У Національному музеї Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського коломийців ознайомили з новим перекладом відомої у світі книги «На високій полонині», написаної Станіславом Вінцензом у Швайцарії та виданої у Варшаві 1936 року. Цей твір, переклад якого на українську мову здійснив відомий український письменник Тарас Прохасько, став першим твором багатотомного полотна про Гуцульщину, де зібрано величезний етнографічний матеріал, показано побут, звичаї та духовну культуру гуцулів. Вінценз сам писав, що його призначенням стало «відкривати світові барви та історію Гуцульської Верховини». «На високій полонині» порівнюють з «Тінями забутих предків» Михайла Коцюбинського і творами Гната Хоткевича про опришків, називаючи «Калевалою гуцулів». Варто зазначити, що перекладів цієї славнозвісної книги зроблено чимало, проте Тарас Прохасько як ніхто інший перейняв кожне слово, написане Вінцензом. Адже головним завданням івано-франківця, за його словами, стало бажання правильно донести основну думку твору з його колоритним гуцульським єством. – Книга, звичайно, нелегка у сенсі мови. Тому трохи важко було переносити слова на українську мову з «кострубатої польчизни», якою написав твір Вінценз, – розповідає Тарас Прохасько. – Проте в ході роботи я віднайшов «ключ», який залишив автор, – він думав по-гуцульськи, а вже потім перекладав на польську мову. Я пішов теж схожим шляхом. Тривалий час твір Станіслава Вінценза був не відомий для української громади, натомість в Європі відродження відомого поляка розпочалося на десять років раніше. І, безсумнівно, цей твір став пам’яткою пошани згаданого письменника, – зазначали присутні під час зустрічі. Станіслав Вінценз народився у Слободі-Рунгурській на Коломийщині, де його батько займався нафтовим промислом. Він провів своє дитинство у Криворівні в хаті діда по матері, який був власником села. Тому гуцульський діалект української мови був мовою його дитинства. У книзі він з особливою любов’ю описує нам знайомі з дитинства речі, деталізуючи їх до дрібниць. Чого лише вартий опис трембіти, яка, за словами Вінценза, володіє «силою та гучністю грому». Тому не дивно, що знайомство з новим перекладом розпочали саме зі звучання цього музичного інструмента у виконанні Муніципального оркестру. «З Вінцензом почуваєшся, як з повним місяцем, який своїм освітленням підтверджує реальність того рельєфу, який сотні разів бачив при максимальному сонячному освітленні», – пише у передмові до книги її перекладач пан Прохасько. На 638-ох сторінках Станіслав Вінценз переоповів те, що зустрічав щодня, з чим знайомився, чим захоплювався та не міг відпустити з пам’яті. Тому тут не можливо не погодитися, що «На високій полонині» – насправді є розшифрованим генетичним кодом Гуцулії. Достатньо прочитати цю книгу, аби знати, як жили наші предки та осягнути усю красу та унікальність маленької Батьківщини. Перший том трилогії «Правда старовіку» Вінценз почав писати після сорокаріччя, що здається важливим, бо «вже набувся і міг робити тільки те, що хотів». До речі, оповідач минувшини – єдиний, народжений на Гуцульщині, хто після науки в Коломиї, Стрию, Львові і Відні, після доктатури, після вирішальних воєн і столиць повернувся жити в Гуцулію. Тому не дивно, що лише від нього про цей колоритний край знають у світі. Коломийцям теж припав до душі славнозвісний твір і вони із захопленням гортали книгу, яка «хизується» своєю яскравою обкладинкою. Твір, який насичений звичаями, традиціями, мальовничістю природи та унікальністю гуцульського буття, впевнено вийшов на арену українського письменництва. Книжка, яка видана у 1936 році, безперечно, збагатила світ світом. Вікторія Мартинюк |
