ЗУНР – це особливий період у життєписі нашого міста, коли Станиславів приміряв на себе столичні шати. Сюди приїздили відомі культурні й політичні діячі, тут проходили урочисті паради і важливі зустрічі. Тому особливо цікаво зануритися в атмосферу тодішнього міста, у його буденне життя.
З давньої преси ми дізнаємося про те, скільки тоді коштувала чашка кави, які відбувалися концерти і культурні події і які щоденні проблеми доводилося вирішувати мешканцям міста, пише Західний кур’єр.
Культурні події
Цікаво описував тогочасний Станиславів історик і державний діяч Дмитро Дорошенко:
«Як і треба було сподіватися, знайти притулок у Станиславові – не легке завдання: всі готелі переповнені. Ми зупинились біля готелю «Уніон», де я ночував колись в 1917 році, коли під самим Станиславовом були австрійські позиції, і в місті вночі не можна було палити вогнів. Швейцар ані слухати нас не хотів: всі покої зайняті «панами з України», і видно все – великими панами, так куди там пускати якихось запорошених, обшарпаних подорожніх! В місті можна було зустріти членів Директорії (я бачив, як проїздили на автах пани Андрієвський і Швець), різних міністрів та екс-міністрів, вищих чинів уряду, дипломатів, які кудись їхали, лідерів партій, членів Трудового конгресу, взагалі тих, кого ще місяць тому можна було бачити в Кам’янці. Перебувала в Станиславові й «Республіканська капела» Кошиця, і трупа Садовського з самим М. К. Садовським на чолі. Перебування в Станиславові значного числа наддніпрянців, людей з грішми, викликало підвищення цін на всі продукти і взагалі на життя в місті».
Згадана Дорошенком Українська республіканська капела, тобто хор, гастролювала в Станиславові у квітні 1919 року. В місті вона перебувала два тижні, а потім поїхала на гастролі за кордон. Ця капела налічувала 80 чоловік і була створена за наказом Директорії. На закордонні гастролі вона вирушала, щоб ознайомити мешканців інших країн з українською піснею, музикою, культурою.
В Станиславові капела дала два благодійні концерти на користь Галицького червоного хреста. Під час концертів хористи виконали цілу низку народних пісень Київщини та Полтавщини. Газета «Нове життя» зазначала, що виконання пісень було високохудожнім, з глибоким розумінням народної душі і неначе просякнуте духом українських степів.
Великим успіхом користувалися також виступи чернівецького театру навесні 1919 року, репертуар якого включав у себе як драматичні, так і комічні п’єси. Зокрема глядачам продемонстрували п’єсу «Циганка Аза» Галяревича, комедію «Паливода» Карпенка-Карого, історичну драму «Невольник» Кропивницького і драму на п’ять дій «Нещасливе кохання» Л. Манька.
У березні-квітні 1919 року в місті вшановували пам’ять Тараса Шевченка. Українські товариства в Станиславові у квітні 1919 року провели два великі шевченківські концерти у міському театрі (тепер Обласна філармонія), які відвідала багаточисельна публіка.
У тогочасному місті активно діяло товариство «Молода громада», яке організовувало літературні й музичні вечори та інші культурні заходи. Проте молодим активістам не вистачало досвіду, тому преса час від часу критикувала їхні заходи. Так, у неділю, 19 січня, на свято Йордана «Молода громада» організувала літературний вечір із чаюванням. Метою заходу був збір коштів на відкриття бібліотеки для молоді.
Проте преса зазначала, що програму заходу була не до кінця продуманою, а учасники літературних читань – не дуже добре підготовленими. Зокрема поему Франка «Мойсей» читав активіст із доволі слабкими вміннями у художньому читанні. Втім, цей захід усе ж виконав свою функцію зі збору пожертв і пожвавлення культурного життя міста.
Для моральної підтримки галичан на початку березня 1919 року по дорозі до Італії в Станиславові зупинилася і виступила з концертом відома артистка Марія Шекун-Коломийченко. По суті, вона була першою українкою, яка стала професійною камерною співачкою. В її репертуарі був майже весь відомий на той час український класичний репертуар та народні пісні. Особливою популярністю користувалися романси Миколи Лисенка. Про приїзд відомої співачки повідомила реклама в газеті «Република» від 28 лютого 1919 року.
Новий статус Станиславова та його культурного простору підкреслювали й урочисті святкування Акту злуки, військові паради на честь приїжджих гостей – членів Директорії УНР та представників коаліційних місій. Місто під час таких урочистостей святково прикрашали й добре освітлювали. Звичним видовищем для мешканців міста стали військові марші, під час яких вояки співали українських пісень.
Буденні справи
Перед тодішньою владою стояли не лише глобальні виклики, а й, на перший погляд, дрібні, але все ж важливі питання. Передусім велася робота для організації діловодства та судочинства української мовою та виготовлення відповідних печаток. В зв’язку з цим виникло питання, як правильно писати назву міста в офіційних документах та на печатках. Тоді назву міста писали трьома способами: «Станіславів», «Станиславів» або й «Станїславів» через «ї». Преса зазначала, що писати «Станїславів» немає жодної підстави з огляду на етимологію української мови. Врешті-решт було вирішено зупинитися на варіанті «Станиславів».
Судочинство певний час використовувало старі печатки, а самі засідання деякі судді за звичкою вели польською мовою. Через це тодішні газетярі гостро критикували голову суду Филимона Метеллю і вимагали від нього вжити заходів для належної організації судочинства: «З судових кругів доходять до нас вістки, що українських печаток нема, а давнійші написи ще живуть.
Урядування відбувається польською мовою під вимівкою, що немає відповідного розпорядження проводити урядування українською мовою. Президент Метелля зложив присягу на вірність Українській державі, але побоюється наразитися на помсту наших ворогів. Думаємо, зараз уже не час на невинне «старорусинство», тому за справами в суді будемо ретельно слідкувати».
7 січня 1919 року військова комендатура міста видала розпорядження замінити вивіски усіх закладів на україномовні. Це розпорядження було розклеєне по всьому Станиславову. Однак у місті після цього розпорядження значно побільшало вивісок та реклами з помилками, бо не на всіх український текст був складений правильно.
Саме у період ЗУНР сталася подія, за яку багато років боролися станиславівські робітники. З травня 1919 року в Станиславові було офіційно запроваджено 8-годинний робочий день. Цей закон стосувався всіх працівників – робітників копалень, фабрик та інших промислових підприємств, залізниці та закладів торгівлі. За Австрії робочий день тривав 12 годин. Достатньо лише зауважити, що у травні 1893 року місто сколихнув страйк друкарських працівників. Протестувальники вимагали підвищення платні та її вчасної виплати, а також запровадження десятигодинного робочого дня.
Період ЗУНР залишив помітний слід у філателії. Марки ЗУНР одразу ж після своєї появи викликали жвавий інтерес тогочасних філателістів і привернули до себе увагу преси. «Цікавою є серія марок, про яку ми нещодавно отримали відомості, – пише «Віденська щодення спортивна газета» за 3 червня 1919 року. – Вона виникла в Станиславові, що знаходився на території, підвладній українському уряду. Українці передрукували австрійські марки вартістю від 3 до 90 галерів і марку за одну корону. Надрукування має вигляд чотирьох кириличних букв у кутах марки і чорного щита в центрі, на якому зображений український герб – тризуб».
Торгівля і ціни
Як за Першої світової війни, так і у період ЗУНР великою проблемою міста була спекуляція, з якою влада намагалася боротися. Газета «Републиканець» за 18 січня 1919 року наголошувала на важливості запобігати необґрунтованому підвищенню цін та наводила деякі дані щодо тодішніх цін та оплати праці: «Розумова здатність народу, як і фізична сила, залежить від харчування. З нею пов’язаний і ступінь просвіти та матеріяльне добро, так що справа харчування є основою існування народу і ладу в державі.
Голодний не має охоти ні учитися, ні працювати, а тим більше, працювати для суспільности. Я переглядав старі записки з року 1914-го і надибав такі ціни: 1 кг. муки – 0,32 корони, 1 кг. волового м’яса – 1,30, 1 кг. цукру – 1 корона, 1 л. гасу – 0,50 корони. Коли зіставимо з сими цінами нинішні ціни, але не ті, котрі платиться, побираючи товар за картками, бо того, що дістане людина на харчевий листок з уряду, годі вижити, а з цінами з торгу, котрі платити каждий примушений, то побачимо, що: 1 кг. муки – 15 корон, 1 кг. м’яса – 8 корон, 1 кг. цукру – 30 корон, 1 літр гасу – 6 корон.
Розгляньмо тепер платні робітників, що працюють руками чи головою, себто належать до робітничої інтелігенції. Приватний поденний робітник міг у 1914 році заробити в середньому 3 корони, державний урядник – 2 корони 90 сотиків, народний учитель 2 корони, урядник Х рангу – до 5 корон. Тепер поденний робітник може заробити і до 20 корон у день, державний урядник – 6,50 корон у день, учитель – 3 корони, урядник Х рангу – до 9 корон.
Себто це означає, що ціни поживи в середньому підскочили на 1000%, а платня піднялася лише на 100-200%. Коли, отже, працівник-інтелігент у 1914 році міг купити собі м’яса раз на тиждень, то тепер не може й раз на місяць. Те саме з мукою, бо се ще дорожче виходить. Лишається бульба, як хто зміг під осінь нею запастися, бо й се було майже немислиме, позаяк свобідна торгівля бульбою була заборонена. В кінці і за бульбу треба було платити 100 корон, коли в 1914 році 100 кг. бульби коштували 3 корони. Ціни на всі засоби поживи підносяться і поступово, і скоками, а і ціни на хліб підніс харчовий уряд з 1 корони до 2,80. Ціна дров на опалення осягає казочну висоту, так що комісаріяти мусіли гостро виступити проти того здирства».
Деякі ціни на продукти ми бачимо також на рекламі крамниці «Маркитанка», що знаходилася по вул. Собеського, 7 (тепер вул. Січових Стрільців): пляшка коньяку – 43 корони, сушені сливи – 8 корон, цибуля – 2,80 корон.
У березні 1919 року газета «Република» надрукувала рекомендований цінник для ресторацій і кав’ярень. Так, гуляш мав продаватися по 5,50 корон за порцію, яєчня з 3-х яєць – за 4 корони, порція супу – за 1,20 корон. Пляшка вина вартувала від 32 до 50 корон, чашка кави – 1,60 корон, чашка чаю – 1,20 корон. Цінник мав висіти у кожному закладі на видному місці, і власникам закладів суворо заборонялося перевищувати рекомендовані ціни. В разі порушення власник закладу карався штрафом у 1 тис. корон або арештом до 2-х місяців.
Активне громадське й культурне життя міста було перерване наступом польської та румунської армій. Під тиском військ польського генерала Галлера уряд ЗУНР 15 травня 1919 року залишив Станиславів. Галичина почала офіційно називатися Малопольщею, а в 1921 року місто стало адміністративним центром новоствореного Станиславівського воєводства.
Олена БУЧИК |
