Четвер, 23.05.2024, 23:23:17

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Липень 2022  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Архів новин
Головна » 2022 » Липень » 25 » Галицька кенаса (1836-1985): історико-архітектурні аспекти. Частина 1.
10:05:11
Галицька кенаса (1836-1985): історико-архітектурні аспекти. Частина 1.

Галицькі караїми – малочисельний етнос, який бере свій початок із Кримського півострова. Перша документальна згадка про караїмів у Галичі датується 1578 р., оскільки у цьому ж році польський король Стефан Баторій підтвердив їх привілеї та гарантував їм збереження давніх традицій. Разом з тим караїмські перекази оповідають, що їх у місто в 1246 р., запросив галицько-волинський князь Данило Романович. Вони поселилися на вулиці, яку потім назвали Караїмською. Центром громадського та релігійного життя караїмів у Галичі була кенаса, якій характерна своєрідна архітектура та трагічна історія.

Станом на 2022 р., на території Україні (за винятком тимчасово окупованих територій Луганської і Донецької областей, АР Криму та міста Севастополя) збереглися лише 4 караїмські кенаси. Серед них є одна діюча – м. Харків (вул. Ковальська, 24) та три, які не мають статусу діючих храмів: м. Київ (вул. Ярославів Вал, 7), використовується як Будинок актора; м. Бердянськ (вул. Земська, 16), використовується як спортивний клуб «Спартак»; м. Миколаїв (вул. Лягіна, 23а), використовується як Приватний зал урочистих подій. До переліку зруйнованих святинь відносять: в Херсоні (знесена у 1975 р.), в Одесі (знесена у 1930-х рр.), в Луцьку (згоріла у 1972 р.) та в Галичі (знесена у 1985 р.).

Вивчення особливостей екстер’єру та інтер’єру кенаси дає можливість у повній мірі оцінити сакральну архітектуру галицьких караїмів.

Молитовний будинок караїмів, який на івриті називався бейт а-кнесет, на тюркських мовах – кенаса, а на російській – синагога. З 1911 р. на прохання кримських та польсько-литовських караїмів молитовний будинок почали називати кенаса, а в інших країнах світу караїми продовжують використовувати назву синагога. Термін «кенаса» означає місце для зібрань або молитовний будинок. Такі сакральні споруди були у кожному місті, де проживали караїмські громади. При кенасі завжди знаходився бейт а-мідраш (або просто мідраш) – релігійна школа, у якій зазвичай зберігалися друковані книги, молитовники та рукописи.

Історія будівлі

Первинно перша караїмська синагога, так звана кенаса, була побудована за короля Стефана Баторія у XVI ст. Відповідно до плану майора Маховича (1795 р.), споруда знаходилася у центральній частині Караїмської вулиці (по лівій стороні), проте вона була дуже «втоплена» – у сторону р. Дністер, відносно житлової забудови вулиці. Святиня була дерев'яною, оскільки в інвентарі за 1767 р. згадується, що у Галичі були дві синагоги: єврейська та караїмська, які збудовані із дерева. Одна розміщувалася на нижньому валі, а друга – на Караїмській вулиці. Тобто, саме будівництво дерев'яного храму ймовірно припадає на 1576-1586 рр. (роки правління Баторія). Згідно люстрації за 1572 р., перед самим будівництвом храму, в Галичі було 155 караїмів, які проживали у 31 будинку.

У 1830 р. дерев'яна кенаса згоріла під час пожежі. На жаль, збідніла громада не мала достатньо коштів для побудови нового храму. Місцевий газан (караїмський священик) Абрагам Леонович вирішив звернутися за фінансовою допомогою до заможних караїмських громад Російської імперії.

У 1831-1832 рр. Леонович надіслав до Криму кілька листів із проханням про підтримку галицької громади у будівництві нової синагоги. Згодом, заможні кримські та одеські караїми вирішили виконати свій біблійний обов'язок – допомогти бідним і профінансувати будівництво нової святині у Галичі.

У 1834 р. кримські караїми, які особливо наполягали на тому, щоб будівля повинна бути збудована із каменю, відправили 320 рублів для будівництва храму. Будівництво нової кам'яної синагоги розпочалося незабаром після зібрання коштів і було завершено у 1836 р.

У 1883 р. кенаса вже потребувала ремонту, оскільки караїмська громада через консерватора Войцеха Дідушицького зверталася по допомогу на реставрацію храму. Петицію було подано до бюджетної комісії.

У караїмській божниці проводилися літургії не тільки по суботах чи релігійних святах, а й на пошану всіх важливих подій у державі.

Зокрема, 20 серпня 1861 р. у Галичі відбулися відправи до річниці народження цісаря Франца Йосифа І у парафіяльних костелах, у синагозі та в караїмському храмі. 22 вересня 1898 р. у місцевій кенасі відбулася жалібна відправа за душу цісаревої Єлизавети. 3 липня 1902 р., на честь святкування Грюнвальдської битви, відбулися літургії у караїмській божниці та інших храмах міста.

Перед Першою світовою війною караїмську божницю спіткало чергове нещастя.

31 жовтня 1913 р. у Галичі, з невідомих причин, трапилася велика пожежа. Пожежа виникла в одному із приватних будинків на вулиці Караїмській і згодом охопила 20 будинків, у яких проживали караїми. Поруч з будівлями згорів дах кенаси, із якої, частково, вдалося врятувати внутрішнє обладнання. Пожежа тривала два дні і одну ніч, оскільки при гасінні вогню виявилася нестача води та людей для її відкачування. Страхове відшкодування становило близько 82000 корон. Пожежа знищила житлові та господарські споруди наступних родин: Єшвовичів, Iцковичів, Новаховичів, Леоновичів, Зараховичів, Шулімовичів, Мортковичів, Гереднерів та Гольдів.

Караїмська громада у Галичі, що складалася з 50 родин, у 1914 р. постраждала від кількаразових повеней, а займаючись виключно рільництвом, вони зазнали значної шкоди, тому були не в змозі своїми силами відновити храм, житлові та господарські будівлі. Це все було підтверджено магістратом міста.

Не зуміли караїми реабілітуватись від цих нещасть, як прийшла Перша світова війна.

Під час окупації місто часто відвідували російські караїми, що служили у царській армії, які були присутні на літургії у галицькій кенасі. У роки війни Галич почергово захоплювався, як російськими так і австрійськими військами. Святиня неодноразово зазнавала руйнувань, оскільки вона знаходилася поблизу переправ на Дністрі, які були стратегічними об’єктами.

За результатами військових дій Галич належав до тих міст, які найбільше постраждали після останнього російського наступу і фактично припинили своє існування. З цілого міста вціліли лише Меживіддя та Галич-Гора, а, майже все було знищеним. Ринкова площа, Караїмська вулиця та залізниця перебували у руїнах. Більше десятка споруд зникли без сліду, зокрема будівлі «Соколу», школи та магістрату. Від обстрілів сильно постраждали парафіяльний костел та єврейська синагога, а караїмська святиня вціліла частково, власне тільки її стіни, бо все внутрішнє обладнання, підлога, двері та вікна були забрані німцями.

У 1919 р. з ініціативи декількох парафіян було скликано Зібрання членів караїмської громади з метою вирішення реставрації кенаси та культурно-освітніх справ. На зібранні було обрано комітет у складі: голова Я. Єшвович, заступник E. Moрдкович, бухгалтер Д. Абрагамович та секретар З. Зарахович. Питання відновлення храму було складним, оскільки не вистачало коштів. Покласти фінансування реставрації на членів громади було просто неможливо, адже кожен караїм, який повернувся з евакуації, був без коштів і думав перш за все про житло для себе та своєї родини. Тому вони обмежилися найнеобхіднішою реставрацією, і то за допомогою держави. Проте всередині кенаса ще не була завершена і не мала відповідного обладнання, що потребувало великих затрат.

Важкою працею караїми нарешті виконали огородження божниці. Зважаючи на скромні матеріальні ресурси, караїми відправили запит у Міністерство релігійних конфесій та громадської просвіти (Варшава), про надання субвенції для проведення ремонту інтерєру святині.

У березні 1927 р. прибула делегація караїмів до Варшави, щоб домовитися з урядом про надання спеціальних коштів для відновлення свого храму у Галичі. Вони стверджували, що святині більше 200 років. Всередині неї є збережені цінні речі та Біблія, які були їм подаровані королем Яном Собеським. Але багато цінних пам’яток із тих часів були розкрадені німцями під час їхнього перебування у місті. Через деякий час храм відреставрували.

На поч. ХХ ст. караїмський храм неодноразово відвідували визначні особи.

20 липня 1902 р. у Галичі перебував митрополит А. Шептицький, з метою отримання інформації щодо реставрації церкви Різдва Христового та візитації земель, що належали митрополії. Митрополит відвідав караїмську божницю, де і оглянув 10 документів написаних 200 років тому, стару Біблію на латинській мові, молитовні гебрайські книги (в них прочитав деякі абзаци). Довідувався про кількість караїмського населення, про їхні звичаї, досягнення у науці, чи мають школу. Рабин розповів, що закуплено для неї землю, але через нестачу коштів, вони не можуть розпочати будівництво. Після півгодинної розмови А.Шептицький вручив рабинові 80 корон, і пообіцяв відвідати караїмів при богослужінні у кенасі, коли їх буде набагато більше. Розчулені караїми щиро дякували, а найстарший за віком караїм благословив митрополита, що на нього справило велике враження.

5 серпня 1915 р. Карл І Габсбург – спадкоємець престолу перебував на лінії фронту і спостерігав за галицьким плацдармом та переправою через Дністер. Він також відвідав караїмів у їх святині.

У 1923 р. галицьких караїмів відвідав доктор О. Менасхе, який писав, що караїмська громада у Галичі є виявом вимираючої єврейської секти. У своєму описі він згадав за кенасу і констатував: «…Їхня святиня або школа, порівняно із єврейською синагогою, знаходиться у гіршому становищі…».

Згодом караїмський храм приймав конференцію, гахана (вищий духовний глава караїмів) Польщі, литовських та луцьких газанів.

11-12 червня 1927 р. відбулася у Галичі конференція польських караїмів, завданням якої було обрання гахана і вирішення організаційно-освітніх питань. Перший день конференції був відзначений урочистою відправою у галицькій божниці, яку провів Малецький. Кенасу відвідало багато відомих гостей того часу: радник Леон Коханський, радник Антон Фіріх, інженер Генрик М'яновський, меценат Ісаак Заячковський, газан Малецький із Вільна, Йозеф Заячковський і Давид Новицький із Трок, Александер Фіркович та Захарій Шпаковський із Луцька.

Наприкінці травня 1929 р. святиню відвідали: Серая Хан Шапшал (гахан караїмів у Польщі), газани Шемай Фіркович із Трок та Рафал Абкович із Луцька. Для галицької кенаси від луцьких караїмів було подаровано сувої Священної Біблії.

Великий вплив на архітектурне оздоблення кенаси мали караїмські реформи. Місцева преса про це писала так: «…Із часів, коли було обєднано чотири караїмські громади Польщі (Галич, Луцьк, Троки та Вільно) в одну єдину із центром у Вільні, і обрано Серая Шапшала гаханом. Від тоді було впроваджено ряд караїмських реформ, метою яких було – викинути із караїмізму все, що виросло з єврейського кореня, що могло б вказувати на найнезначніші зв’язки з євреями.

У жовтні 1933 р. не оминуло це і караїмський храм. Перебуваючи декілька днів у Галичі, газан Фіркович впровадив деякі зміни в інтер'єрі та екстер’єрі святині. Вже більше сто років від того часу, коли газан Леонович побудував кенасу, на її фасаді було видно зірку Давида, а на вікнах святині були різнокольорові шибки викладені у формі тієї ж зірки Давида. Всередині божниці стояв пюпітр-амуд, а по обох сторонах від нього два великі менори (семисвічники). В останніх днях, зірка Давида зникла із святині, вікна перероблені, амуд із менорами винесено з кенаси. Після такого новаторства, яке радикально змінювало характер караїмізму, місцевий газан Абрагамович, на знак протесту, склав свої повноваження газана…».

Після окупації Галичини радянською владою у релігійному житті караїмів відбувається значний спад.

У 1944-45 рр. галицьким газаном був Шулімович Мойсей Шаланович, 1882 року народження, освіта – 6 класів. За словами Яніни Єшвович, молодим караїмам було заборонено ходити до святині, оскільки вони тоді належали до піонерської та комсомольської організацій. У листі до Шапшала, в 1948 р. Зарахович згадував, що більшість членів громади відвідували службу у кенасі.

30 травня (субота) 1959 р. караїмську громаду у Галичі відвідав представник Ради у справах релігійних культів при Станиславівському виконавчому комітеті. Він провів розмову із газаном Мойсеєм Шулімовичем. У процесі розмови було виявлено, що на молитовному зібранні було 4 віруючих, а через 5 днів газан надав список на 28 віруючих, серед яких 19 жінок.

Віковий склад наступний: віком до 25 р. – відсутні від 25 до 40 р. – 1; від 40-50 р. – 5; від 50-60 р. – 8; більше 60 р. – 14. Сусідніх груп чи людей цього релігійного культу вони не знають, головного релігійного центру також не знають, і не знають початку діяльності своєї релігійної групи. У роки тимчасової німецької окупації релігійну групу ніхто не тривожив.

Молитовний дім їх кам’яний, перекритий бляхою, висота його наближена до 2-х поверхового будинку, розмір невеликий, близько 50 м. Час його будівництва не знають. Говорять, що перед пожежею, від якої у роки Першої світової війни згорів дах будівлі, на дощатому облицюванні під дахом було написано «1836 рік». Стан будівлі добрий. Всередині споруди стоять у три ряди лави для сидіння віруючих із проходом по середині до місця, де знаходиться Тора. У лавах є спеціальні пристосування для зберігання молитовників та одягу віруючих при літургії. Всередині будівлі до дверей прикріплена горнятко для грошового збору.

Після зустрічі перевіряючий із обласного виконавчого комітету підсумував: дана релігійна група не проявляє антирадянської діяльності; віруючі цієї релігійної групи вимирають, причиною цього є родинне змішування, яке допускається сімейним шлюбом між родичами.

У 1960 р. караїми почали писати листи до Ради по справах релігійних культів обласного виконавчого комітету та приходити на прийом до голови обласного виконавчого комітету П. Ф. Кайкана для того, щоб їх зареєстрували, як релігійну групу караїмів, де вони показали список віруючих на 28 осіб. Після перевірки всіх цих матеріалів на місці зясувалось, що список фіктивний, оскільки їх кількість становила тільки 5-6 старих караїмів. У реєстрації їм було відмовлено, не зважаючи на те, що минулого року до Галича приїзджав старший духовник караїмів Фількович Семен Адольфович, який знову піднімав дане питання. Він запропонував групі віруючих добиватися їхньої реєстрації. Але все вже було остаточно вирішено.

На засіданні виконавчого комітету Галицької міської Ради депутатів трудящих було підняте питання про передачу культового будинку караїмів по вул. Щорса, №13 (таку назву Караїмська вулиця носила в період УРСР) – Галицький рембуддільниці. Згідно протоколу №17 від 30 вересня 1960 р., надавалося наступне пояснення: у зв'язку з відсутністю в м. Галич релігійної громади караїмів їх культовий будинок по вул. Щорса не є зареєстрованим у Станиславівському облвиконкомі і в цьому будинку після Вітчизняної війни не проводяться релігійні обряди, його ніхто не ремонтував, а сама споруда знаходиться на території Галицької рембуддільниці. Після цього Виконком міської Ради депутатів трудящих приймає рішення – передати культовий будинок караїмів Галицькій рембуддільниці під використання для виробничих цілей. Цікавим фактом є те, що у засіданні приймала участь караїмка Гелена Єшвович (6.09.1894-22.12.1970 рр.), дочка Мойсея та Амалії Єшвовичів. Згодом комітетом районної Ради депутатів трудящих було повторно підтверджено рішення міської ради.

10 жовтня 1960 р. виконавчий комітет районної Ради депутатів трудящих приймає рішення – затвердити рішення виконкому Галицької міської Ради депутатів трудящих та передати приміщення колишнього культового будинку караїмів Галицькій рембуддільниці для виробничих цілей.

Перед закриттям святині, Галущак Іван Амброзійович (голова районної Ради депутатів трудящих) попередив громаду про закриття кенаси. Саме він і запропонував галицьким караїмам таємно винести все цінне. Вони взяли з храму священні сувої Закону, підсвічники, вишивки, атрибутику. Найоб’ємнішим був чотирьохметровий вівтар, який вночі перевезли на околицю Галича та заховали у будинку караїмки Зайончковської Сабіни Самойлівни.

Не зважаючи на закриття кенаси, караїми продовжували звертатися до обласного комітету щодо реєстрації їх громади та храму.

У 1960 р. було порушено клопотання перед Радою по справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР і перед обласним виконавчим комітетом невеликої групи караїмів з м. Галича про відкриття їхньої кенаси, яка уже декілька років перебувала закритою. Їм було відмовлено. Після 1961 р. їхні клопотання припинились, а молитовний будинок було передано для використання промкомбінатом.

За словами місцевого старожила та колишнього начальника Галицького РЕМу (1968-2002 рр.), Нестеренка Миколи Павловича, в Галичі у 1966 р. був організований Галицький РЕМ. Директором Галицького РЕМу був призначений Павлиш Григорій Андрійович. Контора (адмінбудинок) РЕМу знаходилася у колишній кенасі. За вказівкою одного із керівників тогочасної влади, приміщення молитовного будинку було переобладнано під адмінбудинок Галицького РЕМу. Через два роки директором РЕМу став Микола Нестеренко.

У конторі розміщувалися: кабінети контролерів, завідувача технагляду, туалет, бухгалтерія, кабінет інженерно-технічної служби, приймальня, кабінет головного інженера, кабінет начальника та інші.

Внутрішні розміри споруди становили близько 6х11 м., а товщина стін близько 70 см. Дах будівлі двосхилий із бляхи. На фронтоні будівлі були частково збережені архітектурні елементи. Споруда мала двоє дверей: перші - автентичні (на східному фасаді), якими не користувалися, оскільки вони були закритими; другі (на західному фасаді) – діючі і були пробиті при перебудові.

Окрім контори, на території Галицького РЕМу знаходилися – майстерня, гаражі та бензозаправка. Вїзд на територію був із північно-західного боку.

У 1980-х р. контору РЕМу перенесли до с. Залукви, а покинуту споруду робітники використовували як склад на майданчику під будівництво дев'ятиповерхівки.

З досліджень журналіста А. Матвійчука дізнаємося, що ініціатива будівництва багатоквартирного житлового будинку у Галичі виникла ще на початку 1980-х рр. у районного керівництва. Проте важко пояснити нестримне бажання звести три дев'ятиповерхові типові будинки у серці міста, у зоні регульованої забудови пам'яток архітектури і це тоді, коли три-чотириповерхових споруд у Галичі було дуже мало.

Розробкою проекту займалися «Атомтеплоелектропроект» та будівельне управління Бурштинської ДРЕС. 13 січня 1982 р. проект був затверджений Держбудом УРСР. Можливо, в обласному відділі архітектури засумнівалися, що вчинили правильно, бо у травні наступного року проект був поданий на розгляд архітектурно-технічної ради Івано-Франківського філіалу республіканського інституту «Діпромісто», яка рекомендувала обмежити висоту будинків п’ятьма поверхами для того, щоб це змогло зберегти природно-ландшафтні характеристики цієї частини міста, його силуету й панорами.

Було рекомендовано вести будівництво блок-секціями, виготовленими з урахуванням архітектурних традицій та національного колориту. Проект декілька раз відправлявся на доопрацювання, оскільки він знаходився на низькому архітектурному рівні. Проте вищевказані зауваження не входили до планів галицького керівництва і без зайвих вагань розгорнулося будівництво.

Для звільнення майданчика під дев'ятиповерховий будинок було зруйновано кенасу, яка чомусь випала з поля зору інспекції по охороні пам'яток архітектури і не була взята на облік як пам'ятка. І справді, згідно рішення обласного Виконавчого комітету, № 475 від 21 жовтня 1958 р., тоді на балансі в обласному відділі будівництва та архітектури було лише дві пам’ятки: костел Пресвятої Діви Марії (тепер Галицький районний народний дім) та церква Різдва Христового. Завідувач Галицьким райвідділом культури, як виявилось, телефонував до обласного краєзнавчого музею, повідомляв, що зноситься кенаса, проте представники музею так і не виїхали до Галича.

А за цей час храм караїмів поквапилися знести. У 1985 р. споруду зруйнували, а позаду неї почали будувати дев'ятиповерховий будинок. Коли у другого секретаря Галицького райкому комсомолу Романа Грибика поцікавилися чому її знесли, то у відповідь почули: «…Нею вже давно ніхто не цікавився, а останні роки вона взагалі була пристосована під господарство районної електромережі. Я сам бачив з вікна райкому, як її розвалювали...».

Із слів бригадира монтажників, який безпосередньо працював на об’єкті дізнаємося: «А ми зробили, як наказано. Начальству видніше… Хоч невідкладної потреби зносити її не було. Кенаса стояла, трохи дальше. Ніхто ж не попереджав...». Єдиним що збереглося від святині – це її фундамент, який тепер є законсервованим та її внутрішній інвентар, який зберігається у Музеї караїмської історії та культури.

У 2005 р. було розроблено Генеральний план розвитку Національного заповідника «Давній Галич», згідно якого фундамент караїмської кенаси ввійшов у комплекс об’єктів культурної спадщини Заповідника. Наказом Міністерства культури України від 05. 04. 2011 р. № 207/0/16-11, фундамент було взято на державний облік, як пам'ятку археології місцевого значення, охоронний номер 1365 – ІФ.

Станом на 2022 р., Галицьким комунальним підприємством «Капітальне будівництво» розроблений ескізний проект «Пам'ятний знак караїмів по вул. Караїмській в м. Галич Івано-Франківської обл.». Даний проект передбачає ознакування місця колишньої кенаси, як центру духовності та культури галицьких караїмів.

Продовження в наступній публікації.

Володимир Козелківський, дослідник міської історії

Андрій Чемеринський, Почесний краєзнавець України


Переглядів: 209 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024