Враховуючи, що чисельність населення села Голинь Калуського району на Івано-Франківщині за переписом станом на 1 березня 1943 року становила 2618 осіб, то відсоток 123 померлих відносно тих, що пережили голод, становить 4,7%. А ще були непрямі жертви, які гинули від споживання малопридатних замінників їжі та від інфекційних захворювань, спричинених ослабленням голодного організму.

Ця публікація продовжує тему штучного голоду, що став результатом цілеспрямованої політики органів радянської влади на західноукраїнських землях та прямим наслідком їх діяльності в 1939-1941 роках.

Початок — у статті «Перший запис смерті від голоду в Боднарові з’явився навесні 1942 року» («Вікна» від 20 вересня 2021 року).

Голод був організований шляхом відібрання землі в селян до колгоспів без засівання землі після цього. У першій публікації я проаналізував кількість жертв у Боднарові та шляхи порятунку селян від голодної смерті. Хоча той голод був організований радянською владою, однак він пожинав своїх жертв уже після вигнання радянських окупантів.

Радянські історики та українські з радянським минулим старалися не згадувати про нього, але у випадку згадування називали його як «голод за німців» і не вказували його як «колгоспний голод» — яким він був за суттю, чи «радянський голод» — яким він був за організацією.

Мені трапився документ, який подає результат цього колгоспного голоду в селі Голинь — прохання пароха о. Федора Давидюка про переведення на іншу парохію (ЦДІАЛ, ф. 201, о. 2, спр. 290, аа. 42-43).

Публікую цей документ повністю:

"о. Федір Давидюк

завідатель парохії Голинь

дек.[анату] Калуського.

Справа душпастирської посади.

До

Гр.[еко-] Кат. [олицького] Митрополичого Ординаріяту

у Львові.

Маю намір перенестися на іншу парохію, тому прошу уділити мені грамоту на завідателя парохії Нінів долішній і Нінів горішній. Свою просьбу мотивую, як слідує:

1. В парохії Голинь я працюю вже 4 роки. Два перші як сотрудник пок.[ійного] о.[тця] Богачевського, другі два як завідатель парохії. Парохія Голинь числить понад 3000 душ і лежить при головному підкарпатському гостинці, куда відбувалися перемарші ріжних військ, а останнього року мандрували туди великі маси зголоджених гірських людей, які шукали хліба на Поділлі. На тому я поніс великі страти в господарстві і великі клопоти. З причини також недуги Базедова, на яку я хорую вже 7 літ, і як батько 5 дрібних дітей я змушений просити перенести мене на іншу душпастирську посаду, де я не мавби стільки праці в парохії і тільки клопотів.
2. Нінів — се парохія менша о половину щодо скількости душ і положена коло Моршина, де я міг би успішно лікувати свою недугу й успішно працювати в парохії.
3. Мешкальний дім для священика в Голині так знищений від старости, що його не можна вже направити, хиба покласти новий, а в теперішних часах парохія на се не спроможна. Сей дім уже в 1908 р. потребував перебудови й парохія вистарала вже плян нового дому і була розписана конкуренція, але світова війна перешкодила. Справа затяглася аж досі, коли вкладати який небудь гріш в направу являється безцільним видатком. А тому, що в мене 5 дрібних дітей, страшно зимувати ще одну зиму в такім домі та наражувати їх на недуги або й утрату здоровля.

Тому дуже прошу узгляднити мою просьбу і наділити мені посаду завідателя парохії Нінів долішній і горіщній.

Прошу також, щоби грамота була важна до 1 жовтня с.[ього] р.[оку], бо мені відомо, що виставлена грамота по двох тижнях тратить силу, а за так короткий час я не вспівби зліквідувати свою господарку в Голині, вимельдуватися в одного, а зголоситися в другого старости та вкінці перевезти свої річи й родину на нове місце.

Осмілююся просити при тім також звільнити мене від обов'язку поділу збору з поля для свойого наслідника, а то з тих причин:

1. Парохія Голинь без Брошнева, де є осібний завідатель, посідає всього 4,11 га ерекціональної землі. Сього року не завеснував я поля як слід тому, що в нас голод дуже докучав. З голоду померло в парохії 123 людей. Щоби ратувати свою рідню від голодової смерти, я затягнув довг, який мушу по зборі з поля віддати як також і насіння в подвійній висоті, яке я побрав у Крайзляндвірта в Калуші. До того збіжевий контінґент і мені мало що остане. Коли буду мусів поділитися з послідником своїм у парохії pro rata temporis*, я мусівби жебраком виїхати зі села.

При тому сушу додати, що мій попередник пок.[ійний] о.[тець] Богачевський мимо того, що Голинь і Брошнів була одна парохія, що посідала разом усього 17,31 га ерекціонального поля, був звільнений через Митрополичий Ординаріят ще в 1938 р. від обов'язку уділити сотрудникови йому належну після законів обов'язуючих у Львівській Архієпархії частину ерекц.[іонального] поля так, що я будучи сотрудником з нього не діставав жадного приділу поля.

З огляду на се прошу звільнити мене також від обов'язку ділитися з наслідником pro rata parte**.

Голинь, дня 13 серпня 1942 р.

о. Федір Давидюк

завідатель парохії

Голинь, почта в місці".                                                                                                       

*pro rata temporis — пропорційно часу (лат.)

** pro rata parte — пропорційна частка (лат.)

При публікації я зберіг стиль і правопис документа, додавши розшифрування скорочень і переклад латинських фраз.

Найважливішим у документі є фіксація числа жертв голодної смерті жителів села. Саме сільський священник є людиною, якій слід найбільше довіряти, адже йому довелося брати участь у похованні кожного померлого. Проте насправді наведене число жертв не є повним. 123 — це прямі жертви, але також були непрямі, які гинули від споживання малопридатних замінників їжі та від інфекційних захворювань, спричинених ослабленням голодного організму. Також багато селян пішло за харчами і загинули за межами села, а тому ці жертви не були відомі о. Федору Давидюку. Враховуючи, що чисельність населення Голиня за переписом 1.03.1943 становила 2618 осіб, то відсоток 123 померлих відносно тих, що пережили голод становить 4,7%.

Цей документ називає тільки загальне число жертв, не деталізуючи вікову структуру. Для повноти картини голоду необхідний список його жертв, однак в архівах інформація з метричної книги смертей села Голинь наявна тільки до 1938 року і відсутня за 1941-1942 роки.

Цікаво, що о. Федір Давидюк згадав один зі шляхів подолання «колгоспного голоду», який був невідомим мені раніше і не згадувався в інших джерелах. Мова йде про посівну позику, отриману у Калуському старостві («Крайзляндвірт»). Хоча треба було віддавати удвічі більше зерна, ніж позичено, але це був єдиний шлях для отримання врожаю і харчів у другій половині 1942 року. Та й німецька адміністрація на цьому отримувала подвійну вигоду: і повернення посівного зерна у подвійному розмірі, і можливість отримати податок («збіжевий контінґент») з нового врожаю, якого б не було у випадку незасівання полів.

До слова, маю окрему статтю про о. Федора Давидюка і сподіваюсь на її публікацію у «Вікнах».

Олег ДРОГОМИРЕЦЬКИЙ, краєзнавець