На зламі ХІХ і ХХ століть у Галичині діяли три тюрми для чоловіків – у Львові, Висничах, Станиславові й одна жіноча у Львові.

Статистика зазначає, що в жіночій тюрмі у Львові, куди забирали і злочинниць зі Станиславівського повіту, була катастрофічна ситуація з туберкульозом. Аж 85,7 % смертей серед ув’язнених були спричинені цією грізною недугою.

Жінок, ув’язнених на короткий строк, також тримали на першому поверсі будівлі Станиславівського карного суду (тепер вул. Старозамкова, 2). В 1920-х роках запрацювала карно-слідча тюрма (тепер Івано-Франківський слідчий ізолятор), де сиділи всі – жінки, чоловіки, малолітні злочинці.

Жінок-злочинниць було значно менше, ніж чоловіків. За статистикою, жіночі злочини складали у міжвоєнний період 17–21% від загальної кількості правопорушень. До найбільш поширених жіночих злочинів належали проституція і вбивство новонародженої дитини. Аборти тоді також були поза законом і вважалися «злочином проти материнського обов’язку».

Крім того, жінки частіше, ніж чоловіки виступали звідницями, досить значний відсоток жінок був серед кишенькових злодіїв. Небагато, але все ж зустрічалися жінки й серед фальшивомонетників. Ще менше жінок було серед злочинців, які «мотали» більш-менш тривалий тюремний строк. У 1926 році їх було лише 11% від усіх ув’язнених, а в 1939 році вони складали 9,4%.

Зважаючи на невелику кількість ув’язнених жінок, правила їхнього утримання мало чим відрізнялися від утримання в’язнів-чоловіків за винятком того, що жінок утримували в окремих від чоловіків камерах. Щоправда, в 1919 році на території Другої Речі Посполитої заборонили заковування жінок у кайданки. Проте решта покарань були однакові для всіх в’язнів, старших 17 років: утримування в усамітненій камері строком до шести тижнів, перебування в темноті до двох днів, кара «твердим ложем» та інші.

Підготувала Олена БУЧИК