На зламі ХІХ і ХХ століть мешканці Станиславова, як і всі галичани, не були особливими любителями чаювання. Принаймні ця традиція була тут значно менш поширеною, ніж в інших регіонах та країнах. Незважаючи на це, в Станиславові все ж практикувалися цікаві чайні традиції, а філіжанка запашного чаю нерідко ставала окрасою не лише дружніх посиденьок, а й культурних заходів.
Де купити чай?
У Станиславові чай продавали у крамницях делікатесів і прянощів. Якщо сучасний іванофранківець під делікатесом розуміє плоди манго, папайю чи м’ясо краба, то в ті часи асортимент магазину делікатесів виглядав зовсім інакше. Там продавалися вина, бакалія і так звані колоніальні товари, тобто ті, які завозилися з Індії та інших колоній європейських держав, – спеції та прянощі, чай, кава, какао, рис. Найпопулярніша крамниця делікатесів тодішнього міста належала Каетану Копачу. Знаходилася вона у наріжній частині Г-подібної кам’яниці на вул. Карпінського (нині вул. Галицька). На її внутрішньому подвір’ї брати Гартенберґи в 1904 році збудували пасаж. До наших днів вона не збереглася, була зруйнована під час Першої світової війни. Крамниця Копача працювала там до травня 1906 року, а потім переїхала у новозбудовану кам’яницю Ґрауера (нині вул. Незалежності, 21).
У крамничці Вольфа Гальперна на вул. Трибунальській, 6 (тепер вул. Шеремети) пропонували так званий «коронований» чай, на етикетці якого була зображена корона. Це була так звана «охоронна мітка», яка запобігала підробкам. Справжній королівський чай марки «King`s Blend» можна було придбати і у крамниці делікатесів Казимира Швайсера на вул. Сапєжинській – як стверджувала реклама, цей чай пив сам король Англії. А от крамниця делікатесів та прянощів Ґуравського біля Дирекції залізниць (тепер центральний корпус медуніверситету) пропонувала цілющий «чай Мессмера», який заспокоював нервову систему і був дуже корисним для травлення. Малу упаковку на пробу можна було придбати лише за 1 корону.
Продавали чай і в дроґеріях, тобто крамницях косметики, господарчих та медичних товарів. Так, у дроґерії Морица Бібринґа на вул. Сапєжинській пропонували англійський чай «The Express». Як повідомляла реклама, технологія його обробки була найбільш прогресивною на той час, тому чай зберігав насичений аромат і смак.
Цікаво, що, незважаючи на активну рекламу, містяни зазвичай не запам’ятовували назви і марки чаїв, а лише зображення на упаковках. Так, у Станиславові початку ХХ століття популярним був «чай з ручкою», на упаковці якого справді була зображена людська рука. Цей чай до Станиславова поставляв краківський підприємець Юліуш Ґроссе. Був у Станиславові і «чай з вежкою», який теж поставлявся з Кракова.
Під час Першої світової війни купити чай у місті було майже неможливо. Щоб знайти йому заміну, мешканці Станиславова вирушали на вулицю Липову, теперішню Шевченка. Там росли розкішні липи, які щороку дарували ароматний цвіт. Жителі міста зривали його й заварювали чай замість звичайного чорного. Так липи допомагали мешканцям міста пережити голодні воєнні роки. Щоправда, деякі з тих, хто зривав липовий цвіт, робили це настільки необережно, що по-варварськи ламали гілки й псували дерева.
У міжвоєнній Польщі чай і кава вважалися стратегічними продуктами. В 1937 році Міністерство промисловості і торгівлі Польщі встановило нові правила торгівлі чаєм і кавою. Роздрібна ціна найдешевшого чаю – суматранського чи цейлонського – складала 16 злотих за 1 кг. Ціни на якісніші і дорожчі сорти теж не можна було підвищувати. При цьому кількість цих якісніших сортів повинна була складати не менш ніж 60% чайного асортименту торгового закладу. Імпортери мусили здійснювати вплив на роздрібних торговців і розривати комерційні відносини з тими, які не дотримувалися зазначених цін. Імпортер, який не дотримувався цих правил, виключався зі списку Центральної імпортної комісії і таким чином втрачав право займатися своєю діяльністю. Провідною країною, яка імпортувала чай до міжвоєнної Польщі, була Великобританія, зокрема британська компанія J. Lyons Co. – найбільший на той час торговець різними сортами чаю.
З ромом чи з лимоном?
У станиславівських кав’ярнях, рестораціях та цукернях чай зазвичай подавали з ромом чи коньяком або з лимоном. «Чистий» чай замовляли рідко, з молоком його пили теж нечасто. Станом на 1905 рік чашка чаю в цукерні Новорольського і Кровіцького, а також у найпопулярніших міських кав’ярнях, вартувала 20 галерів, чай із ромом коштував 36 галерів за чашку. Якщо ж клієнт замовляв цілий чайничок чаю, то мусив викласти 40 галерів за чистий чай і 56 галерів за чай із ромом. У 1906 році найпопулярніші міські кав’ярні через пресу повідомили про підвищення цін на каву і чай через загальне подорожчання. Таким чином, ціна чашки чаю в цих закладах стала дорожчою на 4 галери.
Якщо каву містяни пили цілий рік, то чай був більш популярним у холодну пору року, а влітку його споживання різко скорочувалося. Крім того, чай у ті часи більше пили жінки, ніж чоловіки. Як зазначала газета «Кур’єр станиславівський» у 1910 році, «чоловіки в кав’ярнях п’ють каву, грають у більярд, шахи чи карти і майже не розмовляють між собою. До того ж у багатьох із них в роті сигарета чи сигара. Вони передають одне одному часописи, які тримають перед собою в розгорнутому вигляді, неначе хоругву, і з жадібною цікавістю читають новини. Для жінок же головна розвага дня – то вечірнє чаювання в цукерні з колежанками та обмін плітками. Власне кажучи, чай, тістечка та інші солодощі – то для них лише привід, аби досхочу наговоритися».
У 1840-х роках у Великобританії зародилася традиція вечірнього чаювання «five o’clock». Її започаткування приписують герцогині Бедфордській. У ті часи обід подавали не раніше восьмої години вечора, і герцогиня, зголоднівши між ланчем і обідом, звеліла о п’ятій вечора подати у свій будуар чай, хліб із маслом і тістечка. Цю традицію перейняли інші дами, і незабаром вона стала дуже поширеною. В Станиславові традицію «five o’clock» запровадила кав’ярня «Уніон», яка вважалася закладом для еліти. Три рази на тиждень, у вівторок, суботу та неділю, вона організовувала чаювання з п’ятої до сьомої години вечора. З 1903 року власниками закладу були відомі кондитери Ян Новорольський і Владислав Кровіцький. Тоді кав’ярня розміщалася у кам’яниці Германа Басса (нині вул. Незалежності, 19), а в 1912 році переїхала в новозбудовану кам’яницю Хованців (вул. Незалежності, 4).
Літературні чаювання і чайна благодійність
На початку ХХ століття у Станиславові ввійшли в моду так звані «літературні чаювання» – зустрічі за чашкою чаю місцевих літераторів та їхніх читачів і однодумців. Інколи на таких зустрічах виголошувалися різні пізнавальні лекції. Так, у листопаді 1905 року гості літературного чаювання мали нагоду прослухати лекцію на тему «Кохання і шлюб», а також гумористичний діалог і декламації на цю ж тему. Запрошення на такі заходи можна було отримати у популярній книгарні Романа Ясельського. Найбільш відомим і шанованим містянам запрошення надсилалися поштою. У квітні 1906 року відбулася творча зустріч із місцевим письменником Генриком Зальцом та поетесою Марилею Вікторовою. Під час літературного вечора декламатори виголошували уривки прозових творів та вірші, а у перервах піаністка пані Кретц-Мірська виконувала мелодії Шопена, Ліста і Паганіні. Публіка пригощалася чаєм та солодощами і насолоджувалася хорошою музикою, літературою та спілкуванням із відомими літераторами. Такі заходи були безкоштовними, але гостям пропонувалося пожертвувати довільну суму на ті чи інші благодійні проєкти.
Ще одна традиція Станиславова початку ХХ століття – чайна вечірка з танцями. Такі заходи найчастіше організовували різні громадські організації та благодійні товариства. Запрошені приємно проводили час у розмовах, насолоджувалися чаєм із випічкою, а потім починалися танці. Зазвичай гості добровільно залишали певну суму на користь товариств, які організували захід. У листопаді 1906 року така чайна вечірка відбулася в залі «Сокола» (тепер площа Міцкевича, 2). На забаві веселилося близько 65 пар, а благодійні внески спрямовувалися на ремонт будівлі товариства «Сокіл». Ось що повідомляла газета «Кур’єр станиславівський» про чайну вечірку з танцями, організовану Благодійним товариством жінок-християнок у квітні 1910 року: «Забава минула просто чудово. На неї завітали і старі, і молоді. Перші прагнули відпочити від посту, поласувати смачними солодощами при щедро сервірованому буфеті і запити їх смачними напоями, а другі мали бажання до танців, веселого спілкування та флірту. Організаційний комітет подбав, щоб на заході не сумували навіть ті, хто схильний до песимізму й іпохондрії. І ці старання увінчалися успіхом, адже гостей було багато і вони охоче жертвували монети і банкноти на добру справу – притулок для знедолених жінок».
З кінця ХІХ століття в Станиславові на вул. Вірменській діяла так звана «народна чайна кімната», де найбідніші мешканці міста могли отримати чашку чаю з цукром і булочку всього за кілька галерів. Керівницею цього закладу була пані Левицька, яка користувалася в місті великою повагою. Благодійна чайна кімната закривалася на літній період, а у листопаді, з настанням холодів відкривалася знову і працювала аж до весни. Деякі власники цукерень і кав’ярень, зокрема вже згадані Новорольський і Кровіцький, жертвували для цього закладу чай і випічку, інші заможні люди допомагали коштами. За 1904 рік бюджет чайної кімнати склав 2062 корони, а всього протягом року було видано 105 955 порцій чаю.
У березні 1910 року преса повідомила, що місцеву заможну пані, власницю однієї з найрозкішніших кам’яниць на вул. Липовій (тепер вул. Шевченка), бачили в народній чайній кімнаті. Звичайно, в чашці чаю з булочкою їй не відмовили. Але такий вчинок здивував працівників закладу і жителів міста, бо чайна кімната існувала за рахунок благодійних пожертв і була призначена для найбідніших містян. Мабуть, та багата дама завітала до чайної кімнати не з бажання зекономити, а тому що чай там був дуже смачним. Адже милосердні пані Станиславова готували його з великою любов’ю.
Олена БУЧИК |
