Понеділок, 2019-09-23, 3:02 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2011 » Червень » 11 » Зелені свята у старому Станиславові
11:57 PM
Зелені свята у старому Станиславові
На Зелені свята, або ж Трійцю, коли християни згадують померлих, в нашому місті традиційно вшановували і тих, хто загинув у боротьбі за самостійну Україну. У Станиславові щорічні походи до воєнних могил вражали чисельністю учасників. Жодне інше місто Галичини не відзначалося такою чіткою організованістю та масштабністю проведення Зелених свят.
З газет «Станиславівські вісті» за 13, 20 та 27 червня 1937 року дізнаємося, як проходили Зелені свята у нашому місті. Брати участь у вшануванні загиблих було почесним обов'язком свідомих українців. «Хто українець - того місце в поході», - читаємо в «Станиславівських вістях» за 20 червня 1937 року. І справді, кожен українець мав за честь взяти участь у зеленосвяточному поході. До міста приїжджали мешканці не тільки приміських, але й віддалених. І це було нормою.
Святкування починалося у поминальну, або клетчальну, суботу, яка у 1937 році припала на 19 червня. О 19 год. у переповненій вірними катедральній церкві панахиду за загиблими героями відправляли кільканадцять священиків. Сама церква була святково прибрана. Посеред яскраво освітленого храму була встановлена символічна стрілецька могила з смерековим хрестом, прикрашена з двох боків смереками із жовто-блакитним прапором. На могилі в головах була покладена стрілецька шапка і горіли дві свічки. Панахиду супроводжував спів хору «Думка». Патріотичну проповідь тоді виголосив о. Іван Горняткевич.
Наступного дня, в неділю, 20 червня, о 12 год. відбулася одногодинна академія у світлиці «Сокола» - тепер приміщення «Просвіти» по вул. Грушевського, 18. Для того, щоб якомога більше охочих могло взяти участь в урочистостях, із залу забрали усі стільці. Але попри все зала була переповнена, а багатьом бажаючим не вистачило квитків.
Програма академії була короткою: патріотична промова доктора Олександра Чорненка, хвилина мовчання за загиблими, два виступи чоловічого хору «Думка», інсценізація із стрілецького життя у виконанні аматорського театрального гуртка «Сфінкс».
Але кульмінацією Зелених свят був похід на стрілецькі могили, який, розпочавшись о 14 год., без перерви тривав до 17 год. За хрестом несли 368 вінків від різних українських організацій. Цікаво, що за умови, коли вінки перебували на відстані 3 метри один від одного, процесія тягнулася більше, як кілометр. За вінками у поході йшла гімназійна і шкільна молодь, гості з навколишніх сіл, представники «Соколів», «Просвіти» та інших українських організацій. Дівчата та жінки були одягнені в національні строї.
До походу були залучені три капели: з Єзуполя, Крихівців та «Зоря» із Станиславова; чотири хори: з Вовчинців, Черніїва, об'єднаний хор Ганнусівки та Узені, хор «Думка» зі Станиславова. Грали три духових оркестри.
В урочистостях взяли участь 26 священиків, за якими в колонах шириною по 5 осіб крокували міщани.
За підрахунками газети, загалом вшанувати стрілецькі могили прийшло 30 тисяч громадян (при чисельності населення міста - 60,3 тис. чол.). Для порівняння, у Львові тоді у процесіях до двох цвинтарів налічувалось тільки 15 тисяч осіб, тобто вдвічі менше.
На цвинтарі біля впорядкованих стрілецьких могил священики відслужили панахиду, а патріотичну проповідь о. Лободича доповнював спів хору «Думка».
Насамкінець капела товариства «Зоря» виконала національний гімн.
Газета підсумовує, що громадськість розходилася у піднесеному настрої та певності, що справа героїв, які віддали своє життя за Україну, не пропаде, бо вже знайшла свій відгомін в наступних поколіннях.
Ще більш масовим був похід до стрілецьких могил у 1939 році. За приблизними підрахунками, у процесії взяли участь більше 46 тисяч осіб. Учасники несли 419 вінків з дубового листя, соснових шишок та колосся. Порядок під час акції підтримували «соколи».
Газета «Діло» від 17 червня 1928 року розповідає про діяльність станиславівської філії Товариства охорони воєнних могил.
Це товариство своєю метою мало опіку над могилами українських вояків, полеглих у Першій світовій та визвольних війнах (1914-1920 рр.); діяло у Львові в 1927-1939 рр., мало 32 філії в Галичині. Товариство дбало про облицювання могил і встановлення на них кам'яних хрестів УГА.
У місцевій пресі Товариство публікувало списки всіх похованих стрільців з метою призначення опікунів поховань. Місцева філія співпрацюваа із станиславівськими пластунами, які упорядковували могили героїв та прикрашали їх квітами. Тогоріч майже 250 молодих патріотів на місцевому цвинтарі впорядкували та облицювали плиткою понад 150 могил і встановили на них поіменні кам'яні хрести воякам УСС-УГА.
В Галичині нараховувалося 1158 звичайних членів Товариства і 500 опікунів над пам'ятниками. Станиславівська філія Товариства налічувала 99 опікунів стрілецьких могил.
При читальнях «Просвіти» створювалися секції охорони історичних пам'яток, перед якими також стояло завдання догляду могил УСС, вшанування їх пам'яті, запис спогадів учасників українських визвольних змагань.
Проте прості українці, навіть не будучи членами Товариства охорони воєнних могил, із власної ініціативи доглядали стрілецькі могили. Неможливо без зворушення читати у «Станиславівських вістях» від 20 червня 1937 року нарис про стареньку бабусю, яка старанно доглядає могилу стрільця Василя Боднара. Старенька розповіла свою трагічну історію:
«Я мала одного-одніського сина Василя. Добра була дитина, думалось, ціла надія й опіка на старість. Та вибухла війна. Пішов мій Василько, як і другі діти, а я щодня благала Бога, щоб хоронив мого одинака, щоб повернув мені його живого. І виблагала. Мій Василь перебув війну, був на різних фронтах, а вернувся до мене здоровий, дужий і гарний, як мальований. Та не довго я ним утішалася. Три дні побув біля мене та пішов знову. На фронт під Львів... Відтоді я його вже більше не бачила. Казали мені, що мій Василько поліг десь далеко на нашій Україні. І, певне, його могила самотньою стоїть, ніхто навіть не помолиться над нею. А може... Може, яка бідна мати, згадуючи свого сина, поставить хоч раз у рік і моєму хоч би яку маленьку свічечку. Бо я молюся за душі обох Василів: і мого, й цього незнаного».
Сьогодні у Івано-Франківську відновлюються втрачені традиції. На Зелені свята ми вшановуємо пам'ять героїв, які віддали життя за незалежність України. І нинішні пластуни також доглядають могили січових стрільців. Заходи - нехай і не надто людні - відбуваються офіційно, організовано і за підтримки влади. Та все ж мене не полишає думка про те, що ми втратили щось дуже важливе - ту щирість і самовідданість, громадську ініціативу та самоорганізованість, з якими навіть в умовах Польської держави галичани відстоювали свої прагнення і ідеали та вшановували своїх героїв.
Наталія ХРАБАТИН

Переглядів: 354 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019