Першим, хто систематизував франківські міські легенди та байки, був краєзнавець Михайло Головатий.

Протягом 1987 року в газеті «Комсомольський прапор» він друкував цикл коротких історичних нарисів з життя Станиславова – «Серйозне, ймовірне, неймовірне і курйозне». Найбільше відгуків від читачів отримала ось ця історія про один будинок та одного хитруна, пише “Репортер”.

У травні 1914-го, якраз перед Першою світовою, купець Сімон Райслер збудував пишну чотириповерхову кам’яницю на Франка, 37, що одним крилом виходила на сусідню вулицю Гаркуші. Будинок був шикарний, у технічному описі йшлося: «виконаний із цегли першої якості, підлоги паркетні, п’єци кольорові, у ваннах і туалетах підлоги «терразо», багатий зовнішній фасад, водотяг обслуговує газовий мотор ЗНР».

Райслер отримав позику у банку, всю війну не платив жодних відсотків, хоча гроші з квартирантів брав регулярно. У 1919 році банк взяв Райслера за горло, і добродій закрив кредит, перепозичивши 125 тисяч корон у міській Касі ощадності. Часи були непевні, тривали бойові дії, але фінустанова повірила своєму постійному клієнтові й дала позику на 15 років.

А потім у Польщі почалась гіперінфляція, перша національна валюта – польська марка – знецінювалась на очах. У 1924-му Райслер вніс до каси залишок кредиту – 90 тисяч марок – і заявив, що борг погашено. На той час таку суму коштувала одна сигарета, а газетний номер вартував 250 тисяч. Каса подала в суд і… програла процес. За послуги адвоката банкіри заплатили 62 мільйони польських марок.