До 140-річчя газифікації міста у 2013 році у Івано-Франківську відкрили «Газовий музей». Його облаштували у підвалі будинку на Ленкавського, який понад 100 років тому був адміністративним корпусом газового заводу. Нині газовики хочуть поповнити колекцію – за експонати обіцяють винагороду.
Екскурсію музеєм для «Репортера» провела прес-секретар ПАТ «Івано-Франківськгаз» Галина Цап. Експозиція розміщена у чотирьох невеликих залах. Кожен із майже півсотні експонатів – свідчення прогресу та газифікації Станиславова.
На вході зустрічає макет ратуші. Саме в ній у 1873 році прийняли рішення про будівництво першого у Станиславові та одного з перших в Україні газового заводу. Збудували його біля Валів на вулиці Газовій, нині Дністровській, навпроти сучасного продуктового ринку.
На початку штат газовні налічував менше 10 людей.
У 1900 році збудували новий завод – на сучасній вулиці Ленкавського, а тоді Фабричній. Його будівлі стоять і нині. Виробниче приміщення зараз винаймають в оренду різні фірми. Виглядає сумно. А ще два корпуси – на території «Івано-Франківськгазу».
«Газ тоді використовували виключно для освітлення вуличних ліхтарів, – розповідає Галина Цап. – Такі газові ліхтарі можна зустріти на старих поштівках міста. Першим газифікованим будинком стала ратуша, де провели газове освітлення. Потім освітили вокзал та інші будівлі».
Лише потім почали з допомогою газу освітлювати помешкання, а згодом і готувати їжу. Недоліком світильного газу було те, що він не мав запаху, каже Галина Цап, одоран тоді не додавали, бо ще не було такої технології, нещасні випадки траплялися частіше.
У кутку стоїть прототип автентичного ліхтаря. Його відтворили за старими зразками. На стінах – фото, які ілюструють, як понад 100 років тому користувалися газом. Зокрема, зображені газові праски на фабриці.
Галина Цап пояснює, так легше пояснити дітям принцип їх використання – до кожної праски була під’єднана газова труба. А нижче на стелажах – уже справжня газова лампа і газова праска початку 1900-х. Праска приїхала сюди з Харківської області. Такими ж користувалися і у Франківську, але знайти експонати на місці не просто.
«Це перші газові прилади, якими користувались у місті. Я найбільше люблю газову лампу – вона рідкісна, освітлювала якийсь із будинків у Франківську. Цю лампу приніс наш працівник – у них династія газовиків, тож лампа збереглася, – розповідає Галина. – Плафон розбився, але є фото, як він виглядав колись. Можливо хтось і не знає, що у нього на стриху зберігається газова праска і що вона для нас є цінною».
Каже, збирали експонати майже дев’ять місяців. Усі – подаровані. Наприклад, обленерго передало розвідні ключі 1900-х років, виготовлені в Америці. До пошуку експонатів долучилися всі працівники.
На двох підсвічених стендах – невеликі кольорові скельця із рекламою газових приладів. Їх зображення проектували у кінотеатрах під час показів на початку 1900-х, коли у побуті починали використовувати газові праски, плити, каміни та водонагрівачі. «Szybko i czysto» – пише, наприклад, на рекламі із зображенням вишуканої господині за прасуванням.
У наступній кімнаті – лічильники, від найстарішого до сучасних, сигналізатори газу. Найстаріший експонат і гордість музею – перший газовий лічильник 1896 року. Його подарував один із мешканців вулиці Шевченка, колись Липової.
«Чоловік прочитав у газеті оголошення про пошук експонатів для музею і зателефонував нам, – розповідає Галина Цап. – До речі, на Шевченка під час заміни газопроводу знайшли трубу, якою до ліхтарів транспортували світильний газ. Шматок товстої ще чавунної труби нині теж – один із експонатів».
Еволюцію труб – від перших до тих, які використовують нині, показали на стіні, аби їх порівняти: товсті чавунні, радянські, сучасні поліетиленові. А під ними – виставка сірникових коробок. Галина Цап каже, коли лише почалася газифікація природним газом у 1960-х, на сірниках друкували пам’ятки з правилами безпеки.
Як перші газові прилади виглядали у побуті, можна побачити у облаштованих у стилі того часу ванній кімнаті та кухні. Галя каже, коли на початку 1900-х почали освітлювати приміщення, це могли собі дозволити лише багатії.
Над металевою ванною – водонагрівач 1920-х років з душем. Його музею подарували львів’яни напередодні відкриття. В імпровізованій кухні є перша плитка на зрідженому газі, поряд з нею – газовий балон. На стіні для антуражу роздруковані з рекламних скелець плакати та висить старе радіо, яке більше нагадує велику чавунну тарілку. На столі – гасова лампа.
«Чого бракує найбільше, це газового холодильника. Це наша мрія, тож якби були охочі передати такий холодильник музею, ми готові його придбати, – говорить Галина Цап. – У кого є газові лампи, праски, плойки, ми радо приймемо в подарунок чи за винагороду».
Музей найчастіше відвідують групи школярів, студенти, делегації з інших міст та країн. Охочим відвідати музей достатньо зібрати групу з 10 людей і домовитись про екскурсію за телефоном 0342 58-62-80.
Ольга Суровська | 
