Четвер, 2019-09-19, 6:02 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2012 » Жовтень » 12 » Преса і видання українського підпілля. Як ОУН і УПА пропагандивно воювали з совєтами
11:20 AM
Преса і видання українського підпілля. Як ОУН і УПА пропагандивно воювали з совєтами
Чільні діячі ОУН і УПА чудово розуміли, що потужна машина рядянської пропаганди є однією з головних складових сталінської політики. В умовах бездержавності, в нерівній боротьбі з найбільшим тоталітарним режимом ХХ століття український визвольний рух протипостав величезній потузі, створивши свою нелегальну структуру пропаганди.
У травні 1941 р. ОУН в «Політичних вказівках» заявляє про те, що «ОУН використає війну з СРСР для розгорнення боротьби за Суверенну Соборну Українську Державу, для прискорення її здобуття», і там же підкреслюється, що важливим елементом цієї боротьби є пропагандивні осередки, зокрема радіомовні станції.
Через рік, у квітні 1942 року, на другій конференції ОУН були прийняті «Пропагандивні постанови», які представляли собою добрий план того, якими мають бути форми і методи пропаганди, як вишколювати кадри пропагандистів-агітаторів і як готувати пропагандивний матеріал. При окружних, надрайонних проводах ОУН сформувала референтури пропаганди для організації системи агітації і пропаганди серед населення, в т. ч. створення підпільних друкарень, налагодження кур’єрської мережі для розповсюдження газет, журналів листівок. 
У 1942 році ОУН розпочала видання журналу «ідея і чин» за редакцією Дмитра Маївського, який виходив як офіційне видання Проводу. Основним завданням публікацій було віддзеркалювати мислення й напрямні політики ОУН у її боротьбі проти німецьких і більшовицьких окупантів. 
Незабаром у багатьох осередках пропаганди починають виходити в світ численні періодичні та неперіодичні видання і видрукувано величезну кількість «летючок» та листівок. Загальна кількість періодичних видань досягала 156 назв протягом 1941—1953 рр. Вони виходили різними накладами. Найпопулярніші — це «За волю України», «До зброї», «За волю», «За волю націй», «інформатор», «Лісовик», «Малі друзі» та чимало інших. Особливої уваги заслуговують видані підпіллям брошури та книжки. Науковцями, зокрема О. Стасюк, систематизовано близько 780 назв видань, які виходили на теренах України в 1941—1953 роках. Особливо продуктивною була робота підпільної служби пропаганди в 1947 році, коли було видано книг і брошур понад 175 назв, які видруковано різними накладами у підпільних друкарнях. На цей час вдалося встановити, що над виданнями працювали близько 80 авторів, серед них: Всеволод Рамзенко, Петро Дужий, Марта Гай, Олег Кандиба, Ярослав Старух, Йосип Позичанюк.         
У фондах Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім. С. Бандери зберігається цікава колекція підпільних видань ОУН, УПА, УГВР. Серед них журнали, брошури, листівки. Є три основні шляхи, власне джерела надходження пропагандивної літератури українського підпілля у фонди музею. У 1990 році на території піщаного кар’єру біля с. Воронова на Рогатинщині екскаватор вантажив пісок на машину і випадково зачепив ковшем бідон з-під молока. Спочатку до нього боялися підійти, думали, що начинений вибухівкою. Сорокалітрову посудину повстанці закопали досить глибоко, найімовірніше, наприкінці 40-х років минулого століття. Коли нарешті вдалося його відкрити, присутні там люди побачили достатню кількість, як згодом зрозуміли, підпільної літератури. Попри 40 років перебування під землею скручені у трубочку і загорнуті в радянські газети звіти, листівки, журнали, брошури були у доброму стані. На превеликий жаль, до фондів музею потрапила лише незначна частина літератури. Невдовзі у лісі біля Косова, роблячи черговий обхід лісового господарства, лісник на верхівці дерева побачив чорний ящик. Після певних зусиль ящик розміром 29 на 33 см опустив на землю, поверхня його була засмолена. Очевидно, саме через це документи, матриці добре збереглися та й саме дерево за 50 років встигло достатньо підрости, щоб заховати від недоброго ока свідчення боротьби українців за незалежність. 2002 року на Болехівщині неподалік села Тисового під час вирубки лісу під коренем дерева побачили блискучий предмет. Це був 40-літровий алюмінієвий бідон з-під молока, в якому зберігалися підпільна література, а також дерев’яний шрифт, виготовлений вручну.
Тут доречно згадати і те, що в період січня—квітня 1944 року активізувалася пропагандистська робота ОУН—УПА серед воїнів Червоної Армії. Ця робота велася згідно з «Основними вказівками про пропагандистську роботу членів революційно-визвольної ОУН в лавах Червоної Армії», які визначали: «Кожен український революціонер не повинен демонструвати свою ворожість до Червоної Армії і небажання воювати. Навпаки, потрібно спочатку вростати в червоноармійські маси, зблизитися з ними, завоювати довір’я, а потім розгорнути національно-визвольну боротьбу». Серед червоноармійців підпілля розповсюджувало листівки в т. ч. і з таким змістом: «Бійці і командири Червоної Армії! Сталін — найбільший ворог народу! Після Гітлера час на Сталіна! Смерть Сталіну!».
У 1949 році з огляду на актуальність було видано передрук статті «Ганьба 20-го сторіччя» (обсягом  41 с.). «Уже сам той факт, що сьогодні, в 20-му сторіччі, тобто в сторіччі, коли нібито перемогли принципи демократії, гуманности, принципи рівности прав великих і малих націй, — говорилося в статті «Ганьба 20-го сторіччя», — мусять умирати сотні найкращих синів України за те лише, що хочуть, як і всі інші народи, бути вільними, і то мусять умирати в межах тієї держави, яка поклала свій підпис під статутом Організації Об’єднаних Націй, що сьогодні в межах цієї держави в Європі винищуєься великий 40-мільйонний народ, — вже сам цей факт є ганьбою для сучасного людства».
Великого значення керівництво українського підпілля приділяло проведенню пропагандивних вишколів, які значною мірою впливали на ефективність і результативність праці рядових пропагандистів. Після 1945 року для таких вишколів найчастіше використовували зимовий час. «План пропагандивно-вишкільної праці на 1-й квартал (січень, лютий, березень) 1948 року» (фонди музею) дає підставу стверджувати про добре налагоджене, продумане до деталей серйозне і високоякісне навчання згідно з визначеною програмою: «По осередках назначити керівників вишколу. Не сміє бути жодного підпільника поза вишколом. Вишколи проводити на підставі програм».
На допомогу пропагандистам приходив журнал «Самостійність» — орган Української Головної Визвольної Ради, редактором якого був Петро Федун—«Полтава», один з чільних ідеологів українського підпілля. У фондах музею зберігається один примірник цього журналу за 1946 р. обсягом 80 сторінок. У цих матеріалах автори дають детальний аналіз подій, які відбувалися на території Радянського Союзу, Німеччини, характеризують засади більшовицької пропаганди, роз’яснюють завдання й мету більшовицької агентури, яка в час війни намагалася проникнути в усі складові підрозділів ОУН та УПА, націоналістичного руху того часу. Основний акцент робився на тому, аби переконати, що «доки територія сьогоднішнього СРСР буде творити одну політичну організацію, доти Москва буде гнобити й визискувати всі, в тому числі й російський, народи, доти кожночасні володарі Москви, мріючи про світове панування, будуть винищувати мільйони людей голодом, у тюрмах, концтаборах, на непосильних роботах, на імперіалістичних війнах». Потенційними союзниками у цій боротьбі ОУН, вважає «Полтава», окрім народів Радянського Союзу, будуть Польща, Румунія, Болгарія, Угорщина, Чехословаччина, Югославія та Албанія, які опинилися серед поневолених Москвою народів.
Провід ОУН та УПА знав про широкомасштабну провокаційно-агентурну діяльність НКВС та НКДБ. Кожна з цих структур формувала свою агентурну сітку. Проте наймасштабнішою була агентурна мережа НКДБ. У Станіславській області на 25 липня 1946 року вона становила 6 405 осіб, із них агентів — 641, резидентів — 142, інформаторів — 5 572. Тільки за сім місяців 1946 року було завербовано 4 941 інформатора. Тому кожна листівка закликала не йти на співпрацю з комуністами, не боятися, але бути обережним, підійматися з колін. Не зважаючи на величезну хвилю арештів членів оунівського підпілля, виселення повстанських родин та родин тих, хто допомагав українському визвольному рухові, ОУН вирішує продовжувати боротьбу.
У фондах музею зберігаються листівки, в яких українське підпілля звертається до українського народу із закликом протидіяти виборам до Верховної Ради УРСР 9.11.1947 року. із звіту підпільної групи 64-24 В: «20.12.47. Тентетники. В селі появилися наші противиборчі лозунги, а разом з ними листівки «Брати червоноармійці» і «Українські громадяни». Ранком гарнізон здирав ці листівки». У цих зверненнях до української молоді говориться про необхідність зайняти тверду національну позицію, бути сильними і мужніми, щоб протистояти більшовицьким окупантам.
Про великий вплив пропаганди на свідомість селян засвідчували численні факти, які описувались у звітах масових пропагандистів. 7 листопада 1947 року до с. Псарів (нині с. Приозерне) Рогатинського району приїхав відділ НКВС, який мав зігнати людей на мітинг, присвячений 30-м роковинам жовтневої революції. З тяжким трудом більшовикам вдалося зігнати на ці урочисті збори аж 12 громадян. Потрібно зауважити, що більшовиків також було 12 і кожен насильно привів по одному селянинові.
До речі, серед експонатів музею зберігається листівка «Українці Закарпаття», віддрукована в квітні 1950 р. В ній закликають молодь не вірити радянській пропаганді: «...вчіться історії України, але не з большевицьких книжок, бо вони брешуть. Розпитуйте за друкованим словом українських націоналістів». 
Підпілля використовувало будь-які масові зібрання для розповсюдження пропагандивних матеріалів, не оминало своєю увагою навіть сільські весілля. «7.11 того ж року в с. Серетець розповсюджено протибольшевицькі листівки. В той час якраз відбувалось в селі весілля, і всі учасники його із захопленням читали ці листівки. Довідавшись про це, большевики зайшли на весілля і порозганяли всіх гостей». Всю вищезгадану інформацію взято із журналу «Вісті з терену» (фонди музею).
В журналі «Визвольний шлях» за лютий 1952 р. у статті «Ми і наш ворог» зокрема говорилося: «До питання пропаганди нам, українцям, треба поставитися вже сьогодні з надзвичайною увагою й дбайливістю. В нас не повинно бути чогось непродуманого, нічого такого, що може мати в собі подвійне розуміння, нічого такого, що завтра може бути запереченням самих заложень... пропаганда не може виходити з двох заложень: для себе й свого народу і для ворога... Пропаганда мусить бути для себе і для ворога єдиною, як єдиною є правда, за яку йде боротьба. Роздвоєність пропаганди призводить до програшу».
В умовах радянського тоталітаризму неймовірний тягар ліг на плечі підпільної преси ОУН, яка мала стати міцним, надійним, безкомпромісним знаряддям боротьби проти сталінського режиму. «Наш обов’язок, — говорив один із провідних ідеологів ОУН Осип Дяків—«Горновий», — на сторінках нашої підпільної преси, наших підпільних видань нещадно викривати сталінську брехню, щоб не лишити з неї і каменя на камені».
Оксана РОМАНІВ

Переглядів: 362 | Додав: limnytcja







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019