Львів славиться своїми музеям, яких налічує не один десяток. Одним із найцікавіших є Музей-Арсенал, розташований у будівлі колишньої зброярні XVI століття, що має найкращу в Україні колекцію холодної зброї.

У Станиславові теж був свій арсенал, який за розмірами не дуже поступався львівському, мав цікаву історію і міг би стати окрасою міста. На жаль, не став, пише Репортер.

Тут відливали гармати

У XVII столітті, одразу після ­заснування Станиславова, його прикривали шість бастіонів, а місто у плані нагадувало зірку. На початку 1680-х Андрій Потоцький добудував до фортеці палац, внаслідок чого два бастіони перетворились у напівбастіони. В одному з них власник міста розпорядився спорудити арсенал – склад зброї та боєприпасів для гарнізону. Магнат нарік зброярню іменем тодішнього короля Яна ІІІ Собеського, під прапорами якого неодноразово воював.

Історик Чеслав Хованець стверд­жує, що у станиславівському арсеналі зброю не лише зберігали, але й виготовляли. На деяких гарматах містився напис, що вони «були відлиті за наказом Андрія Потоцького для прикордонної фортеці Станиславів на відсіч ворогам». Коли у 1687 році місто відвідав мандрівник Франсуа д’Алейрак, він записав, що тутешній арсенал «вирізняється серед усіх міст на Русі».

Пізніше поруч спорудили монастир отців тринітаріїв, відтак напівбастіон і площа перед ним стали називати Тринітарськими. Сьогодні локація відповідає речовому ринку «П’ятачок».

У 1712 році, під час магнатських усобиць, війська гетьмана Сенявського здобули Станиславів. Переможці склали опис трофеїв, що зберігались у тамтешньому арсеналі. Їм дісталось не так вже й багато – 17 гармат різних калібрів і боєприпаси до них. Схоже, прибічники Юзефа Потоцького встигли евакуювати більшу частину артилерії.

Після завершення громадянської війни Потоцькі взялися за капітальну реконструкцію фортеці й витратили на це кілька мільйонів злотих. Не обійшли увагою й арсенал. Хованець пише, що близько 1738 року син власника, Станіслав Потоцький, перебудував збройовню, заховавши її наполовину під землю – тобто у каземати Тринітарського напівбастіону.

Не забували і про поповнення артилерійського парку. У 1754 начальник арсеналу підполковник Еллерт передавав посаду підполковнику Фількевичу зі складанням детального опису. Тоді нарахували 35 бронзових і 87 залізних стволів, плюс знайшли ще одну «бонусну» гармату, яку поставили на облік.

Для обслуговування такої кількості озброєння існував цілий штат персоналу. У 1761 році при цейхгаузі, тобто арсеналі, рахувалися: капітан, хорунжий, феєрверкер, підхорунжий, фельдшер, вісім гармашів, барабанщик, слюсар, цейхгаузовий. Всього – 16 людей.

Малий кримінал

Після того як Станиславів долучили до Австрії та зробили центром циркулу, тут розмістили цілу купу урядових установ. Адміністрація одразу зіштовхнулася з гострим дефіцитом приміщень. Історик Юзеф Зелінський пише, що був момент, коли суд і митне управління хотіли перевести до Тисмениці, а тюрму – аж до Нижнева. Потім вирішили не розкидати установи по околицях, натомість забрати для їхніх потреб вірменський костел.

Невідомо, чи давали вірмени комусь хабарі, але їхню святиню залишили у спокої, забравши під суд з тюрмою порожній монастир тринітаріїв у 1786 році. Також власниця міста Катерина Коссаковська віддала державі зброярню, яка давно стояла без діла, адже епоха приватних армій скінчилася з приходом австрійців.

У книзі «Історія Станиславівської фортеці» Чеслав Хованець наводить опис цейхгаузу станом на 1792 рік. Отже, арсенал розташовувався у валу, був оточений огорожею, до якого провадили ворота. Загалом стан приміщень добрий, тільки всередині склепіння завалені, а далі – потріскані. Всі вікна закриті залізними ґратами. На території є двоповерхове мешкання із кахляними пічками та великою пекарнею. Підземних казематів є вісім, з яких два у поганому стані, решта добрі. Одне з приміщень займав столяр.

Плавно підходимо до основного питання – що там було? Виявляється, австрійці влаштували там… в’язницю. При цьому в місті вже була тюрма і не одна. Перша містилась у колишньому монастирі тринітаріїв, друга – в підвалах ратуші, де тримали політичних в’язнів. Навіщо тоді третя? Історик Гайковський, описуючі фортифікації Станиславова у 1922 році, побіжно вказав, що у зброярні колись був «давній, так званий малий кримінал».

Можемо припустити, що у ратуші тримали політичних, у монастирі – кримінальників, а в арсеналі влаштували щось на кшталт камери попереднього затримання, куди поліція звозила буйних пияків і дрібних злодюжок.

У 1887 вийшла монографія Алоїза Шарловського про Станиславів. Він пише, що тепер у зброярні міститься в’язниця. Дивно, адже на той час вже збудували знамениту «Діброву», у відбудованій ратуші містились поліційні арешти, продовжував діяти кримінал на Тринітарській. Відтак, місто налічувало цілих чотири тюрми!

Трохи світла на це заплутане питання проливає мапа Станиславова 1895 року. На ній споруда арсеналу позначена як «будинок давнього арешту військового». Більш відома назва – гауптвахта. Це така міні-в’язниця, де солдати відбувають покарання за різні порушення військової дисципліни. Спочатку гауптвахта містилась навпроти теперішнього медуніверситету, але у 1860-х споруду викупило місто. Тож цілком може бути, що військові арештанти перебралися до «малого криміналу».

На мапі 1904 року об’єкт уже підписаний як «дім кари», а тюрма «Діброва» – як «заклад кари». Того року збудували нову гауптвахту на теперішній вулиці Національної гвардії, тож арсенал знову перетворився на філію кримінальної в’язниці.

Базару треба місце

Тепер спробуємо визначити місце знаходження нашого арсеналу-криміналу. На старих планах добре видно, що він стояв на вулиці Святого Станіслава. Тепер це тупик, а раніше там був досить широкий прохід, що починався перед будинком старців і калік (Галицька, 14) і виходив на Тринітарську площу (нинішній базар «П’ятачок»).

Арсенал являв собою Г-подібну будівлю, довша сторона якої була перпендикулярна вулиці Святого Станіслава і містилась у західній частині тринітарського напівбастіону. З лівого боку до зброярні примикало внутрішнє подвір’я, огород­жене високою цегляною стіною з брамою. У північній та східній частині напівбастіону протягом ХІХ століття були зведені одно- та двоповерхові будинки, які добре видно на аерофотозйомці.

Після Першої світової війни арсенал перебував у жалюгідному стані. Невідомо, що стало причиною – бойові дії чи переїзд «криміналу» та залишення споруди напризволяще. У 1928 році магістрат спланував збудувати торгові павільйони на Тринітарській площі, для чого було потрібно знести кілька будинків. Створили спеціальну комісію, куди увійшов президент Станиславова Вацлав Хованець, консерватор (щось на кшталт пам’яткоохоронця) Пьот­ровський, начальник відділу архітектури Бауер, керівник державного управління доріг інженер Шумський, історик Чеслав Хованець та архітектор Станіслав Треля. Краєзнавець Михайло Головатий знайшов в архіві протокол огляду арсеналу.

«Комісія ствердила по огляді «Малого криміналу» що тільки давніша частина по вул. св. Станіслава, оточена муром, яко значна частина старого фортечного арсеналу з середини XVIII ст. має значну історичну вартість і не може бути розібрана. Тому торговий павільйон слід проектувати так, щоб арсенал в незмінних формах був включений до нового будинку».

Тоді були зроблені кілька фотографій, одна з яких зберігається у краєзнавчому музеї та демонструє його понищені «інтер’єри». Всередині він значно більший, ніж здається ззовні.

Наступного року вийшли «Пам’ятки воєводства Станиславівського», упорядковані львівськими консерваторами. Старому цейхгаузові там присвячені кілька рядків: «Міський арсенал з казематами в австрійських в’язничних забудовах при плаці Тринітарськім, XVII / XVIII ст., скромне бароко. Має бути захищений і реконструйований при знесенні сусідніх авст­рійських будинків».

На жаль, ситуація зі збереженням пам’яток архітектури у Станиславові була не набагато краща, ніж у Івано-Франківську. В листі від 6 серпня 1938 року історик Чеслав Хованець, який тоді мешкав у Парижі, пише: «Ударом для мене стала звістка про знесення арсеналу у минулому році. Не сподівався, що поляки так легковажно знищать те, що навіть авст­рійці зберегли».

На місці збройовні магістрат спорудив торгові ряди, а навпроти – круглий м’ясний павільйон, що зберігся дотепер.

Іван Бондарев