З історичних джерел ми дізнаємося, що у давній станиславівській тюрмі на Тринітарській площі (тепер вул. Старозамкова, 2), була передбачена посада ката, який виконував смертні вироки.

Певний час тим катом був такий собі Ковальський. Проте охочих на цю посаду було відверто мало, незважаючи на пристойну платню, тому траплялися «перебої з кадрами». Австрійський карний кодекс передбачав смертну кару через повішення. Втім, смертні вироки виносилися в Станиславові вкрай рідко, тому роботи у такого «спеціаліста» було мало.

Станом на 1909 рік на 10 тисяч мешканців у Галичині припадало 12,7 злочинів, що було одним із найнижчих показників в Австро-Угорській імперії. До смертної кари в 1906 році в цілій імперії було засуджено 56 осіб, у Галичині –15, із них лише одна особа в Станиславові.

В газеті «Кур’єр львівський» за 1896 рік читаємо, що для виконання смертних вироків галицькі міста все частіше не тримали власного ката, а запрошували його з Відня: «Вечірнім потягом прибув віденський кат Зелінгер з двома помічниками. Один з помічників був його швагром, а другий – цілком новим адептом науки екзекуцій. Вони прибули з Тернополя зразу ж після виконання смертного вироку через повішення.

Приїзд ката та його помічників влада намагалася тримати в таємниці, але місцеві мешканці все одно про це дізналися, тому юрби цікавих заполонили весь вокзал і прилеглі вулиці, щоб побачити незвичного «гостя». А він і справді виглядав незвично: високого зросту, огрядний, убраний в чорний одяг і сам дуже смуглий з вибалушеними очима. Лякливі намагалися зразу ж відвести від нього очі, тим паче, що його погляд був пронизливим і диким, як у розбійника…».

Підготувала Олена БУЧИК