Що може бути приємніше, ніж аромат і смак свіжоспеченого хліба? А от у Станиславові початку ХХ століття з хлібом були великі проблеми.

У місті діяло кілька малих пекарень, які не могли забезпечити відповідну якість. Чого тільки не знаходили містяни в хлібинах – шматочки скла, обривки шнурів, камінці, згустки муки чи погано вимішаного тіста. Ситуація покращилася лише в 1908 році, коли в місті відкрилася перша парова пекарня Льовенкрона з машинним обладнанням. За Другої Речі Посполитої якість хліба в місті старанно контролювалася відповідними службами.

Споживачі могли навіть подати до суду на несумлінного пекаря і отримати від нього компенсацію. Нерідко ця компенсація була досить солідною, адже передбачала відшкодування не лише за сам товар, а й за можливі наслідки для здоров’я споживача. Тож не дивно, що в місті з’явилися спритні ділки, які намагалися нагріти на цьому руки.

У листопаді 1935 року преса повідомила про такого собі Яна Камінського, який неодноразово ошукував станиславівських пекарів, стверджуючи, що знаходив у їхніх виробах тарганів чи мух. Кілька разів пекарі сумлінно платили компенсацію. Але Камінський, втішений легкими грошима, трохи перегнув палицю зі своїми скаргами, і пекарям стало зрозуміло, що він лише намагається нажитися за рахунок їхньої репутації.

Вони звернулися до поліції з колективною скаргою, в результаті чого Ян Камінський за свій обман мусив постати перед судом і був присуджений до трьох місяців арешту.

Підготувала Олена БУЧИК