У 1873 р. в Австро-Угорщині запровадили суди присяжних. Суддів обирали серед громадян, які відповідали певним майновим, віковим та освітнім вимогам. Вони розглядали справи підсудних, яким загрожувала смертна кара, довічне ув'язнення чи строк понад 10 років, справи про політичні злочини, значні крадіжки.
Серед оскаржених за такі серйозні злочини час від часу з’являлися охочі вмилостивити суддів і вплинути на їхнє рішення. Однак при найменшій підозрі в нечесності присяжних суддів позбавляли повноважень, а інколи навіть заарештовували. Такий випадок стався в Станиславові в червні 1893 р. В суді розглядалася справа про крадіжку з місцевої крамниці дуже великої суми – близько 4 тис. злотих ринських. На лаві підсудних опинилося кілька чоловік, задіяних у злочині. В ході розгляду справи виступив прокурор пан Млинарський, який звинувачував одного з оскаржених, Саломона Геллера, в тому, що він просто в залі суду підговорював свого родича, шинкаря Абрахама Фендлера, якось вплинути на присяжних суддів. Як повідомив свідок, Геллер сказав буквально наступне: «Роби щось з тими присяжними,щоб нас урятувати, скільки б це не коштувало!» Пізніше родича оскарженого бачили у шинку з двома присяжними суддями, де вони всі пили горілку, пиво і пригощалися різними наїдками. Присяжний суддя Стромліх підтвердив, що шинкар справді пригощав його та його колегу Манна, але стверджував, що про справи під час гостини вони не говорили. Однак цим запевненням ніхто не повірив. Заступник прокурора вніс пропозицію висловити недовіру цим присяжним суддям і відсторонити їх від розгляду справи про крадіжку. Пізніше їх заарештували за зловживання службовим становищем, не оминула кара й шинкаря, який намагався підкупити суддів.
Підготувала Олена БУЧИК |
