В історії Станиславова бували випадки, коли людей звинувачували у злочинах, яких вони не вчиняли – пише  “Західний кур’єр”.
У 1931 році в Окружному суді Стани­славова розглядалася справа 18-річного Якуба Шехтера. Батько юнака володів кам’яницею на вул. Ґолуховського, 62 (тепер вул. Чорновола), крамницею і складом збіжжя, а мати належала до відомого роду Бретгольців. Молодого Шехтера звинувачували в огидному злочині – зґвалтуванні 5-річної Людвики Щепанської. На основі свідчень самої дівчинки та її батьків юнака заарештували, хоч він категорично заперечував свою провину. Він стверджував, що батьки Людвики лише прагнули грошового відшкодування, а сама дівчинка злилася на нього через те, що він виганяв її з батькової крамниці, бо вона вчиняла там гармидер.

Проведена медична експертиза факту зґвалтування не підтвердила. Лікар Гойнацький, який виступав експертом у цій справі, пояснив поведінку дитини тим, що батьки в незаможних і малоосвічених сім’ях часто не приховували від дітей інтимні подробиці свого життя, що й ставало причиною передчасного статевого дозрівання. Молодого Шехтера виправдали, що викликало схвалення у станиславівської публіки, бо і сам юнак, і його сім’я мали в місті добру репутацію.

У 1934 році покінчив життя самогубством касир станиславівського магістрату Іґнацій Гордзевич. За день до самогубства до нього завітала комісія, яка виявила брак шістдесяти банківських акцій на суму 6 тис. злотих. Касир був дуже наляканий тим, що його могли звинуватити у крадіжці, що, ймовірно, і стало причиною самогубства. Спочатку колеги Гордзевича і члени комісії теж дотримувалися думки, що він позбавив себе життя через страх перед покаранням. Але ті злощасні акції згодом знайшов касир Добицький, який заступив на посаду після померлого. Ця історія викликала велике співчуття у мешканців Стани­славова, тому похорон касира-самогубці перетворився у невеличку маніфестацію.

Олена БУЧИК