У давні часи, аж до початку ХХ століття галичани охоче користувалися послугами цирульників – спеціалістів, які надавали не лише перукарські, а й медичні послуги. Вони голили і стригли клієнтів, лікували рани, а також виривали зуби.

Судячи з давньої преси, ці люди були шанованими особами в галицьких містах і містечках. Так, у 1900 році «Кур’єр станиславівський» повідомив про конфлікт цирульника з Надвірної Вольфа Блау з місцевим старостою, який закінчився гучним судовим процесом. І суд, до речі, виніс вирок на користь цирульника.

В 1903 році той же часопис інформував про смерть станиславівського цирульника Вільгельма Кайлера у віці 65 років. У давні часи людей, які не вміли читати, було досить багато, тому, крім вивіски, цирульники прикріпляли над дверима миски для гоління, щоб кожен розумів, які послуги тут надають.

Поступово цирульники перестали бути «людьми-оркестрами», які надавали і медичні, і перукарські послуги, бо все більше клієнтів воліли лікуватися у професійних медиків, а зуби виривати у фахових дантистів. І це не дивно, адже далеко не кожен цирульник був ще й вмілим стоматологом.

Це добре видно з фейлетону в «Кур’єрі станиславівському»: «На бічній вуличці я зауважив напис біля входу «Тут виривають зуби без усякого болю». Зуб болів немилосердно, тож я зайшов. Цирульник якраз займався іншим клієнтом. Виривав зуб, але як виривав! Чотири чи п’ять разів накладав щипці, притискав жертву колінами й немилосердно потів. Пацієнт кричав і стогнав. Нарешті цирульник з тріумфом підняв над головою щипці, з яких стирчав великий зуб. «Здається, ви вирвали мені здоровий зуб» – простогнав клієнт…».

Підготувала Олена БУЧИК