Ця будівля, імовірно, була збудована, як і римо-католицький костел Пречистої Діви Марії, у 1762-1775 роках відомим архітектором Речі Посполитої Бернардином Меретином. До захоплення Коломиї польськими військами це був церковний дім римо-католицької церкви (у перекладі з німецької мови), тобто плебанія. За спогадами Романа Печеніщука, за часів польської влади (до 1939 року) - канцелярія парафіяльного костьолу Діви Марії.
Під час Другої світової війни плебанія була трохи пошкоджена. Після закінчення цієї кровополитної війни трішки перебудували й розмістили там військову комендатуру, яка була огороджена величезним парканом. Згодом цю унікальну будівлю перетворили в житловий будинок.
За спогадами коломиянки Олександри Базюк, "Щодо будівлі, то пам’ятаю, що з західної сторони були великі, високі колони майже на два поверхи. Будівля жовтого кольору, з колонами. Там по розповідях лікаря Мунчека (покійний чоловік вчительки математики школи #1, сьогодні теж покійної Асі Яківни) жила якась багата пані. Там була якась цікава піч, яка розпалювалася внизу, а обігрівала всі кімнати першого і другого поверхів. Покійний Семен Емануілович жив в тому будинку якийсь час після війни і розказував цікаві речі і про бувшу власницю експропрійованого будинку, і про раціональну будівлю.
З його оповідань була вона знатного, багатого роду. Відмовилась від еміграції і поселилась в одному з своїх будинків, яких на Західній Україні було чимало. Із-за тяжкого та голодного життя, вибрала саме Коломию. Звичайно, що радянська влада забрала будинок, залишивши їй тільки одну кімнату. І по словах Семена Емануїловича Мунчека, завідуючого відділом переливання крові Коломийської ЦРЛ, кімната її була заповнена безліччю старих карток з видами нашого міста. Померла вона ще за часів його молодості, тоді, коли пан Семен, уродженець Варшави, після закінчення медичного інституту, почав працювати в нашому місті і отримав кімнату в цій будівлі".
Остаточно підтвердила спогади й мама коломиянки Ольги Зловт'юк: «…а там колони без арки, зверху балкон був. А перед сходами часто повністю вода стояла, а у воді росли кущі покручені, дещо містично так. (…) Пам’ятаю, дуже гарний будинок був, з колонами, круглими сходами, а перед ним кущі такі покручені. (…) І колись цей будинок дійсно був у жовтих тонах». Більшість коломиян пам’ятає, як навколо цієї будівлі росли дерева, розміщувалася криниця.
На жаль, у кінці 1970-х років, згідно з розповіддю відомого краєзнавця Василя Нагірного, плебанію повністю зруйнували з незрозумілих причин та на її фундаменті побудували РАЦС у радянському стилі: "А в глибині костельного подвір’я розміщувалося не менш монументальне творіння – плебанія польських пробощів з масивними колонадами, терасами і портиками. Невідомо тільки, для чого в радянський період її перепланували до невпізнання і перепрофілювали під палац урочистих подій". Як наслідок, ця будівля, яка функціонує зараз, майже повністю стерла з пам’яті коломиян шикарну та розкішну римо-католицьку плебанію. Я щиро сподіваюся, що з часом відновиться історія плебанії, оскільки ця будівля мала історичне значення та була досить унікальною.
Ілля Криворучко |
