населення села зберігало пам'ять про цю могилу, проте з плином подій відходили у вічність люди - так було забуто це поховання, а при його віднайденні воно вважалося «невідомим». Щоправда, один з жителів Тустані, оповідав учасникам дослідження, що за спогадами його прабабці, поруч церкви мало б бути «поховання доньки священника».
Як склався після смерті Лаври Леокадії життєвий шлях її чоловіка, священника Антонія Войтиховського? Він прожив після смерті дружини ще 45 років. Подамо його життєпис за відомостями про священників Станиславівської єпархії.
О. Войтиховський Антоній. Народився 30 січня 1859 р. Висвячений 23 березня 1884 р. Основні етапи душпастирського служіння: сотрудник в Бучачі (02.04.1884 – 19.05.1884), завідатель в Радовці на Буковині (02.06.1884 – 19.09.1884), сотрудник в Устю Зеленім (21.09.1884 - ?), сотрудник при церкві в Станиславові (1888), заступник катехита в семінарії учительській в Станиславові (27.10.1890), радник реферату для справ супружніх (08.12.1891), нотар справ супружих (23.02.1892), сотрудник в катедрі (до 16.11.1895), викладач науки релігії в ц.-к. гімназії в Бучачі (1895), сотрудник єпископської консисторії (1896), катехит в Бучачі (до 1898), катехит в ц.-к. гімназії в Коломиї, викладач науки релігії (1898), тимчасовий завідатель парафії в Коломиї (з 20.10.1901), іменований представником гр.-кат. церкви при ц.-к. шкільній раді в Коломиї, завідатель в Пукові на Рогатинщині (01.05.1925 – 14.12.1928).
Відзначений: похвалою та признанням Єпископського ординаріату за душпастирювання в Раранчі на Буковині (03.12.1889), похвалою за ревність як катехит вищої жіночої школи в Станиславові (19.07.1890), похвалою ц.-к. учительської семінарії в Станиславові за ревність викладання релігії (30.10.1894), похвалою за неустанну ревність в справах клерикальних (1894). Почесний Крилошанин Станиславівської Єпископської Капітули (06.09.1930).
Помер 27 листопада 1932 р. в Отинії. Ймовірно, похований в Коломиї.
Проведені польові та архівні дослідження є чудовим прикладом поєднання зусиль науковців трьох інституцій (КП «Пам’ять», НЗ «Давній Галич» та ДАІФО). Фактично вдалося поєднати ряд методів історичного дослідження застосувавши опитування місцевого населення, знання з археології, антропології, архівних студій. Консультації з окремими фахівцями велися безпосередньо з розкопу, їм надавалася вичерпна інформація (зокрема, пересилася фотофіксація у режимі макрозйомка). Основний масив даних було зібрано впродовж 24 годин від початку дослідження. Слід зауважити, що раніше на подібні дослідження (якщо б були зацікавлені науковці), могли б піти місяці роботи і не факт, що досяглося б результату…
Встановлена інформація є цікавою для локальної історії с. Тустань, історії священничих родин, людських відносин, тогочасних хворіб – а одночасно, і для ліквідації «білих плям» з відносно недавнього минулого. Кожен учасник польових розвідок мав можливість справді відчути «дух історії», уявити собі село і людей у ХІХ столітті…
Звичайно, ті хто очікували якогось великого наукового відкриття, його не отримали, сенсації не трапилося. Але історія родини, села, держави чи світу – це історія життя окремих людей. Проведені дослідження є ілюстрацією того, як особиста річ людини може розповісти багато цікавого про неї, навіть через століття.
На даний час важливо здійснити ознакування поховання в с. Тустані; віриться що в найближчому часі на тому місці з’явиться таблиця з епітафією:
«Тут спочиває
Лавра Леокадія (1864 - 07.06.1887),
донька пароха с. Тустань
о. Теодозія Молчковського,
дружина священника
о. Антонія Войтиховського.
Вічна їй пам’ять!».
Андрій Чемеринський,
Почесний краєзнавець України |
