На початку липня у селі Смодна відбулася подія не тільки місцевого і не лише всеукраїнського масштабу. Вона має вагу для усього світового українства. У цьому приміському селі з великою пошаною згадували священичу родину Гнатківських. Захід, проведення якого ініціювала РО Союзу українок (голова Анна Богдан), приурочили до 100-річчя заснування Союзу українок на Косівщині та на відзнаку столітнього ювілею від дня народження Дарії Гнатківської. На будинку, де у минулому жила родина Гнатківських, встановили пам’ятну дошку, автором і виконавцем якої є художник, викладач Косівського інституту ПДМ ЛНАМ Йосип Приймак. Меморіальну дошку освятив митрополит Галицький, владика Андрій. А увінчала святкування всеукраїнська науково-практична конференція на тему: «Героїні визвольної доби за самостійну державу Україна» та виставка творчих робіт народних і заслужених майстрів с. Смодної. Участь у заходах з нагоди святкування взяли заступник голови райдержадміністрації Володимир Совіздранюк і заступник голови Всеукраїнської управи Союзу українок Ростислава Федак.
Священича родина У 30-ті роки минулого століття ім’я цієї мужньої галичанки пробуджувало у душах українців національну гідність, закликало до боротьби за волю України. Але розповідь про Дарію Гнатківську треба розпочати з її родини, яку і нині дуже шанують у Смодній. Про це свідчить і збережений (а тепер добротно відремонтований) будинок, і постійно доглянута могила о. Омеляна Гнатківського. Коли у Смоднянську церкву прийшов о. Омелян Гнатківський, життя у селі стало більш активним. Церкві було надано статус окремих парохій. Отець Гнатківський зумів згуртувати довкола себе заможних ґаздів, які допомагали йому в громадській і культурно-просвітницькій діяльності. Це, зокрема, дяк Никола Ходан (дід Василя та Богдана Ходанів), Михайло Пасічняк, який дякував у останні роки життя о. Омеляна, старший церковний брат Микола Павлюк (Антосів), Василь Павлюк (Гриньків). Діяльну участь у житті села брали також ґазди: Стефан Павлюк (Павлів), Юрко Пасічняк (Федишин), сини якого загинули у боротьбі за волю України, Никола Олексюк, Василь Атаманюк (Малик), Никола Павлюк (Ільчишин), будучи головою сільського товариства «Просвіта» зібрав бібліотеку українських книг, яка, на жаль, не збереглася. Михайло Атаманюк (Місенів), дід відомого професора, доктора медицини Михайла Атаманюка, який зараз живе у Києві),за отця Гнатківського був війтом села. Його син Юрій і невістка Євдокія поофірували до церкви вишиті фани, якими послуговуються і донині. Я небезпідставно назвав цих усіх людей, бо отця Гнатківського обирали головою «Просвіти», яка сприяла у селі розвиткові національної освіти. Старожили кажуть, що їхній священик і вся його сім’я належали до високоосвічених людей. Тоді при Смоднянській церкві діяло «Братство Апостольської молитви», було також засновано «Братство тверезості», де читали лекції і проводили бесіди про здоровий спосіб життя. Наприкінці ХІХ на початку ХХ століття найчисленнішою освіченою верствою серед українців Галичини були священики. Вони були найближче до простолюду. Жили серед нього, спілкувалися з ним, були не тільки його душпастирями, але й порадниками, лікарями, вчителями. Адже тоді польський уряд усі ключові державні посади роздавав полякам. У Галичині серед медичного персоналу (лікарів) лише 10% були українцями. Тому весь тягар пробудження національної свідомості, особливо на селі, взяла на себе греко-католицька церква. Підтвердженням цьому є те, що о. Омелян усі заходи учасників «Просвіти» спрямовував на формування національної ідеї, необхідності відновлення Української держави, любові до всього національного: пісні, звичаїв, традицій. У своїй діяльності він мав мудру підтримку в особі своєї дружини. Олександра Гнатківська поєднувала у собі шляхетні жіночі риси: ніжну, господарну дружину, чуйну, люблячу матір, активного громадського діяча. Пані Олександра з 1920 по 1928 роки очолювала Косівську філію Союзу українок.
І сталося диво Тієї неділі на Смоднянській парафії відбулися дві знаменні події. Під час св. літургії, яку відправляв настоятель церкви св. Якима і Анни о. Михайло у супроводі багатьох священиків, владика Андрій рукоположив у сан диякона о. Василя. Після Богослужіння була заупокійна відправа і освячення могили о. Омеляна Гнатківського, якого поховано на сільському цвинтарі. Далі святочна процесія прийшла до будинку, де жила родина Гнатківських. Перед громадою зі вступним словом виступила голова Косівської філії Союзу українок А.Богдан: «У цьому будинку протягом семи років відбувалися засідання управи Союзу українок. Сюди з’їжджалися наймудріші отці, їхні дружини, їхні діти з усього Косівського повіту. 99 років тому тут народилася Дарія Гнатківська, її ім’я відоме усьому світові». Пані Анна запросила зняти полотнище з меморіальної дошки з барельєфом Дарії Гнатківської сільського голову с. Смодної Михайла Рабинюка, владику Андрія і Катерину Сусак, колишнього ректора Косівського інституту ПДМ. Біля цього історичного будинку лунали патріотичні виступи, пісні учасників художньої самодіяльності. Отець-декан Роман Іванюлик, священик Москалівської церкви св. Василія сказав, що Смодна — щасливе село, бо мало таку славну, сильну духом священичу родину. А Надія Пасічняк зачитала власного вірша, який присвятила Дарії Гнатківській. Обряд освячення пам’ятної дошки родини Гнатківських провів владика Андрій. І у цей момент сталося диво. З ясного неба погожого липневого дня благодатну землю зросили краплі дощу. Митрополит Андрій у своїй проповіді скаже й про це: «Стоїмо біля цієї пам’ятної дошки і на нас дивиться молода вродлива жінка, жінка-українка, про яку сьогодні мало хто знає. Тому пам’ять потрібна не тим, що відійшли у вічність, вона потрібна для молоді. Ще 25-30 років тому неможливо було, щоб біля цього дитсадочка була така відправа. Тому цінуймо цей час. А дощ із неба – це Боже благословення». Її життя – взірець для поколінь Всеукраїнська науково-практична конференція, присвячена Д.Гнатківській, була надзвичайно цікавою і відбулася на одному подиху. Хоч доповідачів було багато, але їх не обмежували ні у виступах, ні у часі. Адже серед її учасників були гості з Києва, Львова, Трускавця, Тернополя, Івано-Франківська, Коломиї. Після привітальної і вступної частини незмінна ведуча святкування, голова Косівської філії Союзу українок Анна Богдан надала слово для виголошення доповіді «Дарія Гнатківська – героїня доби визвольної боротьби за самостійність України» заслуженому працівнику освіти України, члену Національної СМНМУ, членкині Союзу українок Катерині Сусак. У Смодній, де народилася Дарія, проходило її дитинство. У селі добре знали цю надзвичайно здібну і обдаровану дівчинку. Її мати пані Олександра не забороняла, а, навпаки, спонукала дочку, щоб вона бавилася, виростала в оточенні сільських дітей. Пані Олександра запрошувала дітей до резиденції і пригощала їх випеченими ласощами. По закінченні школи Дарія вступає до Коломийської гімназії. Здібності до навчання вирізняють її серед гімназистів. Вона стає активною учасницею «Пласту». Старожили розповідали, що дочка отця Гнатківського згуртовувала молодь села до спортивної організації «Січ», молодіжних організацій «Луч» і «Каменяр». Разом із батьком організовувала і брала участь у різних мистецьких заходах села. Згодом Гнатківська стане видатною діячкою Організації Українських Націоналістів (ОУН). Після успішного складання матури (підсумкових іспитів) у гімназії Дарія вступає у Львівську консерваторію. У Львові на той час в усіх вищих навчальних закладах вирував дух українства. Створювались групи націоналістичної молоді. Дарія Гнатківська вже на молодших курсах консерваторії вступає в ОУН, де знайомиться з активістами національного руху, серед яких був і Микола Лебедь. Згодом між ними зав’язується взаємна симпатія і дружні стосунки. Разом з посестрами і побратимами вона поринає у вир революційної боротьби за кращу долю українського народу, який вважала мав бути господарем на своїй землі. Бо окупаційна влада Польщі здійснювала примусове ополячення українського населення. У школах проводили навчання польською мовою, зазнавали переслідувань і жорстоких тортур українські патріоти. Гнівним нищителем українства проявив себе тодішній міністр внутрішніх справ Польщі. У квітні 1933-го провід ОУН на нараді в Берліні прийняв постанову про замах на генерала Пєрацького. Підготовку атентату доручили Миколі Лебедю, котрий до цієї групи долучає свою наречену Дарію Гнатківську. Звісно, вбивство міністра Пєрацького не могло бути проігнороване. Поліції вдалося арештувати учасників атентату, над якими розпочали суд 18 листопада 1935 року. Варшавський процес перетворився у могутню пропагандистську акцію діяльності ОУН у боротьбі за відстоювання національної гідності української нації. З першого дня підсудні відмовились давати зізнання польською мовою. Судове засідання, яке увійшло в історію як Варшавський процес, за словами науковця, доцента Прикарпатського університету Петра Арсенича висвітлювало 15 тогочасних видань. Навіть чужинська преса до учасників замаху виявляла прихильність. А постать Д.Гнатківської взагалі викликала захоплення шляхетністю цієї жінки. Газета «Варшавський робітник» писала: «…убрана в гарну чорну сукенку, має чарівне личко й променистий усміх, що не сходить з її уст…». Учасникам замаху суд виніс різні терміни покарання. С.Бандері, Карпинцю і М.Лебедю – смертну кару, Д.Гнатківській – 15 років тюрми. У такі трагічні години свого життя Дарія і Микола Лебедь вирішили одружитися. Побралися вони у тюремній капличці. Після розпаду Польщі у 1939 р. Дарія і Лебедь опиняються на волі. Спочатку живуть у Кракові, потім переїжджають до Львова, де зазнають переслідувань від німецької окупаційної влади. У 1942 р. у львівському шпиталі пані Дарія (під чужим ім’ям) народила донечку Зою. Щастя було недовгим. З 18-місячною дитиною її арештовують гестапівці. Згодом їх перевозять у Німеччину до концтабору Равенсбрюк. Страшних катувань зазнавали там невільники. Лише з наближенням фронту до Берліна Дарія з дитиною дочекалися волі. У тому часі Микола Лебедь вивозить свою сім’ю до Канади. Дарія Гнатківська, маючи природні здібності до музики, генетично переданий їй інтелект, після закінчення консерваторії могла долучитися до праці з обраного фаху, мати спокійне життя в оточенні однодумців мистецької інтелігенції. Та вона вибрала інший шлях – героїчний і тернистий. Її життя — взірець для поколінь.«Нехай буде всюди така влада, яку маєте ви»Митрополит Галицький, владика Андрій нагородив грамотами УАПЦ Смоднянського сільського голову Михайла Рабинюка і голову районної організації Союзу українок Анну Богдан за підготовку і проведення заходу з нагоди вшанування священичої родини Гнатківських. Їхня титанічна праця, а також зусилля настоятеля церкви Якима і Анни о. Михайла Ганущака і справді заслуговують подяки. Союз українок майже два роки готувався до цієї знаменної події. Союзянки по крупинці збирали матеріали про Дарію Гнатківську, вивчали маловідомі місцеві факти з її життя. А Катерина Сусак сказала, що до ідеї проведення святкування з розумінням поставився голова РДА Ярослав Шинкарук та велику підтримку надала колишній заступник голови райдержадміністрації Анастасія Костюк.Чимало турбот лягло й на плечі сільського голови. Зараз у Смодній гарно відремонтовано будинок, у якому жила родина Гнатківських, збудований ще у 1875 р. і який довгі роки слугував у селі за дитсадок.Михайло Юрійович надав учасникам конференції ґрунтовну довідку про Смодну, її історичне минуле, розповів як село розвивається і чим живе зараз. А виставка творчих робіт народних і заслужених майстрів мистецтв приємно вразила кожного. Вона створювала особливу ауру святковості. Фойє і саму залу, в якій проходила конференція, прикрасили кераміка Оксани Бейсюк, Романа і Людмили Якібчуків, вишивка Параски Борисяк. Розділ «З мистецької скарбниці села» привертав увагу традиційним вбранням. А які чудові мистецькі вироби представили талановитий різьбяр Богдан Ходан, його син Тарас, дружина Ганна уквітчала сімейну експозицію виробами з бісеру. Вишуканими є роботи з художньої обробки шкіри наймолодшого члена НСХУ Юрія Ходана.Ця виставка дала стільки позитиву учасникам конференції, що про неї вели мову майже усі, хто брав слово для виступу. А підсилювала її колористику розповідь сільського голови М.Рабинюка про село, де народилася Дарія Гнатківська, але вже на етапі сьогодення. Нині село має нову школу, сучасне адміністративне приміщення сільської ради, збудований пішохідний перехід через Рибницю, працює дитячих садочок. 35 відостків сільських доріг з асфальтовим покриттям, частина вулиць мають освітлення. Село активно залучає інвестиції для свого соціально-економічного розвитку.На завершення Всеукраїнської конференції Орислава Хомик, представниця «Просвіти» і Союзу українок м. Трускавця поділилася з господарями своїми враженнями: від почутого та побаченого: «Сьогодні ви зробили гарний захід, залучили до нього церкву і не одну конфесію, громадськість, владу. Отож, нехай буде всюди така влада, яку маєте ви». Ігор СУСАК, "Гуцульський край" |
