Четвер, 2019-09-19, 10:05 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2012 » Жовтень » 5 » Місто мого дитинства. Доба перших совітів (Частина ІІ)
3:53 PM
Місто мого дитинства. Доба перших совітів (Частина ІІ)
Цього разу івано-франківський старожил Володимир Баран розповідає, як одягались у довоєнному Станіславі, що було найдефіцитнішим товаром і чому тих «перших совітів» городяни проводжали з величезним полегшенням.

Жінки у пеньюарах
Змінився зовнішній вигляд перехожих. Совіти дуже не любили носити краватки та капелюхи, а привезли з собою кепки й косоворотки. Синки партійних чиновників, яких у місті називали мажорами, могли підбігти до якогось інтелігента та з матюками зірвати капелюха з голови та викинути куди подалі — розважалися. Безслідно зникли модники із тростинками.
На вулицях з’явилося багато нових облич. Особливо кидались в очі військові та офіцери НКВС. За Польщі людей у формі видно не було — всі вони ранком йшли на роботу. Совіти ж вештались містом цілий день.
Взагалі, за манерою одягатись, москалі безнадійно програвали полякам. Ті були елегантні — інтелігентний чоловік з дому без краватки не виходив, а неодмінними атрибутами містянки слугували капелюшок, рукавички й високі підбори.
Разом із червоними офіцерами, чиновниками та інженерами до Станіслава приїхали їхні дружини. Незабаром поляки склали приказку про «вигльонд» радянської жінки: «На глові беретик, на плєцах жакетик, на ногах вальонок, на руках реб’йонок».
Я вже казав, що до війни жінки переважно не працювали. Але тепер багато польок залишилися вдовами та, щоб не вмерти з голоду, продавали предмети гардеробу. У тому числі нічні сорочки та пеньюари. Деякі радянські жінки, переважно дружини офіцерів, всерйоз думали, що то — вечірні сукні, та гордо прогулювалися в них по Радянській. На власні очі бачив свою сусідку в пеньюарі.

Радянські делікатеси
Зима 1939-1940 була надзвичайно сніжною та морозною. Люди сумно жартували, що москалі відкрили границю й запустили з Сибіру холоднечу. Але привезли вони не лишень її. У магазинах і буфетах з’явилися небачені раніше товари — вінегрет, тюлька, морс. Відтепер вони стали традиційними стравами. Значно подешевшав оселедець. На перших порах у крамницях продавали білий, як сонце, хліб. Був він дуже смачний і ніжний, але запаси першосортного борошна швидко вичерпались, і суперхліб так само несподівано зник з прилавків.
Взагалі з харчами було сутужно. Раніше селяни вільно продавали свою продукцію, а дівчата розносили молоко по хатах. Тепер усе це припинилось. Причини зубожіння яскраво рисує популярний тоді анекдот.
Їдуть Молотов із Ріббентропом на авто. Раптом дорогу їм перегородила корова. Ріббентроп вискакує з машини, верещить, розмахує руками, але корова лише меланхолічно дивиться. Підходить до неї Молотов, щось шепоче на вухо, вона рве з місця та зникає у кущах.
«Що ти їй сказав?» — питає Ріббентроп.
«Пообіцяв, що заберу до колгоспу!».
Маленькі крамнички та кав’ярні ще потроху працювали, проте великі магазини стояли зачинені. Те, що раніше можна було вільно придбати ледь не на кожному куті, стало страшним дефіцитом. Пам’ятаю, що гостро бракувало пасти для черевиків і свічок. Совіти навіть створили артілі для виготовлення цих товарів.
Цитрусові та банани віднині можна було побачити лишень у підручниках біології. Натомість горілка стала доступнішою. Більше того — на базарі ледь не відкрито продавали самогон. У місті з’явилося багато п’яних. Побільшало матюків, спочатку незрозумілих, бо російських.
Навколо ратуші вирував чорний ринок. Окрім уже згаданих пеньюарів, там продавали старовинні картини, антикварні речі, сервізи. Побільшало криміналітету. Звичним явищем на базарі стали наперсточники і петльовики. Останні кидали спеціально заплутаний шнурок, і треба було пальцем влучити в петлю. Зрозуміло, що зробити це було нереально, так само, як вгадати, під яким наперстком є кулька.

Прощання слов’янки
Коли совіти відступали, я не пам’ятаю, щоб хтось за ними шкодував. Хоча спочатку євреї дуже позитивно сприйняли прихід більшовиків, у першу чергу через антисемітизм певних кіл поляків. Але коли почалися гоніння на приватний бізнес, вони дуже швидко розчарувались у новій владі.
Проте націоналізація була не найгіршим злом. Раптом у Станіславі виявилось дуже багато «ворожих шпигунів і диверсантів». Цим пояснювали численні арешти вчителів, священиків, лікарів, інженерів — тих людей, що вміли самостійно мислити та не піддавалися пропаганді.
Пізно ввечері містом було чутно гуркіт воронків, які забирали людей. Це були вантажівки із будками, пофарбованими у темний колір. Арештантів везли до в’язниці НКВС, що на сучасній вулиці Сахарова. Пізніше, вже після відходу совітів, угорці та українська поліція спеціально приводили туди людей, аби показати тіла розстріляних.
Мешканці Станіслава стали стриманішими у висловах, боялися доносів. Уся підлота, яка раніше ховалась по щілинах, вилізла назовні.
Коли почалася війна, совітів проводжали ледь не оплесками. Деякі запроданці мусили втікати з ними. Це були люмпени, ледарі, які стали бригадирами, комсомольцями, маленькими начальниками та сексотами НКВС.
Особливих бойових дій у місті я не пам’ятаю. Здається, при відступі червоні підірвали міст через Бистрицю, оскільки потім німці наводили понтонний. Також бомбили залізничну станцію. Накрили кілька ешелонів, які не встигли евакуювати. Наша хата була недалеко від колії, тому коли розриви стихли, ми з друзями пішли подивитись, що там коїться. Я захоплювався радіосправою, помітив один розбитий вагон, запов­нений акумуляторами, набрав цілу купу батарей і попрямував додому. Раптом дорогу мені перегородив якийсь підозрілий неголений тип у білій сорочці, галіфе та з наганом. «Стой, ё.т.м.! Ты что — уже наворовал?».
На мої слова, що я то не вкрав, а знайшов, дядько наказав покласти все на землю та «уя..вать на хрін отсєдова». Що я й зробив. Наступних совітів мені довелося побачити лише через три роки.
 ІВАН БОНДАРЕВ 

Переглядів: 355 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019