Особливе місце серед творів, виконаних в техніці перегородчастих емалей, належить хрестам-енколпіонам. Деякі дослідники виділяють їх у самостійну групу в родині споріднених пам’яток, вважаючи найрідкіснішими.
Енколпіон – це хрест-складень для зберігання всередині мощів святого, зображення якого є на однім з боків хреста. Він має лицьову та зворотну сторони, відмінні за побудовою і характером зображення. Лицьова сторона має по одному вушку у нижній і верхній частині хреста, а зворотна – по два вушка, між які входять вушка лицьової стулки, що скріплюються. Таким чином, легко розрізнити, де верхня, а де нижня стулка. На лицьовій стороні завжди розміщувалося головне зображення, а на звороті – другорядне. Енколпіони носили поверх одягу.
Вивчення хрестів-енколпіонів та інших натільників дає уявлення про технічні особливості давньоруського ремесла, про торгівлю і зв’язки з сусідніми країнами. Детальне вивчення таких виробів художнього литва зробив Б.Рибаков у праці «Ремесло Давньої Русі». Він дослідив 342 енколпіони, що дало змогу дійти важливих висновків стосовно локалізації походження хрестів та місця їх виробництва. Ці місця Рибаков зводить переважно до Києва. За останні роки археологічні дослідження й численні знахідки ремісничих майстерень в окремих регіонах Русі, багаті знахідки нових енколпіонів розширюють регіон виробництва таких виробів.

При археологічних розкопках у Крилосі, що їх здійснював Ярослав Пастернак 1940-1941 рр., виявлено, зокрема на Золотому Тоці, декілька хрестів-енколпіонів та хрестиків. Хрести-енколпіони були різної величини. Найбільшого з них рамена закінчувалися прямокутно, що вказує на його раннє походження – Х ст. Збереглася тільки одна верхня стулка, де в центрі розміщено рельєфне зображення Богородиці з піднятими руками. Інший енколпіон більшого формату, із заокругленими раменами, має в центрі зображення постаті пророка Іллі зі звитком в руках та святими в медальйонах на кінцях рамен. Збереглася також лише одна стулка. На лицьовій стороні – рельєфне зображення Розп’яття з монограмами Хреста. Такі енколпіони зустрічаємо в регіонах Києва, Чернігова, Могильова та інших давніх міст. Ярослав Пастернак знайшов тоді ще 8 менших односторонніх хрестиків, а до деяких з них – кам’яні формочки. Рідкісним є ажурний хрестик в колі, з поперечками на раменах, хрестик з виїмчастою емаллю, а також хрестик з лунницею, який часто знаходять на терені Галича. Безумовно, це місцеві вироби. Більшість з них, мабуть, входили як елементи до комплекту жіночих прикрас.

У 1958 році на Золотому Тоці знайдено добре збережений хрест-енколпіон з прямими кінцями. На одній з його стулок у центрі – рельєфне погрудне зображення Богоматері, а на кінцях рамен хреста – символів євангелістів; на зворотному боці в центрі – Христа Етимасія, на кінцях рамен - погрудне зображення євангелістів. Розміри енколпіона – 8,5 х 5,3 х 1,2 см. Лиття досить чітке, лише в окремих місцях стерто рельєф постатей. Символи євангелістів рідко трапляються у такого роду виробах на Русі. У домонгольський період символи євангелістів можна побачити тільки в мініатюрах Остромирового Євангелія (1056 – 1057). Зразок хреста-енколпіона із зображенням Етимасія і символу євангелістів зустрічається тільки в ХІІ-ХІІІ ст. Крилоський енколпіон із зображенням Етимасія, Богоматері, євангелістів та їх символів слід, вірогідно, віднести до початку ХІ-ХІІ ст., пов’язавши виготовлення з Києвом. Подібний зразок хреста-енколпіона знайдений під час розкопок Ярославом Пастернаком у Крилосі. Цей однотипний за розміром і сюжетом енколпіон, можливо, відлитий у Галичі чи Києві з однієї форми.
У 1973 р. на Золотому Тоці було знайдено ще один хрест-енколпіон з прямокутно закінченими раменами, розміром 6 х 3,5 см., точніше, знайдено його нижню стулку, всередині якої вигравіюваний двораменний хрестик, а на кінцях рамен – контурне зображення євангелістів. Такий вид хреста-енколпіона з прямокутно закінченими раменами характерний для Х-ХІ ст. Про раннє його походження свідчить і спосіб гравіювання, виконаний після лиття. У 1967 р. на Золотому Тоці знайдено бронзову лунницю з хрестиком, яка нагадує такі знахідки з періоду археологічних розкопок 1936 -1941 рр. Датуються вони ХІІ-ХІІІ ст. Тоді ж було знайдено предмети побутового вжитку: бронзові пряжки, брязкальця, фібули. Вони мали характер масової продукції для широких верств населення й, безумовно, виготовлені місцевими майстрами.
Дослідник В.Перхавко зазначає, що з кінця ХІ – першої половини ХІІ ст. хрести-енколпіони, виготовлені давньоруськими ремісниками, почали проникати за межі Русі. Найбільш поширена в ХІІ-ХІІІ ст. різновидність енколпіонів руського виробництва з центральними фігурами Христа і Богородиці з дитям представлена значною серією зарубіжних знахідок. Дослідник зазначає, що відомо про 80 екземплярів давньоруських складнів вказаного різновиду, відкритих на території Болгарії, Угорщини, Італії, Польщі, Румунії, Туреччини, Чехії, Словаччини, Швеції та країн колишньої Югославії. Досліджуючи знахідки давньоруських енколпіонів, виявлених на території колишньої Югославії, дослідник В.Перхавко зробив висновок, що провідну роль у налагодженні релігійних зв’язків Русі з Сербією і Хорватією відіграли Галицько-Волинські землі. Більше того, автор дослідження висловлює думку, що різновидність складування хрестів з написом «Пресвятая Богородиця помагай» могла виготовлятись галицькими майстрами-ювелірами.
Докази щодо виробництва такого типу хрестів-енколпіонів в галицькій ювелірній майстерні ХІІІ ст., відкритій В.Ауліхом у 1981 році, повністю збігаються з думкою вищезгаданого дослідника. У порівнянні з київськими релікваріями з дзеркальним написом, для галицьких є характерним невисока якість литва, поверхневе додаткове доопрацювання відлитих хрестів, а також значне переважання периферійних знахідок над оригіналами, що походили з Києва. На сьогоднішній день можна стверджувати, що княжий Галич належав до одного з найбільших центрів Давньої Русі з виробництва хрестів-енколпіонів.

Тарас Зіньковський, завідувач Музею історії Галича