Історія Ольги Ільків – маленької 98-річної жінки з сивим волоссям і залізними нотками у голосі, розповідає ВВС.

70 років тому пані Ольга була зв’язковою головного командира Української повстанської армії Романа Шухевича. Разом із новонародженою донькою, наражаючи себе на небезпеку, вони були прикриттям для лідера УПА в конспіративній квартирі на Прикарпатті.

У її житті було оунівське підпілля, фальшиві імена, переховування, ув’язнення у Володимирському централі, катування і розлука з дітьми.

Ольга Ільків народилася 1920 року у Стрию. До Організації українських націоналістів вступила 30 червня 1941-го.

У розпал війни, у квітні 1943-го, вона вийшла заміж за керівника стрийського надрайонного проводу ОУН Володимира Лика.

Вже по закінченні Другої Світової війни, у підпіллі у 1946 році, у неї народилася донька, з якою вона переховувалася по конспіративних квартирах.

Саме через народження доньки, згадує пані Ольга, у жовтні 1946-го її давня знайома Катерина Зарицька запропонувала очолити конспіративну квартиру для одного з командирів УПА.

Щоб відвернути підозру, люди, у яких мав проживати командир, повинні були створювати видимість нормальної сім’ї – мати дітей, займатися домашніми справами.

Ольга разом з новонародженою донькою Дзвінкою, мамою Розалією і зі зв’язковою Катериною Зарицькою переїхали у село Княгиничі Рогатинстького району, де у приміщенні колишньої пошти облаштували житло зі сховком.

Засекреченість була такою, що спочатку Ользі Ільків навіть не назвали імені людини, яку вона має переховувати. Вночі до хати прийшов чоловік – ним виявився головний командир УПА Роман Шухевич.

За легендою, у хаті проживали лише жінки, вони були кравчинями і, на перший погляд, вели звичайне життя у селі – готували їжу, виховували дитину, прали пелюшки, зрідка шили.

Але за закритими фіранками у конспіративному помешканні все було інакше – вони мали фіктивні документи, кодові імена і паролі на випадок загрози. Так, провідник УПА отримав жіноче ім’я “Марійцуня”, щоб ніхто у селі не почув, що тут живе чоловік.

У будинку був таємний бункер під підлогою, на ляду якого висипали картоплю, ще один сховок для Шухевича був за стіною.

Вночі до них приходили охоронці і зв’язкові. Ольга їздила до сусідніх сіл за продуктами і виконувала завдання зв’язкової Шухевича – отримувала гроші, передавала записки, організувала інші конспіративні квартири.

Шухевич керував підпіллям, а ще багато читав, допомагав жінкам по господарству, викладав їм англійську і колихав на руках маленьку Дзвінку:

“Шухевич був чоловік простий в обходженні. Любив жартувати. За всім пильнував, у всьому мав бути порядок, але атмосфера у помешканні була дуже дружня”, – згадує пані Ільків про Шухевича.

У будинку у Княгиничах часто лунали дискусії про історію і долю України, тут друкували статті і щодня робили зарядку.

А ще тут одного разу святкували весілля – Ольга Ільків фіктивно “побралася” з охоронцем Шухевича Любомиром Полюгою, який теж мав фальшиві документи.

Все для того, щоб зберегти конспірацію і пояснити у селі той факт, що жінка була вагітною, а в хаті, за легендою, чоловіки не жили. Зв’язкова Шухевича перед цим таємно з’їздила на зустріч зі своїм чоловіком – повстанцем Володимиром Ликом.

Наприкінці 1947-го до рук радянської влади потрапила зв’язкова, яка могла видати місце перебування Романа Шухевича. З конспіративного житла у Княгиничах всім його мешканцям довелося тікати. Ольга Ільків продовжила діяльність у підпіллі, але Романа Шухевича з того часу більше не бачила.

За кілька місяців вже на іншій конспіративній квартирі Ольга народила сина Володимира. Навесні 1948-го загинув її чоловік. Він так ніколи і не бачив сина.

Пані Ольга згадує, як отримала від Шухевича листа, де він підтримував її ідею переїзду на Донбас і пропонував продовжити справу підпілля вже на сході країни, щоб у повстанців там була своя людина.

Напередодні від’їзду, у березні 1950-го, Ольга Ільків вирішила поїхати на конспіративну квартиру до Львова, щоб попрощатися з подружками. З цієї мандрівки вона вже не повернулася.

У помешканні на Ольгу чекали співробітники Львівського УМДБ (Міністерство держбезпеки СРСР). Її схопили.

Під час арешту вона мала при собі ампулу з отрутою і листок з адресою іншої підпільної квартири. Ольга Ільків обрала з’їсти адресу, щоб не розсекретити українських підпільників.

Жінку повезли у тюрму на Лонцького, нині там Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів. Почалися катування – Ольгу били, не давали спати і примусили випити отруйну речовину. До в’язниці відправили її маму і сестру, сина Володимира і доньку Дзвінку забрали до дитбудинків, їхні імена змінили, а Ользі сказали, що вона більше ніколи не побачить дітей.

Вже у в’язниці вона дізналась, що сховок Шухевича розкрили. Головний командир УПА загинув під час перестрілки у селі Білогорща 5 березня 1950 року.

У 1953-му році їй вдалося відправити з в’язниці листа до одного з львівських дитбудинків. Звідти прийшла відповідь. Директор дибудинку на свій страх і ризик відповіла ув’язненій – діти знайшлись.

Після смерті Сталіна у в’язницях переглядали справи “бандерівців”, але, як згадує пані Ольга, “покаятися вона не змогла “, її залишили в ув’язненні.

Вже не Дзвінка і не Володимир, а Бойко Віра і Бойко Андрій росли у дитбудинку. Вони дуже довго не бачили мами, але від неї зрідка приходили листи.

Ольга Ільків побачила своїх дітей лише через 14 років. Поки вона була в ув’язненні, померла її мама Розалія.

Ольга Ільків кілька разів приїжджала у Княгиничі. У 2005 році тут відкрили пам’ятник Роману Шухевичу.

Спогади Ольги Ільків про Шухевича увійшли до літопису УПА. Про її життя зняли кілька фільмів, а ще вона написала вірш, який став відомою серед повстанців піснею – “Повстанське танго”.

Зараз за пані Ільків у Львові доглядає її син Володимир, з яким її колись розлучили. Він слухає розповіді матері про підпілля і також спілкується з журналістами.

“Вони всі тоді у Княгиничах розуміли, що наражалися на небезпеку. Ті, хто переховували повстанців, завжди були під загрозою – жінки, дитина, стара пані. Але для того і створювалась конспіративна квартира, щоб не викликати підозри. Це було підпілля. Якби виявили, що там живе Шухевич, то всі були б репресовані, але потім воно так і вийшло”, – каже Володимир.

У колись конспіративному житлі Романа Шухевича у Княгиничах зараз працює музей.