Кримінальний світ міжвоєнного Станиславова був закритою спільнотою, представники якої добре знали одне одного.

Місцеві злодії знайомилися між собою різними способами – хтось разом сидів у в’язниці чи відбував примусові роботи, хтось разом ішов «на діло». Були також певні бари і кав’ярні, куди часто заходили злодії, наприклад, заклад Герша Гріндлінгера на вул. Бельведерській.

Між злодіями існувала непорушна солідарність – але тільки в тому, що стосувалося втечі від поліції. «Стукання» в органи правопорядку вважалося важким злочином проти «злодійської честі». Крім того, станиславівські злодії не полюбляли конкурентів, які претендували на їхню «законну» здобич.

Про це красномовно свідчить випадок, який стався у липні 1937 року. Львівський злодюжка Адам Шаль спеціально приїхав до Станиславова, щоб пограбувати заможну місцеву жительку Пепі Кусмак. Він успішно проникнув до помешкання цієї пані й виніс невеличкий сейф, де на той час зберігалися 300 злотих і 400 доларів. По приїзді до Львова Шаль передав ці гроші своїй коханці.

Але станиславівські злодії вирішили, що їхній львівський «колега» вчинив «не по пацанськи» – мало того, що на чужу територію вліз, так ще й з місцевими авторитетами здобиччю не поділився. Тож вони порушили неписане злодійське правило – не співпрацювати  з поліцією і донесли на «колегу» стражам порядку.

В результаті Шаля заарештували, а награбоване повернули законній власниці.

Підготувала Олена БУЧИК