Тема Української військової організації та створеної на її основі Організації українських націоналістів висвітлена досить непогано. У той же час у висвітленні їх діяльності на теренах Надвірнянщини є ще немало забутих сторінок. У книзі Ростислава Ганзюка «Надвірна. Історичний нарис» згадується, що «від 1930 до 1936 р. надвірнянська повітова екзекутива ОУН разом з підлеглими їй ланками у навколишніх селах провела ряд акцій, спрямованих проти польської окупаційної влади. Влітку 1930-го боївкарі спалили в повіті кілька фільварків польських землевласників…». Згадкою про події тих років, є інформація, що стосується Надвірнянщини, розміщена на сторінках книги Петра Мірчука «Нарис історії ОУН». Найбільш хронологічно відповідною є згадка про те, що «в Биткові … під замітом приналежности до УВО та підпалу фільварків арештовано: Володимира Савчука, Мандюка, Пуру і Сафіяна» (мова оригіналу). Правда, у даній праці, с. Битків згадується як населений пункт Сокальського повіту, та, наскільки відомо, там села з такою назвою немає. Припускаю, що тут могла статись описка, вірогідніше мовиться про Битків Надвірнянського повіту. 13 грудня 1933 року суд присяжних у Станіславові засудив робітника Михайла Рудака з Назавізова до півтора року тюремного ув’язнення за розповсюдження листівок антипольського змісту. Одну з листівок наклеїли на воротах церкви в цьому селі. До невдач того періоду належить теж організування М. Лебедем- «Марком» у серпні 1933 р. спеціального вишколу бойовиків ОУН, який мав відбутися у Карпатах, у районі Ворохти. Учасники курсу маршували до місця призначення двома п’ятками під проводом Юрка Онишкевича, а окремо несли для них зброю, потрібну на вишколі, два бойовики – Явнич і його товариш. Ідучи неозброєними, як звичайні прогульковці, бойовики під Надвірною несподівано зустрілися 18 серпня 1933-го з польською військовою стежею й дозволили притримати себе, не знаючи, що в той самий час поліція спіймала Явнича і його товариша та знайшла при них зброю. Арештованих бойовиків відставили до слідчої в’язниці у Станиславові та перевели арешти зв’язкових, які допомагали відправити бойовиків із різних місцевостей на вишкіл. Великий політичний процес перед судом у Станиславові, що тривав три тижні, закінчився дуже гострим присудом: 16 підсудних засуджено на 172 роки в’язниці за приналежність до ОУН, транспорт і переховування зброї, аґітацію й поширювання нелеґальних друків. Дня 19 липня 1934 року оголошено присуд, на основі якого засуджено торговельного помічника зі Львова Володимира Явнича на 14 років в’язниці; урядовця «Дністра» Юрка Онищука, муляра з Луцька Володимира Гадюка, ґімназійного абітурієнта Гриця Барабаша і торг. помічника Петра Гоголя – по 13 років; торг. помічника Костянтина Петрощука – на 12 років; селян: Дмитра Корінця із Завадова (Стрийщина), Володимира Мороза з Підгаєччини і власника ресторану Івана Урбана зі Львова – по 11 років; столяра Володимира Бідулу з Бережан, селянина Василя Заставецького з Підгаєччини, маляра Івана Скоп’юка з Луцька і Гімн, абітурієнта Юрка Вінтонюка зі Станиславівщини – по 10 років; Гімн, абітурієнта Михайла Вінтоніва зі Станиславівщини – на 9 років; кельнерку Роману Чорну зі Львова і селянина Миколу Барана зі Стрийщини – по 6 років в’язниці (мова оригіналу). У даному випадку, якщо порівнювати два видання, має місце розбіжність у прізвищах. Як відомо, 29 серпня 1931-го бойовики ОУН Василь Білас і Дмитро Данилишин застрелили у Трускавці польського політика, видавника, публіциста, одного з діячів прометеїзму Тадеуша Голувка. Василя Біласа і Дмитра Данилишина, безпосередніх виконавців атентату Голуфка, засудили до смертної кари та стратили у Львові (у в’язниці Бригідки) у грудні 1932-го. Михайло Гнатів, районовий комендант ОУН у Тустановичах, з чийого наказу діяли Василь Білас і Дмитро Данилишин, утік за кордон, тому слідство проти нього призупинили. Та роком пізніше у Самборі почався судовий процес над кількома членами ОУН за співучасть в убивстві Тадеуша Голувка. На лаві підсудних опинилися Олександер Буній, Микола Мотика та Роман Барановський. Це був одним із найбільш цікавих політичних процесів не тільки у Галичині, але й у цілій Польщі. Хто ж він цей Буній? Мова йде про Олександера (Олександра, Олеся) Бунія, біографічні дані котрого такі: «…Син Василя й Марії, літ 20, греко-католик, уроджений у Надвірній, востаннє замешкалий у Львові, вільного стану, по професії придверник, звинувачений у тому, що як член ОУН у серпні 1931 року допоміг до вбивства посла Тадеуша Голуфка в той спосіб, що через Миколу Мотику звернув увагу членів ОУН на те, що в пансіоні Сестер Служебниць у Трускавці мешкає посол Тадеуш Голуфко, а потім Василя Біласа поінформував про спосіб життя Голуфка, про розклад кімнат у пансіоні, про положення кімнати Голуфка, показав Василеві Біласові догідний момент для вбивства, внаслідок чого Василь Білас і Дмитро Данилишин свідомо вбили Тадеуша Голуфка, а Олександер Буній тими своїми вказівками та інформаціями свідомо в тому вбивстві поміг…» (мова оригіналу). Одночасно Олеся Бунія і Романа Барановського обвинуватили ще й в тому, що «…обидва в останніх роках, – перший з них до кінця листопада 1932 року, а другий – до 22 березня 1932-го – належали до Організації Українських Націоналістів і приготовляли проти Польщі збройне повстання організованою та пропаґандивною діяльністю, збіранням зброї, актами саботажу, ввійшли у зв’язок з іншими особами, щоб відорвати від Польщі частину її території, з південньо-східніх її земель створити незалежну Українську державу» (мова оригіналу). Оборонцями (адвокатами) О. Бунія у суді виступали Степан Шухевич зі Львова та Іван Роґуцький із Самбора. Степан Шухевич воював у легіоні УСС, майор УГА. У міжвоєнний період, як юрист, представляв захист обвинувачених польською владою. М. Мотика зрадив соратників, обтяживши їх участь своїми зізнаннями. О. Буній був засуджений до ув’язнення, про подальшу долю відомості відсутні. Зараз маємо згадку ще про кількох осіб із прізвищем Буній, котрі воювали у лавах УПА на Тернопільщині (за довідкою Зенона Шандровича).
* Буній Василь, син Івана і Насті (1927-1945). Вступив в УПА в 1944-му. Стрілець. Убитий пограничниками при облаві в селі Бистре разом з невідомим повстанцем «Лікарем». Пограничники притягнули трупи до Мшанця, пороздягали. Через дві доби повстанці викрали трупи і похоронили на цвинтарі села Мшанець.
* Буній Іван, син Івана і Насті (1923-ХІ.1949). Вступив в УПА в 1945-му. Пройшов місцевий вишкіл в селі Бандрів. Стрілець. Викритий у криївці з друзями, оточений енкаведистами, керованими оперуповноваженим-катом Кривеньком, прийняли бій. Енкаведисти криївку закидали гранатами, там всі загинули у листопаді 1949-го. Труп енкаведисти прив’язали до коня і притягнули в село, роздягнули догола. На другий день трупи відвезли у смт. Стрілки і закопали в ямі на залізничній станції.
* Буній Катерина, дочка Івана і Насті (нар. 1921). Член ОУН і УЧХ. Проходила вишкіл у Карпатах. Працювала зв’язковою з 1942 року. З дозволу Організації легалізована і під чужим прізвищем почала працювати і жити у місті Дрогобичі. Видана енкаведистам сексотом Сухим Грицем. Засуджена в 1945-му на 10 років таборів і 5 років заслання. Покарання відбувала у Воркуті і Магадані до 1956 р.
Український родовід прізвища Буній з Надвірнянщини сягає корінням у глиб століть. Із нього відділилося кілька гілок, представники яких нині проживають як в Україні, так і в інших державах світу. Немало відомо про дідів-прадідів, але, ніде правди діти, багато що загубилося у плині років. Гадаю, варто спільними зусиллями відновити втрачену історію. Михайло АНДРІЙОВИЧ, член Національної спілки журналістів України, член історико-просвітницького товариства «Меморіал» |
