У деяких країнах є спеціальні відділи поліції, які воюють за мораль і відслідковують її порушення.

У старому Станиславові такої служби не існувало, але борець за високодуховні цінності та пристойну поведінку – був. Щоправда, він не мав стосунку до поліції, мало того – був звичайним шахраєм. Хоча ні, таки не звичайним, а дуже винахідливим.

Нашого героя звали Ян Білічак і промишляв він в середині 1930-х років. Вечорами чоловік відправлявся на «полювання» до центрального парку. Ходив темними віддаленими алеями у пошуках закоханих парочок. Інколи навіть годинами сидів у кущах, вичікуючи, доки на лавку всядуться хлопець з дівчиною та почнуть цілуватись.

Коли пестощі досягали апогею, Білічак вискакував, немов чортик із табакерки, представлявся поліційним сищиком і грозив суттєвими неприємностями за аморальну поведінку у громадських місцях. А поки розгублені коханці непереконливо відбивались, Білічак уже пропонував «домовитись» на місці. Кавалери охоче приставали на пропозицію зам’яти справу, особливо якщо були одружені. Після сплати певної суми «інспектор» йшов геть, а вечір закоханих був безнадійно спаскуджений.

До теми: Легенди Франківська. Де сидить Стефаник і чому він завжди на зв’язку

Втім, одного разу шахрай проколовся. Хлопчина, якого він застукав, не мав при собі грошей, але пообіцяв принести наступного дня. І він дійсно прийшов, правда, не сам, а зі справжнім поліцейським.

Поборника цнотливості заарештували. Відтоді закохані пари у Станиславові зітхнули з полегшенням.

Іван Бондарев