У ХІХ столітті ідеалом жінки була «салонна лялька» – дама з вищих кіл суспільства, яка вела світський спосіб життя і не обтяжувала себе жодною працею. Проте на початку ХХ століття «салонні ляльки» вийшли з моди – їх почали вважати надто легковажними і поверхневими.

Галицька преса того часу наперебій возвеличувала дівчину «сніжно-чистої душі, якої не торкнувся навіть атом салонного кокетства».

У 1907 році газета «Кур’єр станиславівський» опублікувала замітку «Заклик до матерів», авторка якої переконувала матерів боротися з кокетством їхніх доньок:

«Прагнення подобатися всім чоловікам спонукає дівчат обмінюватися з ними листами, призначати таємні зустрічі й робити інші непристойності, яких порядна панна повинна стерегтися як вогню. Бо пристойні чоловіки уникають кокеток, а зіпсуті ними лише користуються. Кожна панянка повинна прагнути до того, щоб подарувати майбутньому чоловікові своє добре ім’я і бездоганну репутацію, а її так легко зруйнувати легковажним вчинком!»

Дописувачка також переконувала матерів не наряджати своїх юних доньок у надто розкішні сукні, розшиті мереживом і стрічками, і згадувала випадок, який трапився в станиславівській школі-пансіоні для дівчат: «При цьогорічному випуску дівчата запитали у своєї колежанки, вбраної у просту батистову сукенку: «Ти що, не могла вдягти до випуску чогось кращого?» Дівчина сором’язливо глянула на свою скромну сукню,  і до її юного серця потрапили перші паростки легковажності і заздрості до тих, які були вбрані краще. Ця мала сценка звернула на себе мою увагу, і мені стало дуже сумно. Адже в часи моєї юності парадним одягом вважалася проста біла муслінова сукня з білим чи рожевим бантом…».

Підготувала Олена БУЧИК