Поціновувачі нашої історії досить чітко уявляють, як одягалися мешканці Станиславова початку ХХ століття, адже збереглося багато давніх світлин і поштівок. А от про одяг ХVII і ХVIIІ століть ми отримуємо інформацію лише з нечисленних портретів, спогадів сучасників, інвентарних описів та інших архівних документів. Тому особливо цікаво дізнатися, як же виглядали містяни у ті давні часи і які модні сукні приміряли «прабабусі наших прабабусь».
Вулична мода Станиславова
Вулична юрба у Станиславові на зламі ХVII і ХVIIІ століть була строкатою, бо вже тоді тут мешкали люди різних національностей і соціальних прошарків. Сірі свитки ремісників і селян перемежалися з чорними єврейськими халатами та кунтушами і жупанами багатших містян. Бідніші міщани – ремісники, дрібні купці – були в основному вихідцями з сіл, тому продовжували носити в місті трохи змінений традиційний одяг. Аж до кінця ХVIIІ століття одяг таких міщан містив у собі давньослов’янські компоненти – довга сорочка, схожа на туніку, яку носили навипуск і оперізували широким поясом. До неї чоловіки вбирали штани, а жінки – спідницю у вигляді прямокутного відрізу тканини. Верхнім одягом була свита з клинами по боках, прямою спинкою і довгими вузькими рукавами. Її також носили з поясом.
Якщо селяни переважно носили лише сорочку та штани, то міщани поверх сорочки вдягали верхній одяг. До речі, сорочок у них було цілих дві – одна з простого полотна, натільна, а інша, гаптована, одягалася зверху. У ХVII столітті міщанам законом заборонялося володіти коштовностями, дорогими тканинами та хутром із рисі, соболя, горностая та чорної лисиці. Пізніше ця заборона була знята, і соціальна різниця в одязі мешканців міста в основному прослідковувалася в якості тканин. Міська біднота шила одяг із домотканих матеріалів, а серед майна заможніших мешканців частіше траплялися дорогі привозні тканини.
Одяг багатших міщан шився на зразок французької, а пізніше англійської моди, яка була представлена і в одязі місцевої шляхти. Проте частина дрібної шляхти дотримувалася давніх строїв майже до кінця ХVIIІ століття. Відстоюючи свої давні традиції та вольності у боротьбі з прагненням королів та магнатів до абсолютної влади, дрібна шляхта виступала проти чужоземних впливів та залишилася вірною традиціям.
Серед декору особливу роль відігравало гаптування. У Галичині ще у ХVII столітті вишивання золотистими, сріблястими і шовковими нитками набуло такого великого розвитку, що згодом виокремилося в окреме гаптярське ремесло. Бідніші міщани прикрашали свій одяг вишивкою гладдю, стебнівкою, виконаною шовковими нитками без вкраплень золотистих і сріблястих ниток. Їх зазвичай використовували для декорування одягу еліти. Одяг прикрашали також різнобарвними і золотистими шнурками, тасьмою, ґудзиками різної форми, мереживом, яке пришивалося на манжети, головні убори, фальбанки.
Виробництво одягу і тканин
Виробники одягу, взуття і тканин діяли в Станиславові з самих початків міської історії. Організація станиславівських ремесел опиралася на численні цехові привілеї, видані Андрієм та Юзефом Потоцькими у XVII столітті та першій чверті XVIII століття. Один за одним з’явилися цехи шевців (4.09.1664 р.), кушнірів (12.06.1672 р.), ткачів (12.06.1672 р.), кравців (12.06.1672 р.), виробників полотна (22.05.1686 р.).
Більша частина міщан шила свій одяг із тканин, виготовлених у місцевих ткацьких цехах, а широкий вибір дорогоцінних привізних матерій забезпечував потреби аристократії. Архівні матеріали також свідчать, що провідною галуззю домашнього ткацького промислу було виготовлення полотняних виробів – різних сортів лляного та конопляного полотна, а також сукна. У формах та крої міщанського одягу було багато спільного з селянським.
Є дані про те, що вже у XVIIІ столітті в Станиславові вироблялися й цінні тканини – шовкові, узорчасті, золотисті. Обов’язковим компонентом одягу шляхти були пояси. В XVII столітті у моду ввійшли широкі перські пояси, виткані з шовкових, золотистих і сріблястих ниток. Склавши такий пояс навпіл по ширині, шляхтич кілька разів оперізував ним талію і зав’язував так, щоб краї пояса вільно звисали. В результаті захоплення шляхти перськими товарами на території тодішньої Речі Посполитої почали з’являтися фабрики, які виготовляли товари за перськими технологіями. Вони називалися персярнями. Подібна фабрика з’явилася близько 1740 року також і в середовищі станиславівських вірмен при великій підтримці гетьмана Юзефа Потоцького. 1744 рік уважається часом розквіту станиславівської персярні. Але, на жаль, від неї не лишилося жодного виробу, хоч, наприклад, збереглися тогочасні пояси іншого виробника з маркою «Висzacz» і зображенням коня. До наших днів дійшов лише опис кількох шовкових поясів, що належали до типу «стамбульських».
У Станиславові з шовком працювали вірмени й перси, які ткали двосторонні пояси для святкового одягу. У місцевій персярні вірменин Домінік Місюрович створив найбільший центр із виготовлення поясів у всій Речі Посполитій. Він також заснував своєрідну школу майстерності, де в середині ХVІІІ століття пройшов вишкіл видатний майстер Ян Маджарський, який певний час мешкав в Угорщині, а згодом у Константинополі. На батьківщині його звали Ованес Маджаранц. Ім’я ткача було переінакшено на місцевий манер, бо залишок життя він провів на українських та білоруських етнічних землях у межах Речі Посполитої. Відомо, що князь Міхал Радзивіл у 1757–1758 роках відрядив на стажування до станиславівської персярні двох ткачів – Томаша Хоєцького та Яна Гадовського. У той час не тільки процес навчання в іменитих майстрів мав величезне значення, а й оволодівання навичками роботи на устаткуванні. Особливою заслугою Ованеса Маджаранца стало впровадження верстатів за типом перських і турецьких, які на той час неможливо було вивезти з Туреччини навіть контрабандою. За тамтешніми законами технологія виготовлення поясів трималася у секреті, а вивіз обладнання міг загрожувати навіть стратою.
Мода «вершків суспільства»
На основі міщанських інвентарних описів можна стверджувати, що багатші міщани, крім убрання, шитого за західною модою, мали в своєму гардеробі й жупани, делії, кунтуші, що стали традиційним одягом для галицької еліти. Назви цього одягу часто повторюються в переліках майна і свідчать про його широке використання. Делія – це зимовий верхній одяг, довга шуба з хутра ведмедя або вовка. Така шуба підшивалася сукном і мала дуже довгі рукави. Делія не застібалася, а носилася наопашки. Кунтушем називали верхній одяг, що напинався поверх жупана. Шився з дорогого кольорового сукна, з великими прорізами для рук і довгими «фальшивими» рукавами. Жупани й кунтуші збереглися в побуті галицьких міщан аж до кінця ХІХ століття. Нижній одяг –жупан – завжди був світлого кольору, а верхній – кунтуш – темного.
Ще одним видом верхнього вбрання, поширеного серед знаті та заможніших міщан, були киреї. Кирея – довгий верхній одяг без рукавів, із хутряним або сукняним коміром. Кирея нагадувала плащ і виготовлялася переважно з сукна. Її найчастіше вдягали, сідаючи на коня чи у карету. Кирея була ознакою заможності, певного соціального статусу. Шляхтичі разом з киреєю носили шаблю, а міщани ходили з палицями. Киреї дрібної шляхти та міщан не були підшиті хутром, такий одяг зазвичай носили багатші шляхтичі.Цікаво, що володарі Станиславова на портретах теж зображені у киреях. Наприклад, Юзеф Потоцький убраний у розкішну темно-червону кирею, підбиту хутром чорної лисиці і прикрашену гаптуванням та коштовною защіпкою. Його дружина Вікторія Ліщинська носить сукню з вузьким ліфом за модою того часу, прикрашену золотистим гаптуванням і мереживом, а також червону кирею, підбиту горностаєм.
У ХVII столітті у країнах Західної Європи запанував стиль ренесанс. У Галичині його вплив був помітним лише в окремих деталях одягу вищих кіл суспільства, а багато елементів одягу залишилися традиційними. Верхнім одягом шляхти і заможних міщан залишався сукман (довгий сукняний жакет), жупан, доломан (довга куртка, прикрашена шнурками), поверх якого одягали делії, кунтуші, шуби, ферезії. Ферезія – це довгий приталений плащ із широкими рукавами, облямований хутром та прикрашений петлицями.
Мода стилю бароко, що поширилася в Галичині в другій половині ХVIIІ століття, а потім і стиль рококо створили новий вигляд костюма. В моду ввійшли нові види тканин та прикрас. Жіночі та чоловічі вбрання того часу вирізняються приталеним кроєм. У костюмах панівних верств використовувалася велика кількість декоративних елементів – шнурків, стрічок, мережива, вишивки. Це свідчило про те, що тодішні модники дбали передусім про привабливість одягу, а не про його зручність.
У кінці ХVIIІ століття серед аристократичних кіл усе більшої популярності набирає одяг, шитий за західними зразками. Жіночі сукні того часу витримані у химерних стилях бароко і рококо, що були тоді популярні у Європі. На зламі ХVIIІ і ХІХ століть вони стають більш простими і строгими за формою. Однак у середовищі галицької шляхти та магнатів збереглися деякі традиційні особливості крою, декорування суконь, верхнього вбрання та головних уборів. Модні сукні заможних галицьких шляхтянок та міщанок складалися з двох частин – ліфа, який щільно облягав тіло, та широкої спідниці на каркасній основі з металевих прутів, обтягнутих полотном. У другій половині ХVIIІ століття спідниці стають ширшими і набувають овальної форми. Силует таких суконь був досить чітким і ґрунтувався на ефектних контрастах стилю рококо. Таким чином, частина галицького панства носила одяг іноземних фасонів, злегка змінений відповідно до місцевих традицій. Цінність таких суконь полягала передусім у дорогих тканинах.
Як бачимо, у давні часи панування того чи іншого модного стилю тривало довго, однак у ХІХ столітті мода стала більш динамічною. На початку ХІХ століття в одязі галичан простежувалися елементи античності і готики, які впізнавалися в орнаменті тканин, кольоровій гамі, декорі. В 1838 році мандрівник Йоган Коль відвідав Львів і Станиславів і відзначив, що тутешні мешканці «одягаються тепер по-французьки або по-німецьки». Проте у Львівській науковій бібліотеці імені Стефаника є близько тисячі малюнків, які зображають мешканців Польщі, Литви та Західної України у 1830 році. Серед численних типів селян і міщан є й кілька акварелей із мешканцями Станиславівського округу. З цих малюнків видно, що консервативні місцеві мешканці носили свитки, жупани й кунтуші, тобто навіть у 1830 році здебільшого надавали перевагу моді ХVIIІ століття.
Олена БУЧИК |
