У сучасному Івано-Франківську театральні актори щиро радіють, коли чують оплески глядачів. Важко повірити, але наприкінці ХІХ століття в станиславівському театрі актори інколи сприймали оплески як перешкоду у своїй грі.

Справа в тому, що в ті часи глядачі поводилися в театрі значно емоційніше, ніж зараз. Вони, бувало, голосно вигукували, коментували виставу і гру акторів, а також плескали у долоні після сцен, які їм особливо сподобалися. Актори мусили стояти на сцені і терпляче перечікувати оплески, щоб далі продовжити виставу.

В давній пресі можна знайти враження глядачів від візиту до театру: «Вдаряю в долоні раз, другий, даю вихід своїм емоціям. Стукаю ціпком об підлогу, тупочу ногами і волаю: браво, біс! Поспіхом згадую прізвища акторів, які грають у виставі, і вигукую їх, але, видно, не всім сподобалася їхня гра, бо мої сусіди не поспішають мене підтримати. Здається, що від криків і шуму трясеться будівля. Я чуюся задоволеним і досконало розваженим за свої гроші».

У деяких європейських театрах бувало, що в акторів, чия гра не сподобалася, кидали протухлі яйця чи підгнилі овочі. Але в Галичині, тим паче в Станиславові, такого не траплялося ніколи, адже галичани у ті часи славилися своєю ґречністю. Своє невдоволення акторською грою вони висловлювали хіба що в приватних бесідах чи газетних рецензіях.

Підготувала Олена БУЧИК