У Станиславові за адресою вулиця Третього Мая, 7 (тепер вул. Грушевського) колись працювала римська лазня, збудована у другий половині ХІХ століття. Особливістю цієї лазні була помірна температура і висока відносна вологість.

Пара в римській лазні була настільки густою, що люди ледве могли розрізняти одне одного. Проте та пара не йшла ні в яке порівняння з туманом, який утворився навколо питання, хто ж насправді керував лазнею у 1930-х роках.

Такий собі Нахім Шляйен у квітні 1937 року подав позов до Окружного суду Станиславова, у якому вимагав від місцевого єврейського органу самоврядування відшкодувати йому суму, яку він інвестував у лазню за часи своєї оренди. Сума позову складала  немало – аж 4 тис. злотих.

Представник єврейського самоврядування, виступаючи в суді, повідомив, що згідно з протоколами Воєводського управління орендар заробив за роки оренди лазні аж 48 тис. злотих, тож його інвестиції давно окупилися. Проте найцікавіше виявилося в процесі подальшого розгляду справи. З’ясувалося, що Нахім Шляєн насправді був лише підставною особою, а насправді лазнею керував такий собі Ісаак Бергманн, який одночасно був головою єврейського самоврядування в той період.

Тож виходило, що пан Бергманн одночасно представляв і орган єврейського самоврядування, і був фактичним орендарем лазні. Таким чином, він уклав угоду… з самим собою. Дійшовши до такого висновку, судді вирішили, що в такому випадку хай орендар також інвестиції відшкодовує сам собі.

Підготувала Олена БУЧИК