В сучасному Івано-Франківську діє багато волонтерів, але така діяльність досить нелегка і не завжди знаходить належну підтримку. На початку ХХ століття в Станиславові теж було немало активістів, які збирали пожертви, і їхня діяльність також не завжди знаходила розуміння у суспільства.
Про це зокрема свідчить допис у газеті «Кур’єр станиславівський» за квітень 1911 року, пише Західний кур’єр:
«До однієї з кав’ярень міста Ревери заходить активіст Товариства народної школи і, побрязкуючи скарбничкою, гукає: «Гріш на народну школу!». Навколо за столиками сидять гості, збавляючи свій час і витрачаючи гроші. Попивають каву, грають у більярд або карти. «Пожертвуйте гріш на народну школу!» – активіст підходить до одного зі столиків, де сидять кілька панів, а з ними гарненька касирка панна Стася. Панове перезирнулися, засміялися, а один із них відповів: «Народна школа? Для селюків? І я на селюків маю давати гроші?!». Його товариш додає: «Як ті селюки не мають грошей, то нехай не вчаться! Нащо їм та наука?». Під гучний сміх відійшов активіст від негостинного столика. А тим часом до того столика у черговий раз підійшов офіціант, принісши гостям ще по чашечці кави та різні солодощі…».
Інколи активісти дарували перехожим на вулицях квіти, а натомість просили пожертвувати кілька монеток на благодійну мету. Проте і ця ініціатива не завжди давала бажані результати. Той же часопис у червні 1914 року повідомив, що дівчата-активістки якось підійшли до групки елегантно вбраних панів на лінії А- Б (тепер початок вул. Незалежності). І лише один із чоловіків, яким дівчата вручили квіти, пожертвував 10 галерів, а інші сприйняли благодійну акцію за якийсь жарт. Причому гроші збиралися на потреби бідних учнів місцевих шкіл, а серед тих веселих панів якраз був учитель народної школи, який, здавалося би, мав підтримати таку акцію.
Підготувала Олена БУЧИК |
