Загальновідомо, що Галичина була хоча й не пріоритетним, але досить важливим театром військових дій на протязі всього часу Першої світової війни з початку Галіційської битви. Водночас Галичина зазнала неймовірних матеріальних, соціальних, людських втрат на протязі всього часу війни через те, що фронти кілька разів переходили туди й назад майже всією її територією. Рогатинщина також у прямому значенні цих слів «опалена тією війною» – тотальна недовіра до українців австрійської влади як до потенційних зрадників та звинувачення їх у військових поразках австрійської армії під час першого етапу війни, в результаті яких австрійська армія до кінця війни так і не змогла повною мірою відновити свою боєздатність та бойовий дух військ; репресії проти українців-москвофілів та їх поміщення у концентраційні табори («Талєрґоф» та інші) австрійською владою; розстріли без суду і слідства українців, які самоназивалися русинами, вже не кажучи про руйнування українських господарств, осель та знищення рухомого та нерухомого майна. До того ж, як нам видається, в результаті цієї війни Рогатинщина була буквально «виштовхнута» з аграрного суспільства в суспільство модерне. Однак не зважаючи на це, нових загальних та спеціальних досліджень періоду Першої світової війни не тільки щодо Галичини, а й Рогатинщини немає. У цій короткій роботі ми хотіли б торкнутися одного епізоду щодо використання крупнокаліберних гармат австро-угорською армією на території Рогатинщини. Як відомо, за результатами Галіційської битви в серпні-вересні 1914 року, австрійські війська залишили Галичину, а фронт зупинився глибоко у Польщі та в Карпатах. Після Горлицького прориву у травні 1915 року, фронт з вересня 1915 року до серпня 1916 року стабілізувався далеко східніше Рогатинщини на р. Стрипі. Тиша на фронті продовжувалась фактично з листопада 1915 року до червня 1916 року. Однак, з 4 червня 1916 року, а на південному відтинку фронту з 7 червня 1916р., не зважаючи на спротив російського генералітету із Генерального штабу російської армії, розпочався Брусиловський прорив – єдина військова операція тієї війни, яка названа власним іменем військового діяча. Спочатку російським військам, через раптовість нападу, вдалося потіснити австрійські війська та війська союзників в районі Луцька й просунутися вглиб Галичини на тому відтинку фронту на десятки кілометрів. Це змусило німецьке та австро-угорське командування зняти з західного й італійського фронту та перекинути на Східний фронт німецькі, турецькі, боснійські військові частини для допомоги австро-угорським військовим частинам в Галичині. Після цього на деякий час вдалося зупинити просування російської армії після початкових військових успіхів прориву. Однак російська армія відбила всі контратаки та 5 липня 1916р. знову перейшла у наступ. На Рогатинщині по лінії присілка Липиці Горішньої Цюцьків, Липиця Долішня, Свистільники, Більшівці, Галич оборону тримали німецькі, австрійські, турецькі, боснійські та угорські військові частини. 5 вересня командувач Південною армією генерал Ф. Ботмер[1] наказав загнути фронт турецького корпусу з-над Золотої Липи до річки Нараївки, в результаті перегрупування північне крило турецького корпусу сусідило з 55-тою дивізією піхоти, що розміщувалася на Бережанщині та до складу якої входив легіон Українських Січових Стрільців, а південне крило сусідило з баварцями біля Цюцькова та Липиці Долішньої. Коли у листопаді 1916 року бої затихли і сторони конфлікту знову перейшли до позиційної війни аж до часу так званого «прориву Керенського» у 1917 році, фронт на Рогатинщині стабілізувався на цих позиціях. Після стабілізації фронту до передової було проведено кілька вузькоколійок (наприклад, така вузькоколійка йшла по долині Цюцькова) по якій вчені собаки, щоб зменшити імовірність втрат у живій силі, тягали на передову солдатам продовольство, а також вагонетки, дрезини з необхідним спорядженням та вантажами. Імовірно, саме в 1916 році на передову між Верхньою Липицею і Жовчевим австрійським командуванням було доставлено важку мортиру фірми «Шкода», яку ще називали «Шланке Емма» (тобто худа Емма) – найбільшу крупнокаліберну гармату австрійської армії. Для доставки гармати на передову було побудовано залізничну станцію в урочищі Склеписько, адже для транспортування залізницею гармата досить просто розбиралась на три великі частини: ствол, лафет і платформу. Ця гармата була жахливою зброєю, адже на початковому етапі війни вона була однією із найпотужніших гармат серед усіх артилерійських систем. При цьому гармата досить ефективно використовувалась як на Західному так і на Східному фронтах. Існували модифікації гармати М11 і М16. Щодо модифікації М11 застосовували найменування «Morser» (мортира). Проект М11 було почато в 1905 році, а перший прототип гармати було побудовано у 1908-му. В 1916 році з’явилася нова модифікація цієї гармати, більш важка, але й більш далекобійна – М16. Необхідно однак врахувати, що ідентичним позначенням М16 також позначали важку гаубицю калібром 42 см.; гаубицю калібром 38 см.; важку гармату 35 см., а також важку гармату 24 см. Гармата М11 інтенсивно випробовувалась в 1911 році і цього ж року була прийнята на озброєння під офіційною назвою «30,5 sm M11 Morser». Технічні характеристики гармат М11 та М16 були такі: вага гармати M11 – 20,88 тонн, кут вертикального наведення +40° +75°; кут горизонтального наведення +120°; вага снаряду – 287 кг; початкова швидкість снаряду – 407 м/с; максимальна дальність польоту снаряду – 11 км.; вага гармати M16, імовірно, також складала 20,88 тонн, мала кут вертикального наведення +20° +40°; кут горизонтального наведення 30°; вага снаряду – 710 кг; початкова швидкість снаряду – 770 м/с; максимальна дальність польоту снаряда – 31,5 км. Перше замовлення на 24 гармати M11було зроблене австрійською владою в 1911 році. На початку війни Австро-Угорщина мала 24 гармати М11, а на протязі 1915 року – вже 20 батарей М11, при цьому звичайна батарея складалась із 2-х мортир. Однак «Morser» могли застосовуватись і по одинці, що, імовірно, й мало місце на Рогатинщині. Щоб переконатись у вогневій міці гармати наведемо наслідки використання її гранати на підставі відомостей Д. Адаменка: граната М11 могла пробити 2 метри бетону й уразити солдатів, які переховуються у форті; ті, які виживали вимушені були покидати свої пости, бо гази і пилюка заполоняли каземати і коридори. При вибуху граната М11 робила яму 5-8 м. в діаметрі, а від її гранат не було захисту під приблизно трьома метрами твердого каміння та залізобетону. Тому справедливим є висновок про те, що проти прямого попадання снарядів М11 та «Великої Берти»[2] не могло встояти майже ніщо. На жаль, поки що не знаємо яка модифікація гармати «Morser», М11 чи М16 використовувалась на Рогатинщині. Для спостереження за передовою російських військ австрійське командування використовувало дирижаблі. Про використання великокаліберних гармат на цьому відтинку фронту місцеві жителі від старших людей зберегли неясні спогади про страшні руйнування спричиненні снарядами тієї гармати за лінією фронту. Є також відомості, що під час Другої світової війни якийсь німецький капітан розпитував місцевих людей про події першої світової війни в районі Липиць Горішньої та Долішньої, Жовчева та Свистільник. Ми висвітлили у цій публікації лише один незначний епізод тієї війни – попереду нові публікації, що, сподіваюся, привернуть увагу до цього періоду історії Рогатинщини більшої кількості дослідників.
[1] Фелікс Ботмер (1852 р.н.), граф, баварський генерал-полковник. З липня 1915р. – командувач Південною армією на Східному фронті, яка наступала між р. Бугом та Румунським кордоном. В червні 1916р. під час наступу Брусилова був вимушений відступити на лінію р. Золота Липа. В липні 1917р. за результатами наступу Керенського відкинув росіян за Збруч.
[2] Ще одна великокаліберна гармата часів Першої світової війни калібром 420 мм, але вже німецького виробництва. Р.Москаль, м. Харків | 
